ТРОФОБЛАСТИЧНА ХВОРОБА

Трофобластична хвороба — це відносно рідкісне захворювання, частота якого становить І — 1,5 % випадків серед усіх злоякісних новоутворень жіно­чих статевих органів.

Етіопатогенез. Згідно з теорією імуподефіцитного стану розвиток трофо- бластичної хвороби пов'язують з великою кількістю вагітностей і короткими інтервалами між ними. Окрім цього, існують ше теорії патологічної яйцекліти­ни (патологічна проліферація цитотрофобласту’), інфекційно-токсична (вірус­на), гормональна і запальна.

Морфологічна класифікація:

1. Міхуровий занос:

•       простий (повний і частковий):

— повний — значний набряк і збільшення плацентарних ворсин з гіпер­плазією обох шарів трофобласту, плід відсутній;

— частковий характеризується наявністю плода, схильного до ранньої за­гибелі. Ворсини частково набрякають, спостерігають часткову гіперплазію тро­фобласту (уражується тільки синнитіотрофобласт);

• інвазивний (пухлина і пухлинний пронес з інвазією міометрія, гіперпла­зією трофобласту і збереженням плацентарної структури ворсин).

2.       Хоріонкарнинома, пов’язана з вагітністю (розвивається з цито- і сиіши- тіотрофобласту, стара назва — хоріонепітеліома).

3.       Трофобластична пухлина плацентарного місця (розвивається з цито­трофобласту плацентарного ложа) низького та високого ступеня злоякісності.

Класифікація за ступенем поширеності:

I         — ураження обмежене маткою, метастази відсутні;

II       — пухлина поширюється за межі матки, однак все ще обмежена стате­вими органами;

III       — метастазування в легені;

IVsize=1 face="Times New Roman">        — метастатичне ураження інших органів.

Шляхи метастазування:

1)      гематогенний (у піхву, легені, примагкову клітковину, маткові труби, соромітні губи, великий сальник, головний мозок, печінку, нирки, шлунок, кишечник, яєчники, підшлункову залозу);

2)       лімфогенний (у лімфатичні вузли при хоріон карцином і).

Клінічна картина.

Діагностика. Клінічні методи: анамнез (менструальна і репродуктивна функції), клінічна картина, гінекологічний огляд (ділянки ціанозу слизової оболонки піхви і шийки матки внаслідок метастазів), пальпація (розміри мат­ки не відповідають терміну передбачуваної вагітності, відсутнє серцебиття і ворушіння плода, не визначаються його частини, яєчники збільшені внаслідок росту тска-лютеїнових кіст).

Ультразвукове дослідження: порожнина матки рівномірно розширена, з численними дрібними комірчастими структурами на тлі ділянок підвищеної інтенсивності (феномен "‘снігової бурі”), обидва яєчники збільшені, містять численні кістозні утворення (тека-лютеїнові кісти).

Рентгенологічний метод: рентгенографія легень (метастази), гістсрогра- фія, тазова артеріографія.

Гістологічний: зскрібок зі слизової оболонки порожнини матки, біопсія метастазів піхви). Цей метод найнадійніший, однак морфологічна діагностика надзвичайно складна, оскільки важко відрізнити хоріон карциному від нор­мального трофобласту, особливо на ранніх стадіях його розвитку.

Біологічні методи: реакції Фрідмана, Ашгейма — Цондека, Галлі — Майніні грунтуються на ефектах хоріонічного гонадотропіну (ХГ) в органах-мішенях (в останні роки застосовують рідко).

Імунологічні методи: виявлення Р-субодиниці ХГ у сечі імуноферментним методом, можливе також визначення вмісту' ХГ у крові імуноферментним або радіоімунологічним методом.

Лікування призначають залежно від морфологічної форми трофобластич- ноїхвороби.

При міхуровому заносі показана його евакуація: медикаментозна (оксито­цин, простагландини), інструментальна (кюретаж, вакуум-аспірація), в окре­мих випадках виконують налпіхвову ампутацію або екстирпацію матки.

Серед показань до хіміотерапії виділяють: високі показники титру X Г про­тягом 4 — 8 тиж після видалення міхурового заносу (у сироватці крові — понад 20 000 МО/л, у сечі — понад 30 000 МО/л), постійне підвищення рівня ХГ після евакуації міхурового заносу в ході триразовою дослідження протягом 1 міс., гістологічне підтвердження наявності хоріонкарниноми після евакуації міхурового заносу або метастазів, інвазивний міхуровий занос, наявність тека- лютеїнових кіст розмірами понад 6 см, повторний міхуровий занос.

При хоріонкарциномі перевагу віддають.хіміотерапії кількома курсами під контролем рівня ХГ: якщо він не знижується після двох курсів лікування, або зростає після одного курсу, або з’являються нові метастази, то слід змінити схему хіміотерапії, яка триває до нормалізації рівня ХГ. На тлі нормального тигру ХГ проводять те один курс хіміотерапії з наступним контролем за тит­ром ХГ протягом 2 тиж. Найширшого застосування набула схема МАЦ (мето­трексат, актиноміцин Д, никлофосфамід):

•      1-й день: метотрексат 1 мг/кг внутрішньовенно, актиноміцин Д 12 мкг/кг внутрішньовенно (не більше ніж 1 мг), циклофосфамід 3 мг/кг внутрішньо­венно;

•      2-й день: фолієва кислота 0,1 мг/кг внутрішньом’язово (через 24 год після метотрексату), актиноміцин Д 12 мкг/кг внутрішньовенно, циклофос­фамід 3 мг/кг внутрішньовенно;

» 3-й день — як 1-й день;

size=2 color=black face=Cambria>•       4-й день — як 2-й день;

•       5-й день — як 1-й день;

•        6-й день: фолієва кислота 0,1 мг/кг внутрішньом’язово;

•        7-й день: метотрексат 1 мг/кг внутрішньовенно;

•        8-й день — як 6-й день.

Курси повторюють з інтервалами 14—17 днів залежно від стану хворого.

Хірургічне лікування в обсязі екстирпації матки призначають за життєви­ми показниками і при кровотечі, що не піддається консервативному лікуван­ню, септичному стані і в разі резистентності пухлини до хіміотерапії.

І Іісля видалення міхурового заносу незалежно від його форми хворі пере­бувають під наглядом протягом трьох років.

Рівень ХГ визначають з інтервалом 1 — 2 тих.

Ультразвукове дослідження проводять кожні 2 тих. після усунення міху­рового заносу до одержання негативних результатів вмісту ХГ у крові і сечі, потім — кожні 3 міс. протягом трьох років.

Пацієнткам, які перенесли трофоблаетичну.хворобу, рекомендують запо­бігати вагітності протягом двох років, а також приймати синтетичні прогести- ни, які знижують рівень ЛГ.