Освіта як система, її характерні особливості. Управління системою освіти, його види.

Освіта — основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави.

Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.

Освіта в Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії,

Основними принципами освіти в Україні є:

· доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

· рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку;

· гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

· органічний зв'язок з світовою та національною історією, культурою, традиціями;

· незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій;

· науковий, світський характер освіти;

· інтеграція з наукою і виробництвом;

· взаємозв'язок з освітою інших країн;

· гнучкість і прогностичність системи освіти;

· єдність і наступність системи освіти;

· безперервність і різноманітність освіти;

· поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.

Система управління є найбільш значущим чинником, що впливає на результат діяльності будь-якої соціальної системи, в тому числі й системи освіти.

Враховуючи природу і субстанційну специфіку суб’єктів управління, можна виділити сім основних видів управління освітою, які багато в чому співвідносяться між собою: державне управління, суб’єктом якого є держава; місцеве самоврядування, суб’єктом якого виступають мешканці територіальних громад, інших адміністративно-територіальних одиниць; менеджмент, що являє собою управління власністю з боку власника; церковне управління, суб’єктом якого виступає церква; громадське управління, суб’єктом якого є інституціалізовані (юридично оформлені через закони, статути) громадські об’єднання; групова (колективна) саморегуляція, суб’єктом якої виступають групи людей, що вільно (на власний розсуд) і, водночас, з урахуванням інтересів інших та норм культури і соціального співжиття керують спільною поведінкою й діяльністю, та сімейне управління, що являє саморегуляцію соціального співжиття членів сім’ї.

4.