Основна мета і зміст медичної освіти педагогічних працівників.

МЕТА: підготовка до надання першої медичної допомоги при невідкладних станах та проведення освітньої і виховної роботи з питань охорони й зміцнення здоров'я дітей .

Теоретична складова курсу передбачає отримання студентами основних знань про організм людини, причини, ознаки та перебіг хвороб, невідкладних станів, травм, ще створюють небезпеку для здоров'я дітей, про засоби надання долікарської медичної допомоги у будь-яких умовах побуту, навчання, праці, про роль профілактичних заходів щодо розвитку патології, а також про шляхи активного формування, збереження ті зміцнення здоров'я.

Практична складова курсу передбачає оволодіння студентами практичних умінь ті навичок з надання долікарської медичної допомоги та формування у дітей дошкільного шкільного віку валеологічного світогляду, відповідно до рівня вимог, що встановлюються освітньо-кваліфікаційною характеристикою державного стандарту педагогічної освіти.

Згідно вимог освітньо-кваліфікаційної характеристики державного стандарту педагогічної освіти студенти повинні знати:

- основи анатомії та вікової фізіології організму людини;

- питання загальної та особистої гігієни;

- основні принципи формування, збереження та зміцнення фізичного здоров'я;

- основні ознаки патологічних станів у дітей;

- основи проведення реанімації;

- основи надання долікарської медичної допомоги при деяких патологічних станах

(опіках, відмороженнях, ушкодженнях електричним струмом, хімічних опіках, синдромі тривалого стискання, отруєннях, переломах, кровотечах, травматичному шоку, пораненнях тощо) і раптових захворюваннях у звичайних умовах та в екстремальних ситуаціях;

- основи долікарської діагностики, класифікацію раптових захворювань (у тому числі епідемічних процесів) та патологічних станів;

- техніку надання долікарської медичної допомоги в різних умовах, спрямовану на попередження ускладнень та спасіння життя потерпілого;

- сучасну наукову концепцію про людину, про сутність її психічного і фізичного здоров'я.

- чинники, що негативно впливають на психічне здоров'я;

- внутрішню логіку і динаміку процесу управління психічним здоров'ям;

- методичні аспекти управління психічним здоров'ям, а також основні принципи формування, збереження та зміцнення здорового способу життя;

Студенти повинні навчитись:

- володіти навиками реанімації;

- володіти навиками діагностики, класифікації раптових захворювань та патологічних станів (вимірювати температуру тіла, артеріальний тиск, визначати та оцінювати пульс, дихання тощо);

- володіти технікою надання долікарської медичної допомоги при травмах, кровотечах, утопленні, задусі, ураженнях різними хімічними і фізичними факторами (електрикою, високою (низькою) температурою, радіацією) та при отруєннях;

- володіти технікою десмургії, транспортної іммобілізації та тимчасової зупинки кровотеч;

- володіти технікою беззондового промивання шлунку, застосування очисної клізми, застосування компресів, банок, гірчичників, міхура з льодом, ванн (місцевих та загальних), ін'єкцій, інгаляцій;

- володіти навичками введення доступних лікарських препаратів в організм хворого при невідкладних станах;

- володіти правилами роботи при бактеріологічній небезпеці;

- володіти правилами роботи в умовах стихійного лиха чи екстремальних ситуацій;

- керуватися основними принципами формування, збереження та зміцнення фізичного здоров'я;

- формувати оздоровчу стратегію поведінки підростаючого покоління;

- усвідомлено управляти комунікативним процесом і вільно володіти методами подолання конфліктних ситуацій;

- використовувати набуті знання не тільки в побуті та особистому житті, а також і в повсякденній роботі з дітьми.

ü

ü «И расстается тело с духом, когда земля нам станет пухом» О.Дольский .

З одного боку психолог може допомогти лікарю в лікуванні хворої людини, з іншого боку психолог повинен знати межу, коли він повинен відправити клієнта до лікаря. Для цього психолог повинен орієнтуватись в хворобах, методах обстеження, лікування, тобто мати основи медичних знань.

Як відомо, медицина давня наука. Історія медицини є одним із розділів загальної історії культури людства. Історія медицини вивчає розвиток знань про хвороби, засобах лікування, про збереження та зміцнення здоров’я людей.

Великий мислитель і лікар стародавньої Греції Гіппократ, якого вважають батьком західної медицини, наставляв своїх пацієнтів: «Намагайтесь щоб вашими ліками була їжа, а ваша їжа і була вашими ліками». Він учив, що коли людина живе і розвивається у гармонії з природою, вона буде здоровою, а порушення законів природи призводить до хвороб. Клятва Гіппократа до якої часто апелюють.

Клянуся Аполлоном, Асклепієм, Гігієною і Панацеєю, і всіма богами і богинями, беручи їх у свідки, виконувати чесно, відповідно до моїх сил і розуміння таку присягу і письмове зобов'язання: 1. поважати особу, що навчила мене лікарського мистецтва, нарівні з моїми батьками і в разі потреби допомагати їй у всьому; її нащадків вважати своїми братами, і те мистецтво, якщо вони захочуть його вивчати, викладати їм безплатно і без будь-якого договору; настанови, 2. усні уроки і все інше в науці передавати своїм синам, синам свого вчителя і учням, пов'язаним зобов'язанням і клятвою за законом медичним, і нікому іншому. ( Тобто була, та мабуть і залишається певна замкнутість і стаємниченість цеху лікарів)

3. Я спрямую режим хворих на їхню вигоду, відповідно до моїх сил і мого розуміння, утримаюся від заподіяння будь-якої шкоди і несправедливості (принцип не зашкодь). Я не дам смертельного засобу нікому, хто проситиме його в мене, і не вкажу шляху до такого замислу; так само я не дам ніякій жінці абортивного засобу.(Тобто Гіппократ був проти евтаназії і абортів.) Чисто і непорочне провадитиму своє життя і творитиму своє мистецтво. Ні в якому разі я не робитиму витину у хворих на кам’яну недугу, полишаючи це людям, які займаються дією справою (тобто були часи, коли хірургів навіть не вважали лікарями, цирульники) . 4. В який би дім я не зайшов, я ввійду туди для користі хворого, далекій від усього зловмисного, неправедного і згубного, особливо від любовних справ з жінками і чоловіками, вільними і рабами.

В цьому причесаному тексті мова йде про стосунки вчителя, колег та учнів, про гарантії не заподіяння шкоди, про не сприйняття евтаназії та негативне ставлення до абортів, про відмову від інтиму з пацієнтами, про лікарську таємницю...Клятва Гіппократа з’явилась після смерті Гіппократа, багато разів змінювалась і називається в честь цього лікаря.

Наведу ще декілька прізвищ лікарів котрі зробили величезний вклад в розвиток медицини.

Гален (131-210) народився в м. Пергамі (Мала Азія). Діставши загальну освіту, Гален вивчає медицину в Пергамі, продовжує своє навчання в Смірні, Коринфі, Александрії. Був особистим медиком кількох імператорів. Він вважав, що все в природі розумне, все має своє призначення. Гален перший описав кістки скелету, м’язи спини, участь в акті дихання шийних, міжреберних м’язів і діафрагми, в голосовий апарат, відзначив пасивність самих легенів. При виготовленні ліків з рослин Гален перший почав брати певні вагові і об’ємні відношення для настоїв, відварів, екстрактів. Ці ліки досить називаються галеновими препаратами. При хірургічних операціях Гален почав судини перев’язувати лігатурами з шовку. По собі він залишив 131 трактат на медичні теми.

Абу Алі Ібн-Сіна (980-1037) народився в селі Афшані коло Бухари. Латинізоване його ім’я Авіценна. Медицині він присвятив близько 20 праць. Найбільш з них – п’ятитомний твір,, Канон лікарської науки’’, яка була на протязі п’яти століть основним підручником для медичних шкіл. Він описав клінічну картину чуми, багатьох інших захворювань.

Парацельс (1493-1541).Медичну освіту здобув в Італії. Він почав широко застосовувати мідь, залізо, олово, миш’як, сурму, мінеральні води. Парацельс звертав особливу увагу на дозування призначуваної хворому лікувальної речовини. Тобто, до певної міри його можна назвати батьком сучасної фармакології. Він написав капітальні праці з хірургії. Він один з перших обстоював погляд, що лише вивчення природи, досвід біля ліжка хворих і експеримент, можуть забезпечити прогрес медицини.