ХВОРОБИ ОРГАНІВ ДИХАННЯ ТА ЇХ ПРОФІЛАКТИКА

Хвороби органів дихання в дітей складають біля 25% усіх захворювань. Смертність в зв’язку з ними в останні роки різко знижена завдяки сучасним досягненням медицини, але все ж вона ще досить висока, особливо в дітей раннього віку.

Гострий риніт (нежить) - запалення носової порожнини. Гострий нежить у дітей спостерігається при грипі, катарі верхніх дихальних шляхів, при корі, дифтерії, сінній лихоманці; хронічний нежить - при вродженому сифілісі та золотусі.

Причиною риніту можуть бути віруси, бактерії (стафілококи, стрептококи). Фактори, що спричиняють виникнення риніту, - це переохолодження організму, різкі температурні коливання, недостатньо провітрені приміщення, забруднене повітря.

Основні ознаки риніту: незначне підвищення температури тіла, нездужання, чхання, втрата апетиту, водянисті виділення із носа, закупорка носа, нічний храп, кашель, зниження нюху. Слизова оболонка носа червона, покрита прозорою слиззю. На другий-третій день виділення стають слизисто-гнійними, а загальні прояви поступово зменшуються. Виділення зникають і відновлюється прохідність носа на 5-7 день.

Виділення з носа можуть спостерігатися і при попаданні стороннього тіла в ніс, але тоді вони частіше бувають односто­ронніми. Нежить має особливе значення для дітей грудного віку, тому що при закупорці носа вони не можуть ссати груди матері.

Загальна реакція організму, температурна реакція і тривалість захворювання залежать від основного захворювання, при якому розвився нежить. Так, при грипі і корі загальні явища можуть бути більш виражені, а температура більш висока, тоді як при вродженому сифілісі і золотусі при загальних виражених явищах температура залишається нормальною.

При гострому нежиті можуть виникати ускладнення: запалення середнього вуха (отит), запалення гортані (ларингіт), запалення бронхів і трахеї (бронхіт, трахеїт) і приносових пазух.

Профілактика ринітів зводиться до правильного режиму, харчування і поступового загартовування організму дитини. Дитину лікують від основного захворювання. Грудним дітям, що не можуть ссати груди матері, за 5 хвилин до годівлі вводять у кожну ніздрю по 2-3 краплі розчину адреналіну.

Для попередження ускладнень риніту необхідно навчити дітей правильно сякатися (почергово кожною ніздрею, притискуючи при цьому крило носа до носової перегородки).

Задній риніт, або ринофарингіт. Як особливу форму риніту виділяють задній риніт, при якому процес локалізується в задній частині носових ходів, в основному у носоглотці. Основними ознаками ринофарингіту є утруднення дихання, підвищення температури тіла, гугнявісгь, зміна загального стану дитини, інтоксикація, а також збільшені, а іноді хворобливі лімфатичні вузли. При огляді зіва виявляють почервоніння задньої стінки і наявність слизу, що звисає через м’яке піднебіння. При цій формі захворювання температура тримається тиждень, але потрібно і гам’ятати, що ринофарингіт може бути початковою ознакою таких захворювань, як кір, коклюш, епідемічний менінгіт.

Подразнення зіва веде не тільки до легкого покашлювання, але й вираженого кашлю, що посилюється ранком і ввечері.

Профілактичні заходи зводяться до правильного гігієнічного і дієтичного режиму, дихання свіжим повітрям, загартовування організму.

Аденоїдит - запалення мигдаликів носової частини горла.

Аденоїди - гіперплазовані мигдалики носової частини горла. Захворювання спостерігається найчастіше у дітей віком від 3 до 10 років, проте може бути як у перші роки життя, так і після періоду статевого дозрівання.

Порушується носове дихання. У надмірній кількості виділяється світлий або зеленуватий слизистий секрет, що заповнює носові ходи та стікає в носоглотку. Слизова оболонка носа запалена. Діти сплять з відкритим ротом, сон їх неспокійний і часто супроводжується голосним хропінням. Через недосипання вони встають в’ялими та апатичними.

Розростання мигдаликів супроводжує зниження слуху, особливо під час нежитю. Змінюється мова, голос набуває гугнявого відтінку. Діти раннього віку важко оволодівають мовою.

Постійне виділення секрету з носа спричинює припухання шкіри верхньої губи. Рот постійно відкритий, нижня щелепа відвисає, з куточків рота тече слина, тобто обличчя дитини набуває своєрідного вигляду, що одержав назву “аденоїдне обличчя”. Під час сну аденоїди збільшуються в об’ємі за рахунок більшого венозного кровопостачання (дитина дихає ротом). Постійне дихання через рот спричинює недостатнє очищення повітря від хвороботворних мікробів, часток пилу тощо. Розвиваються захворювання бронхолегеневого апарату, що призводить до деформації грудної клітки. Відсутність носового дихання порушує адекватну вентиляцію легень.

У дітей часто порушується діяльність травного каналу, виникає головний біль, розвивається анемія, нічне нетримання сечі, ларингоспазм, астматичні приступи тощо.

Основним способом лікування є хірургічне видалення аденоїдних розростань, проте вони можуть у частини хворих рсцидивувати.

Запобігти захворюванню можна шляхом підвищення опірності організму за допомогою загартовування.

Гострий ларингіт - запалення гортані. Прояви ларингіту залежить від локалізації запального процесу (ураження тільки слизової оболонки гортані або разом із нею і фіброзно-еластичної мембрани, хрящів). Розрізняють ларингіт гострий і хронічний.

Ларингіт гострий частіше виникає при респіраторних вірусних інфекціях, корі, дифтерії, нерідко є і самостійним захворюванням, що виникає в результаті переохолодження або перенапруги голосових зв’язок.

Ознаками ларингіту є підвищення температури тіла, нездужання, гавкаючий кашель, лоскотання в горлі, біль при ковтанні, хриплий голос, іноді може бути втрата голосу (афонія). Діти скаржаться на почуття постійного подразнення в ділянці гортані, голос стає сиплим. Поступово кашель стає вологим із виділенням мокроти.

Діагноз встановлюється на підставі клінічних ознак; при ларингоскопії відзначають гіперемію слизової оболонки. З дифтерією гортані ларингіт диференціюють за допомогою мікробіологічних методів діагностики.

Лікування ларингіту спрямовано на зменшення набряклості слизової оболонки гортані і проводять у залежності від стадії захворювання. Голосовий спокій, гірчичники, фізіотерапевтичні процедури (УВЧ, діатермія на ділянку гортані), антибіотики, теплі лужні, масляні інгаляції, інгаляції мінеральними водами. У важких або випадках, що затягайся, необхідно застосовувати протимікробні засоби, а також антибіотики; дієта, що щадить. Необхідно вихователям і батькам подбати про достатню вологість повітря в приміщенні, давати дитині теплий напій і берегти її голос.

Гострий бронхіт (запалення бронхів) - одне із частих захворювань органів дихання у дітей.

Факторами, що сприяють виникненню бронхіту, є клімато-погодні умови (сирість, переохолодження або перегрівання організму, різкі температурні коливання, надмірно сухе, забруднене і запилене повітря), інфекції носоглотки, порушення носового дихання та ін.

Бронхіти у дітей нерідко супроводжують таким захворюванням, як грип, кір, коклюш, туберкульоз.

За походженням розрізняють бронхіти: 1) інфекційні (вірусні, бактеріальні, вірусно-бактеріальні); 2) зумовлені дією фізичних і хімічних факторів: 3) змішані (поєднання інфекцій і фізичних та хімічних факторів); 4) не виясненої природи.

Гострі бронхіти за рівнем ураження розрізняють: трахеобронхіти; бронхіти з ураженням бронхів середнього калібру, бронхіоліти.

Запальний процес при гострому бронхіті може бути катаральним або гнійним. Існують такі строки перебігу гострого бронхіту: 1) гострий (не більше двох тижнів; 2) затяжний (до одного місяця і більше); 3) рсцидивуючий (до трьох місяців і більше разів на рік).

Ознаки гострого бронхіту проявляються залежно від походження захворювання, характеру, ступеня прояву ураження слизової оболонки бронхіального дерева, інтоксикації та дихальної недостатності, а також темпів розвитку хвороби. Розвиток гострого бронхіту може проходити протягом кількох годин, а також декількох днів. Частіше йому передують ознаки гострого респіраторного захворювання.

Захворювання починається гостро. У дитини підвищується температура, змінюється загальний стан, погіршується самопочуття, сон і апетит, може бути нежить, біль у горлі при ковтанні, біль за грудиною і між лопатками. З’являється сухий кашель. При вислуховуванні відзначаються сухі хрипи, що дзижчать або свистять. Через декілька днів сухий кашель змінюється вологим, починає відокремлюватися мокрота, маленькі діти іноді її заковтують.

Простий гострий нсускладнсний бронхіт закінчується через 7- 10 днів. Так протікає звичайно грипозний бронхіт.

Бронхіт при корі, коклюші, бронхоектазах, сторонньому тілі, туберкульозі зумовлюється основним захворюванням і характери­зується затяжним протіканням.

При тяжкій інтоксикації гострий бронхіт може викликати таке ускладнення, як пневмонія.

Профілактичні заходи при бронхіті зводиться до загартовування організму й оберігання дитини від інфекційних захворювань.

Щоб уникнути ускладнень, маленьку дитину часто беруть на руки, перевертають її в ліжечку. З місцевих засобів можна призначати гірчичники, парові інгаляції, потогінні й грудні збори. Хворому дають багато теплого чаю з лимоном, медом, малиною, липою, теплі лужні мінеральні води. Для розсмоктування слизу призначають соду (молоко із содою) - чайна ложка на стакан, мінеральні води (боржоми). Необхідно достатнє провітрювання кімнати.

Антибіотики призначають для профілактики ускладнень.

У період відновлення проводяться загальнозміцнюючі (вітаміно­терапія), загартовуючі процедури, дихальна і звукова гімнастика, опромінення ультрафіолетовими променями. Ефективне санаторно- курортне лікування (південний берег Криму, місцеві санаторії та ін.).

Гостра пневмонія

Серед захворювань дихальних шляхів у дитини важливе місце займає гостра пневмонія (запалення легень). Вона зустрічається часто, протікає тяжко і смертність при ній, незважаючи на значні успіхи в лікуванні, все ще велика. Це загальне захворювання всього організму, частіше зустрічається в ранньому дитячому віці - в період від 6 місяців до 3 років.

Причина пневмонії інфекційна (пневмокок, стрептокок, стафілокок, різні віруси). Гостра пневмонія у дітей розвивається, як правило, на фоні гострого респіраторного захворювання.

Гостру пневмонію за сучасною класифікацією розділяють за типом, тяжкістю і перебігом.

За типом розрізняють: вогнищеві, сегментарні (сегмент - анатомо-фізіологічна одиниця легень), інтерстіціальні. За тяжкістю виділяють легку, середньої тяжкості і тяжку форми. За перебігом розрізняють гостру, затяжну, рецидивуючу, з ускладненнями і без них.

Тяжкість захворювання визначається проявом токсикозу, дихальною, серцево-судинною недостатністю, порушенням обмінних процесів, функціональними розладами центральної нервової системи (наявність судом внаслідок токсикозу нервової системи). Важливим фактором тяжкості хвороби є поширеність запального процесу в легенях.

Особливу увагу необхідно приділяти дітям, які відносяться до групи підвищеного ризику щодо розвитку інфекційно-запальних захворювань. Як правило, цс діти з ознаками незрілості організму, зокрема легень. Перебіг пневмонії у них характеризується великою тяжкістю і тривалістю. Виділяють три групи дітей підвищеного ризику: 1) діти, в яких порушені процеси адаптації у внутрішньо- утробному періоді і ранньому постнатальному; 2) діти зі станом незрілості організму; 3) діти з вродженою або генетично зумовленою патологією.

Серед факторів розвитку гострих пневмоній у дітей раннього і дошкільного віку виділяють п’ять інформативних комплексів ризику:

1. Несприятливе мікросоціальнс середовище.

2. Обтяжений сімейний анамнез (алкоголізм батьків, несприят­ливий вплив спадковості).

3. Часті гострі респіраторні хвороби.

4. Одно- або багаторазові захворювання пневмонією.

5. Наявність хронічних захворювань і захворювань у момент обстеження.

У залежності від наявності і поєднання цих факторів в однієї дитини формують такі групи диспансерного спостереження:

Група уваги. Діти мають один або два комплекси із перших трьох факторів ризику.

Група ризику. Діти мають ознаки четвертого або п’ятого комплексу, а також їх поєднання, або поєднання кожного із них з будь-яким фактором з перших трьох комплексів.

Група підвищеного ризику. Діти, в яких поєднуються всі п’ять або чотири комплекси ризику. Можуть поєднуватися і три фактори з обов’язковою наявністю четвертого або п’ятого факторів ризику.

У зв’язку з виділеними групами проводяться лікувально- оздоровчі заходи. Діти, які відносяться до групи уваги, потребують правильної організації навколишнього середовища, умов виховання, раціонального вигодовування, загартовуючи процедурах. Діти групи підвищеного ризику потребують своєчасного лікування супутніх у них захворювань (рахіт, ексудативний діатез, гіпотрофія, анемія, вроджені і спадкові хвороби, часті гострі респіраторні захворювання).

Заразний початок грипу, кору і коклюшу, при яких частіше спостерігається гостра пневмонія, понижує захисні сили макро­організму. змінюючи слизову оболонку бронхів, сприяє проникненню і розвитку пневмокока. Пневмонія починається на 3-5-ий день гострого респіраторно-вірусного захворювання. У хворої дитини спостерігаються катаральні явища верхніх дихальних шляхів, підвищується температура тіла, з’являється задуха, ціаноз (синюшність носо-губного трикутника), кашель, часте поверхневе дихання, хрипи на фоні ослабленого або жорсткого дихання; у дітей раннього віку іноді виникає піна із рота.

Існує ряд ознак, за якими можна запідозрити запалення легень у дитини, хворої на гостре респіраторне захворювання.

Перша важлива ознака - тривалість підвищеної температури. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), якщо температура вище 38 °С триває більше 3 днів, наявність пневмонії стає високою. Саме цьому не потрібно зловживати зниженням температури за допомогою жарознижуючих засобів, які можуть вплинути тільки на температуру і не впливають на сам запальний процес.

Другою важливою ознакою пневмонії є задуха. Задухою вважається збільшення частоти дихання понад 60 дихальних рухів у хвилину у дитини двох місяців, понад 50 - до року, більше 40 - до трьох років, і більше 25 - до семи років. Вимірювати частоту дихання потрібно тоді, коли дитина або спить, або спокійна, підрахунок ведеться протягом 1 хвилини з секундною стрілкою. Про пневмонію свідчить задуха тільки при відсутності ознак обструктивного бронхіту - свистячого дихання, яке чуги на відстані або відчувається при прикладанні руки до грудної клітки.

Третя ознака, яка свідчить про тяжку пневмонію, - кряхтяче дихання. Воно з’являється при затягуванні в процес плеври (оболонки, яка покриває легені). Ознакою тяжкості є також втягування в запальний процес і нижньої частини грудної клітки під час вдиху, що свідчить про запальне ущіл ьнення великої ділянки легені.

Якщо у дитини є хоча б одна із перерахованих вище ознак, дитина повинна бути ретельно оглянута лікарем.

Середня тривалість пневмонії 2-3 тижні; у сприятливих випадках дитина видужує. Своєчасне лікування скорочує тривалість захворювання.

Підтвердження діагнозу пневмонії дає рентгенологічне дослід­ження, а також результати лабораторних, біохімічних, бактеріологіч­них досліджень у перші дні хвороби.

Діти, хворі рахітом, більш схильні до захворювання пневмонією. Пневмонія у них нерідко набуває затяжного характеру. Цьому сприяють деформація грудної клітини, розм’якшення кісткового скелета, зниження тонусу мускулатури, що перешкоджають добрій екскурсії легень. Усі ці моменти створюють сприятливі умови для розвитку пневмоній.

Пневмонії новонароджених протікають тяжко, із вираженими явищами інтоксикації.

Дітей з гострою пневмонією лікують в умовах стаціонару. Лише легкі і ссредньотяжкі форми лікують амбулаторно при умові суворого дотримання всіх рекомендацій лікаря і сприятливому мікрокліматі.

Лікування пневмонії комплексне. При пневмонії обов’язково призначають антибіотики. Правильний підбір антибіотиків покращує стан хворого вже протягом 1-2 днів. Симптоматичні засоби (відхаркуючі, жарознижуючі, антигістамінні, антибіотики і ін.) призначаються лікарем залежно від ознак хвороби. Хвора дитина потребує ретельного догляду.

Профілактичні заходи при пневмонії полягають у правильному вигодовуванні, загартовуванні й оберіганні від гострих інфекційно- запальних захворювань. Діти, що знаходяться на грудному вигодовуванні, хворіють рідше і легше переносять пневмонію. Необхідно боротися з гіпотрофією, рахітом.

Завдання вихователя полягає в своєчасному виявленні ознак хвороби у дитини, її ізоляції та своєчасній організації лікарської допомоги. Неповноцінне і запізніле лікування хворих з легкою формою може призвести до тяжкого перебігу і розвитку хронічної форми.

Особливу увагу потрібно приділяти дітям у періоді видужування. Відновлення порушених функцій триває після хвороби від чотирьох до шести тижнів. У дітей в цей період спостерігається підвищена втомлюваність, роздратованість, порушення сну, зниження апетиту, кашель. Для повного видужування таким дітям необхідні додаткові оздоровчі заходи: масаж грудної клітки або загальний масаж, який поліпшує дихання, крово- і лімфообіг, процеси обміну речовин, підвищує загальний тонус дитини; корисні гімнастичні вправи. лікувальні ванни, фізіотерапевтичні процедури; повноцінне харчування, перебування на свіжому повітрі.

5.6.3.