історії оториноларингологи.

До се­редини минулого століття викладання та лікування небагатьох відомих тоді вушних хвороб входило, головним чином, у курс хірургії, а захво­рювання верхніх дихальних шляхів стосувалися предмета терапії.

Ю.ВМітін. Оториноларингологія

Ю.Ь.Мітін. Оториноларингологія

7

дослідження ЛОР-органів. Це викликало створення нових діагностич­них і лікувальних, в тому числі хірургічних методик, дало змогу вивчити клініку захворювань вуха та верхніх дихальних шляхів.

Ось тільки окремі основні віхи становлення оториноларингології. В 1841 році німецький лікар Гофман (Hofmann) запропонував оглядати глибокі ділянки вуха, носа і горла за допомогою дзеркала, в центрі яко­го у вигляді невеличкого кружальця зчищена амальгама. Пізніше вюрц-бурзький лікар Трьольч (F.J. Troltsch) створив лобний рефлектор. В 1854 році іспанський співак і один з найвидатніших викладачів співу професор Паризької консерваторії і Королівської академії музики в Лондоні М.Гарсія (M.Garsia) запропонував метод непрямої ларинго­скопії. Застосовуючи гортанне дзеркало Гарсія вивчав фізіологію голо­су співаків. Методику огляду гортані, розроблену М.Гарсія, вже через рік почали застосовувати лікарі. Він же за цей винахід і трактат з голо-соутворення одержав ступінь доктора медицини. Слідом за цим була запропонована методика задньої (1859), а потім передньої та серед­ньої риноскопії. Значно пізніше розробляються прямі методи дослідження: пряма ларингоскопія (Kirstem, 1894), бронхоскопія (КІІІіап, 1897), дихальна бронхоскопія (Fridel, 1956), бронхофіброскопія (Ikeda, 1969).

Незвичайна історія розробки методу езофагоскопії. Мюллер в 1868 році запрошує до клініки свого вчителя Куссмауля вуличного артиста, що ковтав шпаги. Шпагоковтання було спадковою професією, артиста готували з дитинства. Подразнюючи на протязі довгого часу задню стінку глотки гусячим пером, досягали повного знищення блювотного рефлексу. Ковтали артисти шпаги довжиною до 40 см із затупленим кінцем. Куссмауль пропонує артисту проковтнути трубку. Той з успіхом це робить. Потім до трубки прикріплюється освітлювач від ендоскопа Дезармо. Так був сконструйований перший езофагоскоп. Але Куссма­уль раптово припиняє свої дослідження в цьому напрямку і нічого про них не публікує. Про причини цього ми можемо тільки здогадуватись. Найбільш імовірно, причиною було ускладнення, яке виникло під час дослідження стравоходу. Про роботу Куссмауля ми дізнаємося з його записів, котрі були знайдені та опубліковані Кілліаному 1901 році. Пер­шу успішну езофагоскопію здійснив Микулич у 1881 році. Він під час езофагоскопії у жінки проштовхнув кістку із стравоходу у шлунок.

У 1880 році Цім (K.Ziem) розробив новий діагностичний метод — пробний прокол верхньощелепної пазухи. Якщо після екстирпації зуба не відкривався хід у пазуху, він просвердлював альвеоли і через утво­рений отвір вводив інструмент. Потім була запропонована пункція че­рез середній носовий хід, але вона призводила до ускладнень, тому що при цьому існувала велика небезпека травми орбіти. Цю методику повністю витісняє пункція через нижній носовий хід, яка вперше була

виконана і описана М.Шмідтом (М.Schmidt) у 1888 році. Після пункції він за допомогою шприца відсмоктував вміст пазухи. Методика ради­кальної операції з приводу гаймориту була розроблена американцем Колдуеллом (YCaldwell, 1893) та французом Люком (H.Luc, 1897). Ро­ботою німецького лікаря Шварца (Н.Зсп\магІ2е),який запропонував у 1873 році трепанацію сосковидного відростка (антротомію), покладено початок отохірургії.

Популяризації і втіленню оториноларингології у лікарську практику і в медичну освіту сприяло затвердження в ряді університетів приват-доцентських курсів.

На медичному факультеті Київського університета святого Володи­мира про деякі захворювання ЛОР-органів згадувалося в лекціях з хірургії, терапії та інших дисциплін. Так, перші лекції з захворювань гор­тані у 1860—1862 роках читав доцент кафедри акушерства доктор ме­дицини І.П.Лазаревич (курс мав назву "Болезни дьіхательного горла и его ветвей и страдание гортани"), а з захворювань вуха — в курсі тео­ретичної та оперативної хірургії професор Ю.К.Шимановський.

Приват-доцентський курс з рино- і ларингології з 1864 по 1866 рік чи­тав Л.А.Маровський, який був у 1864 році затверджений приват-доцен­том з діагностики та ларингоскопії. Ним написані праці "Про лікування крупу", "Про причини глухоти" та інші. В1867—1871 роках курс не читав­ся. З 1871 по 1880 рік приват-доцентський курс з отіатрії читав М.В.Ус­пенський, а потім з 1882 по 1884 р. курс "Хвороби горла" читав Н.Н. Жук.

Першим на Україні, хто став викладати систематичний курс з отори­ноларингології, був Микола Маркіянович Волкович (1858—1928), хірург та оториноларинголог, заслужений професор та академік (мал.1). З 1889 року по 1903 рік він веде факультативний курс оториноларинго­логії. Він один з перших звернув належну увагу на вивчення склероми верхніх дихальних шляхів і взяв активну участь у розробці питань етіології, патогенезу та лікування цієї хвороби.

У 1889 році М.М.Волкович захистив дисертацію на ступінь доктора ме­дицини на тему "Риносклерома з клінічної, патологоанатомічної і бак­теріологічної точок зору", котра в тому ж році була опублікована у вигляді монографії, яка не втратила свого значення в наш час. В теперішній час екземпляр цієї рідкісної книги, як реліквія, зберігається на нашій кафедрі. Ви можете її побачити на одному з стендів у приміщенні кафедри.

Оториноларингологія своїм хірургічним напрямком багато в чому за­вдячує М.М.Волковичу. Ним широко проводились операції на приносо-вих порожнинах і сосковидному відростку, він першим у царській Росії опублікував повідомлення про два випадки екстирпації гортані при за­хворюванні її раком, розробляв хірургічне лікування хронічних стенозів гортані. У 1896 році він виступив на VI Пироговському з'їзді в Києві з до­повіддю "О костно-пластическом иссечении лобной полости".

Ю.В.Мітін.

Ю.В.Мітін, Оториноларингологія

М.М.Волкович вже тоді прекрасно розумів профілактичний напрямок нашої дисципліни, про що свідчить назва його вступної лекції "Про важ­ливість хвороб носа в патології та їх значення в економії організму".

В 1903 році М.М.Волкович переходить на хірургічну кафедру, а курс оториноларингології очолив професор Микола Павлович Трофімов (1861—1918). З 1906 року цей курс із факультативного стає обов'язко­вим. М.П.Трофімов (мал. 2) організував у Києві ЛОР-секцію місцевого лікарського товариства. Ним організована перша ЛОР-клініка в м.Киє­ві, яка була розгорнута при військовому госпіталі.

Після смерті М.П.Трофімова приват-доцентський курсз 1918 року по 1921 рік продовжував читати доктор медичних наук Олександр Василь­ович Бєляєв, учень М.М.Волковича та М.П.Симановського. Його док­торська дисертація, котру він захистив у 1907 році, називалася "Про вплив штучної барабанної перетинки на поліпшення слуху". Погодь­тесь, що й сьогодні це звучить більш ніж актуально.

Такий же розвиток оториноларингологія пройшла в Одесі, Харкові та інших великих містах України.

У 1921 році відбулася історична для нашої спеціальності подія: ото­риноларингологія була введена в програму медичних факультетів університетів та медичних інститутів як обов'язковий предмет.

Кафедра оториноларингології Київського медичного інституту поча­ла свою роботу з 1921 року, коли Олександр Митрофанович Пучківсь-кий розпочав роботу як завідуючий кафедрою (мал. 3). Він закінчив Пе­тербурзьку Воєнно-медичну академію, дуже багато зробив для станов­лення оториноларингології в Одесі. О.М. Пучківський посідав одне з перших місць на Україні по вивченню склероми, туберкульозу верхніх дихальних шляхів, новоутворень ЛОР-органів, в реконструктивно-відновній хірургії. В 1937 році він був без підстав репресований.

У 1938—1939 роках обов'язки завідуючого кафедрою тимчасово ви­конував доцент Леонід Ларіонович Гиренко(мал.4), а в 1939—1943 ро­ках нею керував професор Абрам Львович Гінзбург (мал. 5). В роки війни кафедра функціонувала в місті Челябінську. Серед наукових інте­ресів А.Л.Пнзбурга було хірургічне лікування озени.

З 1944 по 1963 рік кафедру очолював заслужений діяч науки профе­сор Яків Олександрович Шварцберг (мал. 6). З 1944 по 1955 рік він був головним спеціалістом МОЗ України, він же відновив діяльність Київського наукового ЛОР-товариства. В 1948 році в Києві відбувся II з'їзд оториноларингологів України, на якому Я.О.Шварцберг був об­раний головою Правління Республіканського ЛОР-товариства. З 1963 по 1969 рік він був консультантом кафедри.

З 1963 по 1984 роки, на протязі 21 року, кафедрою завідував Лауре­ат Державної премії України, Заслужений діяч науки, професор Іван Авксентійович Курилін (мал. 7). Він був головним редактором "Журналу

вушних, носових і горлових хвороб", головою Республіканського науко­вого товариства оториноларингологів, автором 5 монографій, написа­них у співавторстві з учнями і співробітниками кафедри.

27 червня 1985 року за конкурсом обраний на посаду завідуючого кафедрою професор Юрій Володимирович Мітін (мал. 8), який присту­пив до роботи 26 серпня 1985 року.

Якщо характеризувати розвиток оториноларингології на Україні в цілому, то слід відмітити появу фундаментальних робіт починаючи з 20-30-х років. CM.Компанієць, О.М.Пучківський, О.С.Коломійченко роз­робляють питання діагностики та лікування гнійних отитів і зв'язаних з ними внутрішньочерепних ускладнень. М.Я.Харшак створює школу оториноларингологів-онкологів. Г.С. Тромбицький, М.Ф.ПІтенко та С.М.Компанієць активно розвивають питання крайової та про­фесіональної ЛОР-патології.

Великий внесок у вивчення етіології, патогенезу, епідеміології, діаг­ностування та лікування склероми дихальних шляхів внесли праці М.М.Волковича, В.Г.Дроботько, Л.О.Зарицького, В.П.Ярославського, О.М.Пучковського, С.В.Михайловського.

У 1924 році починає видаватися "Журнал вушних, носових та горло­вих хвороб".

У 1930 році в Харкові був організований науково-дослідний інститут отоларингології, директором якого стає О.О. Скрипт. Тут розроблялися проблеми тонзиліту, фізіології і патології носа, профілактики та лікуван­ня глухоти і приглухуватості. Інститут проіснував 25 років.

У 1960 році відбулося відкриття Київського Науково-дослідного інституту отоларингології. Ініціатором цього і директором інституту до 1974 року був член-кореспондент АН України, Лауреат Ленінської премії, професор Олексій Сидорович Коломійченко. Його на цьому по­сту змінив Лауреат Державної премії України професор Олексій Івано­вич Циганов. З 1985 року інститут очолює Заслужений діяч науки України член-кореспондент АМН України професор Дмитро Ілліч Забо­лотний.

Відбулося 8 з'їздів оториноларингологів України.

У 1938 році відбувся 1-й з'їзд оториноларингологів України у м.Хар­кові, потім у 1948 — 2-й ум. Києві, в 1964 — 3-й у м. Києві, у 1971 —4-й ум. Києві, у 1977 —5-й у м.Донецьку, у 1983 — 6-й ум. Львові, у 1989 — 7-й у м. Одесі, у 1995 — 8-й у м. Києві.

За нашого часу на Україні є 17 кафедр і курсів оториноларингології при університетах і медичних інститутах, 5 кафедр — при академіях післядипломної освіти і факультетах удосконалення лікарів медичних вузів.

За даними на 2000 рік на Україні працює 3655 оториноларингологів і є 8591 ЛОР-ліжка.

ш