ЛЕКЦІЯ 1 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ІСТОРІЯ ПРЕДМЕТА ОТОРИНОЛАРИНГОЛОГІЇ

Насамперед дозвольте дати визначення предмета, курс якого я по­чинаю читати вам сьогодні.

Оториноларингологія — клінічна дисципліна, що вивчає морфо­логію, фізіологію і патологію вуха, верхніх дихальних шляхів та суміжних з ними ділянок.

Все це стосується безпосередньо ЛОР-клініки Національного ме­дичного університету, яка вже протягом декількох десятиріч є центром міста Києва з надання ургентної допомоги хворим з ото- і риногенними внутрішньочерепними ускладненнями, сторонніми тілами стравоходу та їх ускладненнями, а також є центром з реконструктивно-відновної хірургії ЛОР-органів.

Даючи загальну характеристику дисципліни, необхідно відзначити, що оториноларингологія займається вивченням норми та патології більшості аналізаторів: слухового, вестибулярного, нюхового та смако­вого. У цьому велике соціальне значення спеціальності. Без нормаль­ної діяльності цих аналізаторів різко звужуються професійні можли­вості, знижується працездатність, порушується моральний стан люди­ни. Завдяки слуховому аналізатору формується мовлення, яке є скла­довою діяльності другої сигнальної системи.

Характеризуючи оториноларингологію потрібно відзначити, що це перш за все хірургічна спеціальність, в рамках якої виконується вели­кий діапазон операцій: на вусі, в порожнині носа, на приносових пазу­хах, в глотці, гортані, трахеї.

Велика кількість людей потребує консультативної та лікувальної до-

помоги оториноларингологів — біля 15% від загального числа хворих. Це пояснюється тим, що ЛОР-органи, з одного боку, є своєрідним аванпостом організму. Саме вони стикаються з більшістю зовнішніх подразників. З іншого боку, верхні дихальні шляхи і вухо тісно взаємозв'язані з різними органами і системами організму. Обумовлено це нервово-рефлекторними механізмами. Рефлекси із слизової обо­лонки носа, глотки та гортані виконують важливу роль у підтримці нор­мальної життєдіяльності організму. Таким прикладом є тонзило-кардіальний рефлекс. Під час виникнення патології у верхніх дихальних шляхах вони можуть стати джерелом патологічної імпульсації, котра призводить до розвитку різних порушень в організмі. Так, порушення носового дихання призводить до головного болю, приступів бронхіаль­ної астми, епілепсії, в ранньому дитячому віці — до порушень лицевого скелету, психіки, нічного нетриманя сечі. Важливий і такий факт, що нормальне носове дихання є єдиною рушійною силою для спинномоз­кової рідини.

В той же час, захворювання інших органів і систем позначаються на стані вуха та верхніх дихальних шляхів. Атеросклероз, гіпертонічна хво­роба, остеохондроз шийного відділу хребта можуть призвести до пору­шення слуху і вестибулярної функції. Частими причинами носової кро­вотечі є гіпертонічна хвороба, захворювання системи крові. Цілий ряд гострих інфекційних захворювань (дифтерія, скарлатина) та захворю­вання системи крові (інфекційний мононуклеоз, лейкоз) можуть при­звести до ангіни. Грамотний лікар будь-якої спеціальності повинен до­бре знати, що ангіна може бути первинною і вторинною. Інакше — мо­жуть бути припущені грубі діагностичні помилки. Початковим проявом таких грізних захворювань, як аневризма аорти, враження лімфовузлів межистіння при лімфогрануломатозі, пухлини межистіння, стравоходу, бронхів, легень може бути захриплість, пов'язана з паралічем м'язів гортані внаслідок здавлення поворотного нерва. Нерідко ураження слизової оболонки глотки (фарингіт) є наслідком захворювання шлун­ково-кишкового тракту. При деформації скронево-нижньощелепного суглоба можуть виникати вестибулярні розлади (синдром Костена).

Всі ці приклади яскраво демонструють зв'язок верхніх дихальних шляхів і вуха з іншими органами і системами організму.

Тепер дозвольте перейти до