Кришталик

має форму двовипуклої лінзи (мал. 7.3), прозорий та еластичний, розташований позаду зіниці. Кришталик заломлює світлові промені, що входять в око, і фокусує їх на сітківці. Кришталик, як лінза, збирає промені в зображення на очному дні.

Мал. 7.1. Зміни кришталика при акомодації: а) кришталик у стані спокою акомодації; б) кришталик у стані напруження акомодації

Оптична сила кришталика змінюється залежно від кривизни. Ії середнє значення близько 15-18 дптр. Приблизно у віці 60 років здатність до акомодації втрачається практично повністю. Це пов'язане з ущільненням та склерозуванням ядра кришталика - факосклерозом. У зв'язку з цим людині стає важко розрізняти предмети, що знаходяться на близькій відстані - пресбіопія. У цей період у зв'язку з порушенням живлення кришталика та уповільненням у ньому обміну речовин у різних його шарах можуть виникати початкові змутніння.

Будова кришталика (мал. 7.3). Внутрішня частина кришталика, найбільш щільна, називається ядром. Зовнішні шари речовини кришталика називаються його корою. Клітини кришталика постійно множаться. Оскільки кришталик зовні обмежений капсулою і його об'єм обмежений, щільність кришталика з віком збільшується.

Особливістю кришталика є відсутність у ньому кровоносних та лімфатичних судин, а також нервових волокон. Живлення кришталика здійснюється шляхом дифузії або активного транспортування через капсулу розчинених у внутрішньоочній рідині поживних речовин та кисню. Стан прозорості кришталика визначається особливостями його структури та своєрідністю обміну. Збереження прозорості кришталика забезпечується збалансованим фізико-хімічним станом його білків та ліпідів мембран, вмістом води та іонів. Кришталик людини складається в основному з білків і води (на долю останньої припадає близько 65% маси кришталика).

Протягом усього життя відбуваються зміни розміру, форми, консистенції та прозорості кришталика. У новонародженого він практично шаро- подібної форми, м'який, прозорий та незабарвлений. З віком кришталик набуває форми двовипуклої лінзи з більш плоскою передньою поверхнею та стає жовтуватого кольору, повністю зберігаючи при цьому свою прозорість. Інтенсивність жовтого відтінку з віком збільшується.

Катаракта - це захворювання ока, головною ознакою якого є склерозу- вання основної речовини або капсули кришталика (зниження прозорості), що супроводжується зниженням гостроти зору. Пошкодження очей, різні захворювання і деякі медикаменти можуть бути причиною помутніння кришталика. Але в 90% випадків помутніння викликане віковими змінами. При катаракті зір погіршується (мал. 7.4): контури предметів сприймаються нечітко і розмито, кольори стають тьмяними, різко погіршується зір у темряві. Окуляри не покращують зір.

У перекладі з грецької слово "катаракта" означає "той, що падає вниз" або "водоспад" (мал. 7.5). Древні греки вважали, що плівка сірого кольору при катаракті подібно водоспаду спускається згори донизу на зіницю, забираючи в людини зір. При віковій катаракті виявлені зміни хімічного складу кришталика, а саме - на початковій стадії збільшується кількість води, зростає дисбаланс ряду іонів, амінокислот, зменшується кількість водорозчинних білків, вітамінів, АТФ, знижується активність ряду ферментів, збільшується використання кисню, порушуються процеси пере- кисного окислення ліпідів та ін.

Усі катаракти поділяються на дві основні групи: вроджені та набуті.

При вроджених катарактах помутніння, як правило, є обмеженими за площею і не прогресують. Набуті ж катаракти мають прогресуючий перебіг.

За причиною виникнення (етіології) набуті катаракти поділяються на кілька груп:

- вікові (старечі, сенильні) катаракти;

- травматичні катаракти (виникають у результаті тупої травми (контузії) чи проникаючого поранення очного яблука);

- ускладнені катаракти (виникають при запаленні судинної оболонки ока (увеїті), короткозорості високого ступеня, пігментній дегенерації сітківки, глаукомі та деяких інших захворюваннях ока);

- променеві катаракти (пов'язані з ушкодженням кришталика променевою енергією - інфрачервоні промені; професійні катаракти - наприклад, катаракта склодувів), рентгенівські, радіаційні;

- токсичні катаракти (у тому числі й медикаментозні катаракти, що формуються як результат побічної дії при тривалому прийомі ряду лікарських препаратів: кортикостероїдів, антималярійних препаратів та ін.);

- катаракти, що викликані загальними захворюваннями організму (цукровий діабет, гіпотиреоз, хвороби обміну речовин).

Залежно від локалізації помутнінь у кришталику, катаракти поділяються на наступні види (мал. 7.2):

- передня полярна катаракта;

- задня полярна катаракта;

- веретеноподібна катаракта;

- слоїста (зонулярна) катаракта;

- ядерна катаракта;

- кортикальна (коркова) катаракта;

- задня субкапсулярна катаракта;

- тотальна (повна) катаракта.

За ступенем зрілості розрізняють 4 стадії вікової катаракти:

- початкова катаракта;

- незріла катаракта;

- зріла катаракта;

- перезріла катаракта.

Катаракта звичайно починається з кори кришталика (кортикальна катаракта), ядра (ядерна катаракта) чи субкапсулярно (субкапсулярна катаракта). Для вікової катаракти типовою є коркова локалізація помутнінь (92%). Ядерна катаракта зустрічається значно рідше (7-8%).

Першими ознаками катаракти є процеси оводнення кришталика. Рідина накопичується в корі кришталика між волокнами відповідно до розташування швів. Формуються так звані "водяні щілини". Дещо пізніше з'являються характерні помутніння кори, в першу чергу по периферії кришталика, в області екватора. При переході таких помутнінь із передньої на задню поверхню кришталика вони набувають типової форми "вершників" - початкова катаракта. При початковій катаракті помутніння локалізуються поза оптичною зоною - в області екватора - і не знижують гостроту зору.

Мал. 7.2. Види катаракт (кришталик у розрізі):

1) слоїста периферична катаракта; 2) слоїста (зонулярна) катаракта;

3) передня та задня полярні катаракти; 4) веретеноподібна катаракта;

5) задня субкапсулярна (чашкоподібна) катаракта; 6) ядерна катаракта;

7) кортикальна катаракта; 8) повна (тотальна) катаракта

Незріла катаракта (мал. 7.6). Поступове прогресування процесу зводиться до просування помутнінь у напрямку капсули кришталика та в центральну оптичну зону. Виражені помутніння речовини кришталика призводять до помітного зниження гостроти зору.

Зріла катаракта (мал. 7.7). Уся область кори кришталика зайнята помутніннями. Гострота зору знижується до рівня світлосприйняття.

Перезріла катаракта (мал. 7.8). Подальше прогресування катаракти супроводжується розпадом кришталикових волокон. Кора кришталика розріджується, тому капсула кришталика стає складчастою. Кора набуває однорідного (гомогенного) молочно-білого відтінку.

На стадії перезрілої катаракти можливе збільшення кришталика в розмірі та блокування ним шляхів відтоку внурішньоочної рідини із задньої камери ока в передню, що сприяє підвищенню внутрішньоочного тиску і може призвести до вторинної глаукоми та незворотної втрати зору. Таке ж ускладнення можливе і при оводненні кришталика на незрілій стадії вікової катаракти.

Клінічні прояви катаракти. Одним із перших проявів (симптомів) захворювання є скарги на відчуття двоїння предметів, появу "мушок", появу жовтуватого відтінку видимого зображення. Гострота зору на ранній стадії розвитку катаракти майже не страждає. Триває початкова стадія від 1-3 до 10-15 років. При розвиткові катаракти всі ці скарги поступово прогресують, хворий починає відмічати зниження гостроти зору. На стадії зрілої катаракти втрачається предметний зір, наявне лише світловідчуття, яке повинне бути з правильною проекцією світла при відсутності уражень сітківки та зорового нерва.

Обстеження пацієнта з катарактою є не простою задачею. При наявності значних помутнінь у кришталику, дуже складно, а іноді просто неможливо провести дослідження стану склоподібного тіла та сітківки стандартними методами офтальмологічного обстеження. У зв'язку з цим необхідне проведення ряду додаткових, спеціалізованих методів дослідження, щоб дати пацієнту відповідь про можливі результати вартісного лікування катаракти. Особливу увагу слід приділяти біомікроскопії - дослідженню очного яблука зі збільшенням за допомогою "щілинної лампи". Цей прилад дозволяє отримати оптичний зріз кришталика та передніх шарів склоподібного тіла, детально та при значному збільшенні дослідити його структуру, визначити локалізацію та розмір помутнінь, оцінити положення кришталика.

При вирішенні питання оперативного втручання, велике значення мають методи розрахунку сили інтраокулярної лінзи, імплантація якої передбачається в ході операції.

Лабораторні методи дослідження призначаються, як правило, перед госпіталізацією. Вони включають загальний аналіз крові й сечі, біохімічний аналіз крові, дослідження крові на СНІД, сифіліс, гепатити В і С, рентгенограму органів грудної клітини та додаткових пазух носа. Крім того, необхідні висновки терапевта, стоматолога, ЛОР-лікаря, за показаннями інших спеціалістів (ендокринолога, нефролога та ін.). Усе це робиться з метою виявлення протипоказань до операції (декомпенсація загальних захворювань, виявлення і санації вогнищ хронічної інфекції), які можуть ускладнити протікання післяопераційного періоду.