ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ФІЗИЧНОЇ ТЕРАПІЇ В КАРДІОЛОГІЇ

У більшості економічно розвинених країн захворювання серцево-судинної системи займають перше місце серед причин захворюваності, інвалідизації і смертності, хоча їх поширеність в різних регіонах значно коливається.

В Європі щорічно вмирають від серцево-судинних захворювань приблизно З млн осіб, причому це люди у віці до 65 років.

В Україні ці захворювання є основною причиною смертності і захворюваності населення. Захворювання серцево-судинної системи численні. Одні з них є хворобами переважно серця, інші - головним чином артерій (атеросклероз) або вен, треті вражають серцево-судинну систему в цілому (гіпертонічна хвороба). Захворювання серцево-судинної системи можуть бути спричинені природженою вадою розвитку, травмою, запальним процесом та ін.

До захворювань серцево-судинної системи належать міокардит, дистрофія міокарда, ендокардит, перикардит, вроджені вади серця, атеросклероз, гіпертонічна хвороба, гіпотонічна хвороба, облітеруючий ендартериїт, інфаркт міокарда та ін.

До числа основних факторів ризику, які визначають високий рівень захворюваності і смертності від серцево-судинної патології, відносять: а) часті, повторні стресові епізоди з вираженим емоційно негативним «забарвленням», б) «хронічну» гіподинамію, в) інтоксикацію алкоголем, г) паління,

д) споживання великої кількості чаю, кави та інших «побутових допінгів»,

е) неякісне харчування і переїдання з розвитком надлишкової маси тіла та багато іншого. Нині відомо понад 50 факторів ризику, істотна роль яких у виникненні хвороб серця і судин чітко встановлена. Наведені факти свідчать про те, що боротьба з хворобами серцево-судинної системи є однією з найважливіших не тільки медико-біологічних, але і соціальних проблем людства.

Поширеність серцево-судинної патології змушує наполегливо шукати шляхи до підвищення ефективності лікування і зробити все можливе для якнайшвидшого повернення хворих до активного життя і праці.

Реабілітація як засіб відновлення порушених функцій організму відома з дуже давніх часів. Ще староєгипетські лікарі використовували деякі прийоми трудової терапії для швидкого відновлення своїх пацієнтів. Лікарі Древньої Греції і Риму також використовували в лікувальних комплексах фізичну активацію пацієнтів і трудову терапію.

У поняття реабілітації вкладається різний зміст. Це система заходів для найбільш швидкого і повного відновлення здоров’я хворих, повернення їх до активного життя. У широкому змісті слова будь-яке лікування можна розглядати як реабілітацію хворого. Однак таке трактування неминуче призведе до ослаблення уваги до відновлювальної ролі цього лікування. Під реабілітацією ми розуміємо лікування, при якому, поряд із застосуванням звичайних терапевтичних і хірургічних методів, проводяться спеціальні заходи, спрямовані на поліпшення фізичного стану і відновлення працездатності хворого. Найважливіші компоненти успішної реабілітації - протидія суспільній ізоляції і самотності, пробудження інтересів, пожвавлення соціальних контактів, заохочення незалежності, вибір осмисленої роботи.

Основу кардіореабілітації, окрім медикаментозного чи/та хірургічного лікування, складають програми фізичної реабілітації пацієнтів, освітні програми, психологічна корекція та раціональне працевлаштування хворих.

Комітет експертів по медичній реабілітації ВООЗ дав загальне визначення реабілітації як «допомоги хворому в досягненні максимальної фізичної, психічної, професійної, соціальної й економічної повноцінності, на яку він буде здатний у рамках існуючого захворювання». «Реабілітація серцевого хворого - це наука і мистецтво відновлення людини до рівня фізичної і розумової діяльності, сумісного з функціональним станом його серця».

Фізична реабілітація - комплекс різнобічних фізичних методів і вправ, направлених на відновлення фізичної працездатності хворих, що є однією з найголовніших складових реабілітації пацієнтів з патологією серцево-судинної системи.

Для швидшого відновлення фізіологічної рівноваги в роботі серцево- судинної системи потрібно використовувати весь комплекс лікувальних заходів, в тому числі і фізичну реабілітацію. Фізичні фактори не мають побічної дії, не викликають інтоксикації, алергічних реакцій, не спостерігається кумулятивного ефекту, привикання, викликають пролонговану дію медикаментів, які призначають в менших дозах.

Фізична реабілітація в кардіології - це насамперед комплексний процес. Він складається з чотирьох напрямків: медичної (прийом лікарських препаратів, що відновлюють втрачені функції і поліпшують прогноз); фізичної (поступове введення фізичних навантажень, за допомогою велотренажерів, бігових доріжок, дозованої ходьби, спеціальних вправ); психологічної (адже якщо пацієнт переніс інфаркт чи операцію на серці, особливо в молодому віці, він, як правило, пригнічений і потребує допомоги психотерапевта) та соціальної (тимчасова непрацездатність або інвалідність).

Рис. 15. Основні принципи комплексної кардіологічної реабілітації

Фізична реабілітація повинна відповідати можливостям кожного хворого і проводитися з ур ахуванням вікових особливостей реакції організму, обмеження адаптаційних можливостей. Індивідуальна програма тренувань має бути чітко викладена у письмовому вигляді, оскільки хворі старшого віку легко забувають усні рекомендації лікаря. Обов’язковим при самостійних заняттях є ведення щоденника самоконтролю, у якому пацієнт записує дані про обсяг тренувального навантаження, частоту пульсу, інші види фізичної діяльності, самопочуття і сон. Ведення щоденника дисциплінує пацієнта, дає можливість фізичному терапевту контролювати хід виконання програми. Розширення функціональних можливостей вселяє хворому віру в те, що він незабаром зможе активно брати участь у житті власної сім’ї і товариства. Хворий повинен активно цікавитися планом подальшої відновлювальної терапії, це сприяє свідомому ставленню хворого до свого лікування, контролю за самопочуттям і в кінцевому підсумку покращує результати реабілітації.

Фізична реабілітація - це застосування з лікувальною та профілактичною метою фізичних вправ і природних чинників у комплексному процесі відновлення здоров’я, фізичного стану та працездатності хворих та інвалідів. Вона є невід’ємною складовою частиною медичної реабілітації і застосовується в усіх її періодах і етапах. Фізичну реабілітацію використовують у соціальній та професійній реабілітації.

Мета фізичної реабілітації - забезпечити комплексний, багатоплановий підхід до вирішення питання - відновлення трудового та соціального статусу хворого чи інваліда.

Метою реабілітації при серцево-судинних захворюваннях є зниження ризику ускладнень і підвищення якості життя. Реабілітація допомагає хворим відновити сили, повернутися до нормального життя та роботи.

Основними завданнями фізичної реабілітації є:

1. Зберегти та підтримати хворий організм в найкращому діяльному функціональному стані.

2. Попередити ускладнення, які може викликати хвороба, і ті, що можуть виникнути внаслідок вимушеного спокою.

3. Стимулювати потенційні захисні сили організму в боротьбі з захворюванням.

4. Залучити хворого до активної участі в процесі одужання.

5. Прискорити ліквідацію місцевих анатомічних та функціональних проявів хвороби.

6. Відновити в короткий термін функціональну повноцінність людини.

7. Виховати позитивне ставлення хворих до загартування свого організму звичайними природними факторами.

Завданнями фізичної реабілітації при патології серцево-судинної системи є: підвищення загального тонусу організму, удосконалення компенсації за рахунок екстракардіальних факторів кровообігу, покращення адаптації до фізичних вправ.

Отже, комплексна кардіологічна реабілітація - це процес, який повинен:

- починатися негайно;

- продовжуватися безперервно;

- проводитися поетапно;

- ґрунтуватися на індивідуальних особливостях хворого;

- здійснюватиметься способом, прийнятним для хворого і його оточення.

До позитивних ефектів кардіологічної реабілітації’/вторинної профілактики відносяться:

- модифікація факторів ризику ІХС;

- підвищення фізичної активності;

- припинення куріння;

- зниження значень артеріального тиску;

- зменшення маси тіла;

- поліпшення ліпідного профілю;

- поліпшення метаболізму вуглеводів;

- поліпшення функції ендотелію;

- уповільнення розвитку або навіть регрес атеросклерозу та його клінічних наслідків;

- поліпшення серцево-легеневої діяльності;

- поліпшення функції опорно-рухового апарату;

- поліпшення психофізичного стану;

- мобілізація пацієнтів до співпраці в процесі комплексної кардіологічної реабілітації.

Періоди реабілітації: лікарняний та післялікарняний. Принципова схема сучасної системи реабілітації: лікарня - поліклініка (або реабілітаційний центр, санаторій) - диспансер.

Засобами відновлення є: лікувальна фізична культура, лікувальний масаж, фізіотерапія, механотерапія, працетерапія. Призначення засобів фізичної реабілітації, послідовність застосування її форм і методів визначається характером перебігу захворювання, загальним станом хворого, періодом та етапом реабілітації, руховим режимом.

Лікувальна фізична культура (ЛФК) - це метод лікування, що використовує засоби і принципи фізичної культури для лікування захворювань і ушкоджень, попередження їх загострень і ускладнень, відновлення здоров’я і працездатності хворих та інвалідів.

Лікувальну фізичну культуру застосовують у тій чи іншій формі при всіх захворюваннях серцево-судинної системи і на всіх етапах реабілітації. Вона безпосередньо позитивно впливає на функції серця і судин, їхню морфологію. Лікувальна дія фізичних вправ проявляється через чотири основні механізми: тонізуючий вплив, трофічну дію, формування компенсації, нормалізацію функцій, серед яких перші два є провідними.

Головним засобом ЛФК є фізичні вправи. Їх основою є м’язова діяльність, біологічна роль якої має надзвичайно велике значення у житті людини. Існує безпосередня залежність і тісний взаємозв’язок між м’язовою роботою і діяльністю внутрішніх органів, нормальним функціонуванням ЦНС.

Фізичні вправи підвищують тонус ЦНС, стимулюють процеси нервової регуляції серцевої діяльності, забезпечують утворення в корі головного мозку фізіологічної домінанти збудження, під впливом якої за законами негативної

індукції, виникає затухання іншого патологічного вогнища збудження. Відбувається корекція нейрогенних порушень на рівні підкіркових утворень за рахунок вирівнювання основних нервових процесів.

Під впливом фізичних вправ розширюються коронарні судини, розкриваються резервні капіляри, прискорюється кровообіг і збільшується ємність судин. Дозоване фізичне навантаження може збільшити кількість крові, що протікає через коронарні судини, у 8-10 разів. Все це інтенсифікує трофічні процеси в серцевому м’язі, зміцнює міокард, посилює його скоротливу здатність, створює умови для відновних і регенеративних процесів у серці, запобігає або зменшує у ньому розвиток кардіосклеротичних змін та дистрофії. Адекватне фізичне тренування активно впливає на розвиток колатерального кровообігу при порушеннях коронарного.

М’язова діяльність стимулює периферичний кровообіг. Спостерігається збільшення кількості функціонуючих капілярів, розширення просвіту судин, зниження тонусу артеріол, зменшення периферичного опору кровотоку. Кровоток прискорюється, активізується венозний і лімфатичний обіг, що сприяє ліквідації або зменшенню набряків, запобігає виникненню тромбоемболій, зменшує прояви недостатності кровообігу, полегшує роботу серця.

Значне місце у просуванні крові до серця, полегшенні його роботи для забезпечення нормальної циркуляції крові по великому і малому колах займають позасерцеві (екстракардіальні) чинники кровообігу, дія яких підсилюється під час фізичних вправ. Ритмічні скорочення і розслаблення м’язів, почергові зміни внутрішньочеревного і внутрішньогрудного тиску за рахунок рухів діафрагми під час дихання та присмоктувальна дія грудної клітки сприяють постачанню крові до серця, повноцінному наповненню кров’ю передсердь і ефективній систолі. Наслідком цього є активізація гемодинаміки і кровопостачання органів і тканин. Одночасно дихальні вправи підвищують вентиляцію й активізують газообмін у легенях, протидіють розвитку пневмоній, стимулюють діяльність кишечнику.

Позитивні зміни у гемодинаміці та газообміні в легенях підвищують насичення артеріальної крові киснем, транспортування його до тканин, зменшують їх кисневе голодування. Відмічено збільшення поглинання кисню, що стимулює перебіг окисно-відновних і обмінних процесів тощо.

Фізичні вправи підвищують пристосувальні можливості організму, його опірність до стресових ситуацій, усувають деякі чинники ризику, покращують психоемоційний стан пацієнтів, надають впевненості у свої сили й одужання. Внаслідок систематичних тренувань підсилюється функція регулюючих систем, їхня здатність координувати діяльність серцево-судинної, дихальної, м’язової та інших систем організму під час фізичних навантажень, що підвищує спроможність виконання побутової і професійної роботи.

ЛФК зменшує негативний вплив вимушеного спокою, підвищує тонус і активізує діяльність організму, мобілізує його захисні і компенсаторні реакції, попереджує ускладнення, відновлює і розширює функціональні можливості організму.

Показана ЛФК практично при всіх захворюваннях і в будь-якому віці.

Схема реакцій організму на застосування лікувальних фізичних чинників (за В. С. Улащиком, 1994). Серцево-судинна система здійснює функцію розподілу крові, характеризується основними гемодинамічними факторами:

1. Скорочення міокарду (кардіальний фактор).

2. Причетність судинної системи в переміщенні крові (екстракардіальний фактор судинного походження).

3. Вплив процесів обміну на функцію кровообігу (фактор тканинного обміну).

4. Допоміжні (екстракардіальні) фактори кровообігу:

а) робота м’язів - «м’язовий насос»;

б) рухи в суглобах;

в) присмоктувальна дія грудної клітки;

г) зміна внутрічеревного тиску при рухах діафрагми.

Клінічно обґрунтовані, адекватні силі хворого, дозовані, правильно методично побудовані фізичні вправи сприяють покращенню загального стану хворого. Такі вправи прискорюють відновлення функцій окремих органів і систем, що порушені хворобою.

Основними завданнями ЛФК у хворих із захворюваннями серцево- судинної системи є:

1. Зміцнення міокарду.

2. Покращення периферичного кровообігу, посилення дії екстракардіальних факторів.

3. Покращення коронарного кровообігу і нормалізація процесів обміну.

4. Підвищення загального тонусу хворого.

5. Тренування серцево-судинної та інших систем з метою підвищення рівня функціональних можливостей організму пацієнта.

6. Розвиток компенсаторних та пристосувальних можливостей кровообігу організму хворого.

Протипокази для призначення ЛФК:

1. Гостра стадія міокардиту, ендокардиту, інфаркту міокарда.

2. Різкі прояви кардіосклерозу у людей похилого віку.

3. Злоякісна гіпертонія.

4. Розлади кровообігу, зумовлені слабкістю серцевого м’яза.

5. Приступи стенокардії.

6. Гіпертонічний криз.

7. Тахікардія в спокої більше 100 уд/хв.

8. Екстрасистолії.

9. Миготлива аритмія (тахіаритмічна форма).

10. Наростання декомпенсації.

11. Тяжкі стани, зумовлені приєднанням до основного захворювання інших: пневмонія, виразкова хвороба та ін.

Призначення ЛФК вимагає індивідуального підходу до пацієнта з урахуванням патогенезу, перебігу захворювання. Необхідно враховувати тип розладу кровообігу (право- чи лівошлуночковий), ступінь порушення кровообігу. Показом до призначення ЛФК є симптоми, що вказують на стихання гострого процесу в перебігу хвороби. Це є зниження лейкоцитозу, ШОЕ, нормалізація пульсу, покращення загального самопочуття пацієнта.

ЛФК використовують у лікарняний період реабілітації відповідно до призначеного хворому рухового режиму: суворо постільного, постільного, напівпостільного (палатного) і вільного. У післялікарняний період реабілітації вона продовжується згідно зі щадним, щадно-тренувальним і тренувальним режимами. При деяких захворюваннях в умовах кардіологічного санаторію, диспансеру, поліклініки виділяють ще інтенсивно-тренувальний режим, відповідно до якого призначають певні засоби і форми ЛФК.

Навантажувальні тести в обґрунтуванні допустимого навантаження під час занять фізичними вправами

Навантажувальні тести проводяться з метою вивчення реакції обстежуваного на дозоване фізичне навантаження. Аналізуючи отриману інформацію в динаміці, оцінюють зміни функціонального стану хворого, результати проведеного лікування та фізичних тренувань.

Навантажувальні тести повинні:

а) мати достатню потужність для виявлення латентної ішемічної хвороби серця, скритої серцевої недостатності;

б) мати достатньо інформації про стан серцево-судинної системи під час навантаження і зразу після його виконання;

в) тривалість навантаження повинна бути достатньою для отримання стійкого стану функціональних показників;

г) навантажувальний тест не повинен бути надто довготривалим.

Протипокази для проведення навантажувальних тестів:

1. Стенокардія спокою або часті приступи стенокардії при фізичному навантаженні.

2. Передінфарктний стан чи ознаки недавно перенесеного інфаркту міокарда.

3. Миготлива аритмія.

4. Діастолічний тиск 100 мм рт. ст.

5. Застійна недостатність серця.

Під час навантаження і у відновний період реєструють пульс, артеріальний тиск, ЕКГ.

Для визначення фізичного навантаження при серцево-судинній патології необхідно врахувати:

1) прояви основного захворювання;

2) ступінь коронарної недостатності (3 ст.);

3) особливості хвороб, що супроводжують основну;

4) попередню фізичну підготовленість та адаптованість до фізичних навантажень.

Існують загальні особливості призначення навантажень для хворих з патологією серцево-судинної системи.

1. Необхідно дотримуватись методичних принципів проведення та чергування навантаження: вправи для однієї м’язової групи змінюються вправами для іншої групи, а вправи зі значним навантаженням змінюються незначними м’язовими зусиллями та дихальними вправами й вправами на розслаблення.

2. Збільшення навантаження досягаються шляхом збільшення числа повторень (об’єму роботи), а лише потім за рахунок збільшення амплітуди і темпу рухів (інтенсивності роботи, якщо інтенсивність взагалі можна збільшити), зміни вихідних положень (від лежачи до сидячи та стоячи), динамічних вправ в ходьбі, бігу.

3. Показані вправи для середніх та крупних м’язових груп. Такі вправи прискорюють пульс та збільшують кровообіг.

4. Протипоказані вправи з напруженням, складно-технічні, з великою інтенсивністю, з різкими змінами положень тулуба, змагального характеру. Під час їх виконання утворюється значний кисневий борг.

5. При ознаках перенапруження серця (погіршення загального стану, зниження працездатності, підвищення пульсу в стані спокою, падіння або підвищення АТ в стані спокою, блідість, виникнення болю, задишка, погіршення самопочуття при виконанні фізичних вправ) необхідно знизити навантаження, або припинити заняття.

При захворюваннях серцево-судинної системи фізичні вправи показані в багатьох випадках, але їх застосування повинно бути суворо диференційоване в залежності від клініки та етіології захворювання й індивідуально підібрані для кожного пацієнта.

Лікувальний масаж - ефективний засіб функціональної терапії і тому використовується на всіх етапах фізичної реабілітації хворих. Масаж призначають дорослим і дітям у комплексному і відновному лікуванні. Його застосовують з лікувальною та профілактичною метою.

Лікувального ефекту масажу досягають дозованими, механічними діями на тіло хворого.

Залежно від завдань розрізняють наступні основні види масажу:

• гігієнічний (косметичний);

• лікувальний, який поділяється на наступні види: класичний (загальнооздоровчий), рефлекторний, сполучний, періостальний, точковий;

• самомасаж;

• спортивний;

• масаж для дітей (також поділяється на загальний і місцевий).

Форми лікувального масажу: ручний, апаратний.

Основні прийоми лікувального масажу: прогладжування, розтирання, розминання, вібрація.

Лікувальний масаж постійно застосовують у комплексі лікування хворих із серцево-судинною патологією. Лікувальна дія масажу виявляється трьома основними механізмами: нервово-рефлекторним, гуморальним і механічним.

Масаж підвищує процеси гальмування в ЦНС, врівноважує основні нервові процеси, справляє знеболювальну, заспокійливу дію, нормалізує нервово- психічний стан і сон хворих. Імпульси, що йдуть у ЦНС із рефлексогенних зон, мають значення в саморегулюванні кровообігу.

Під впливом масажу збільшується кількість функціонуючих капілярів, посилюється мікроциркуляція, знижується тонус артеріальних судин і підвищується тонус венозних, активізується венозний і лімфатичний обіг. Усе це стимулює гемодинаміку, зменшує або ліквідує застійні явища, нормалізує артеріальний тиск, сприяє інтенсифікації окисно-відновних і обмінних процесів.

Масаж позитивно діє на коронарну гемодинаміку, трофіку і тонус серцевого м’яза і його скоротливу функцію. Завдяки поліпшенню припливу крові до серця полегшується його робота, ефективнішим стає кровообіг у малому і великому колі. Масаж сприяє розвитку функціональних спроможностей серцево-судинної системи і компенсаторних та пристосувальних процесів.

Лікувальний масаж призначають у лікарняний і післялікарняний періоди реабілітації (ручний та апаратний масаж). Використовують сегментарно- рефлекторний, класичний і підводний душ-масаж.

Фізіотерапія - що у перекладі з грецької означає лікування природними чинниками, широко застосовується у комплексі засобів фізичної реабілітації. Розрізняють природні фізичні лікувальні чинники - сонце, повітря, вода та переформовані (штучні), які одержують за допомогою спеціальних апаратів.

Фізіотерапію застосовують з метою профілактики та лікування на всіх етапах реабілітації. Лікувальна дія різноманітних фізичних методів, які використовують у терапії серцево-судинних захворювань, реалізується шляхом нервово-рефлекторного і гуморального механізмів.

Природні і преформовані фізичні чинники діють на організм через шкіру, слизові оболонки, дихальні шляхи і викликають зміни в чутливості судинних рецепторів, передовсім хеморецепторів каротидної й аортальної зон. Унаслідок цього виникають рефлекси, що змінюють тонус артеріальних і венозних судин, артеріальний тиск, частоту серцевих скорочень, збудливість судинорухового і дихального центрів. Фізіотерапевтичні методи можуть підсилювати або знижувати процеси гальмування та збудження, стимулювати координуючу функцію кори головного мозку.

Під впливом фізичних чинників, енергія яких переходить у тепло при поглинанні її тканинами, відбувається розкриття нефункціонуючих капілярів, прискорення кровотоку в них, збільшення об’єму протікаючої крові. Спостерігається рефлекторний перерозподіл крові в організмі між судинами шкіри і внутрішніх органів (серце, мозок, печінка, нирки).

Фізичні чинники спричиняють фізико-хімічні зміни у тканинах, покращують мікроцикуляцію, підвищують кисневу ємність крові і клітинну проникність, що сприяє дифузії газів, зменшенню гіпоксії, активізації обмінних процесів.

Фізіотерапевтичні методи поліпшують кровообіг, трофічні процеси у міокарді і його скоротливу функцію, що позитивно впливає на загальну гемодинаміку. Вони тренують судини і терморегуляційні механізми, пристосовують і зменшують реакцію серцево-судинної системи й організму в цілому на зміни в атмосфері.

При серцево-судинних захворюваннях використовують такі лікувальні методи: гальванізацію, медикаментозний електрофорез, діадинамотерапію, електросон, індуктотермію, УВЧ- і НВЧ-терапію, магнітотерапію, УФО, геліотерапію, аероіонотерапію, аерозольтерапію, баротерапію, гідротерапію (душі, обливання, обтирання, укутування, ванни, сауна), бальнеотерапію (вуглекислі, кисневі, сульфідні, азотні, перлинні, хлоридні натрієві, йодобромні, радонові ванни), кліматолікування.

Механотерапія - лікування фізичними вправами за допомогою спеціальних апаратів. Точно спрямовані та суворо дозовані рухи, метою яких є відновлення рухливості у суглобах і зміцнення сили м’язів, діють локально на тканини, підсилюють лімфо- і кровообіг, збільшують еластичність м’язів і зв’язок, повертають суглобам властиву функцію.

Механотерапію використовують у вигляді занять на тренажерах, переважно під час санаторно-курортного лікування, з метою підвищення функції серцево-судинної системи і фізичної працездатності.

Працетерапія - це лікування працею з метою відновлення порушених функцій і працездатності хворих. Працетерапія концентрує у собі досягнення медичної і соціальної реабілітації, у тому числі ЛФК, масажу, фізіотерапії і механотерапії.

Працетерапію застосовують на заключних етапах реабілітації. Використовують відновну працетерапію, націлену на відновлення тимчасово зниженої працездатності. У випадках тривалих важких серцево-судинних захворювань, що призвели до часткової втрати виробничих навичок, або коли хворі не встигли набути спеціальності і кваліфікації, застосовують професійну працетерапію. Її мета - максимально можливе відновлення професійних навичок або підготовка хворого до оволодіння новою професією.

Різновиди працетерапії:

1. Навчання самообслуговуванню.

2. Розважальна працетерапія.

3. Функціональна або відновлювальна працетерапія.

4. Професійна працетерапія й трудове навчання.

Засобами працетерапії є трудові рухи і різноманітні трудові процеси, а не рухи і вправи взагалі.

Працетерапія стимулює фізіологічні процеси, відновлює або збільшує рухливість у суглобах і силу м’язів, покращує координацію рухів, а також справляє тонусну психотерапевтичну дію. Вона мобілізує волю, зосереджує увагу.

Комплексне лікування передбачає використання різноманітних засобів і методів, що націлені на досягнення у найкоротші терміни максимального ефекту. Вони сприяють зближенню клінічного і функціонального видужання, відновлення професійної і побутової працездатності, скорішого пристосування інвалідів до змінених умов існування.

Особливості складання програми фізичної реабілітації:

1- й розділ програми включає в собі коротку паспортну частину, діагностичні дані з етіологією, давністю, топікою та фазою основного захворювання і короткою характеристикою супутніх захворювань.

2- й розділ відображує узагальнені патологічні порушення, які стосуються рухової діяльності (опорно-рухового апарату та нервово-м’язової системи). Необхідно також зазначити показники стану кардіореспіраторної системи та рівень її тренованості.

3- й розділ програми вміщує завдання фізичної реабілітації для хворого, які сформульовані коротко та ясно.

4- й розділ програми вказує на лімітуючі та ризикові фактори для даного конкретного хворого.

5- й розділ програми визначає засоби фізичної реабілітації, які будуть застосовуватись для виконання поставлених завдань.

6- й розділ програми становить розгорнутий комплекс фізичної реабілітації. Тут уточнюють методи та дозування кожного засобу, який буде використаний. Основною частиною цього розділу звичайно є ЛФК з описом окремих вправ з методичними вказівками до їх проведення, дозування, тривалості та ін. Крім тривалості, для кожного з них необхідно уточнити, в який час дня воно має проводитися, тобто відображаються послідовність і ритм заходів.

Програми реабілітації при кардіологічних захворюваннях

• інтенсивна програма (7-10 днів);

• повна програма (16-26 днів);

• щадна програма (призначається, зазвичай, за наявності ускладнень або важких супутніх захворювань).

Інтенсивна програма застосовується, як правило, в якості засобу профілактики захворювання і зміцнення серцево-судинної системи. Даний курс має на увазі готовність організму до фізичних навантажень, адже він ґрунтується на високій щільності проведення процедур при відносно невеликій тривалості реабілітації. Інтенсивну програму призначають в наступних випадках: реабілітація при вегето-судинній дистонії без підвищення артеріального тиску та істотних збоїв ритму серцебиття; виявлення у пацієнта факторів ризику артеріальної гіпертензії та ішемічної хвороби серця.

Повна програма - це стандартний курс відновлення, який необхідний для відновлення нормальної роботи серця і профілактики. Така програма призначається в таких випадках: фізична реабілітація при ішемічній хворобі серця (в т.ч. з нападами стенокардії, аритмії і т.д.); лікування гіпертонічної хвороби; відновлення після ускладненого і неускладненого інфаркту міокарда (як правило, курс починається через 12-14 днів після кризи); фізична реабілітація після заміни клапана серця та інших операцій на серці; лікування кардіоміопатій; терапія міокардитів не вище II ступеня без вираженої серцевої недостатності; лікування ревматичних захворювань серця.

Щадна програма застосовується в тих випадках, коли кардіологічне захворювання обтяжене супутніми патологіями або має додаткові ускладнення. У цьому випадку відновлення може зайняти більше часу, а сам курс вимагає підвищеної обережності. Він призначається в таких випадках: фізична реабілітація після шунтування судин серця, протезування, імплантації ЕКС та інших кардіологічних операцій; відновлення на ранніх термінах інфаркту (до 14 днів після початку захворювання); лікування стенокардії III ступеня; істотні порушення серцевого ритму і провідності; фізична реабілітація хворих при IXC та ГХ ускладненого перебігу; терапія кардіологічних захворювань, ускладнених патологіями інших органів і систем (дихальної, ендокринної, шлунково- кишкової та ін.).

Контрольні запитання та завдання:

1. Анатомо-фізіологічні особливості серцево-судинної системи.

2. Основні клінічні симптоми та синдроми при захворюваннях серцево- судинної системи.

3. Особливості обстеження кардіологічних хворих.

4. Яка мета реабілітації при серцево-судинних захворюваннях?

5. Особливості фізичної реабілітації в кардіології.

6. Засоби відновлення при серцево-судинних захворюваннях.

7. Особливості складання програми фізичної реабілітації для кардіологічного хворого.