Пасивне виявлення хворих на туберкульоз

Якщо ініціатива звернення до лікувально-профілактичної установи (ЛПУ) належить самому хворому, то спосіб виявлення називають пасивним. «Пасивним» цей спосіб є лише з боку медичної установи, хворий же навпаки проявляє активність.

У рекомендаціях ВООЗ пріоритетним вважається пасивне виявлення заразних випадків туберкульозу шляхом дослідження мазків мокротиння, в основному серед дорослих, що відвідують амбулаторний лікувальний заклад й кашляють протягом 2 - 3 і більше тижнів, тобто виявлення хворих за звертанням.

Пасивний спосіб виявлення хворих на туберкульоз має такі переваги:

• Під час самостійного звертання хворий з більшою відповідальністю ставиться до стану свого здоров’я. Він не хоче і не може терпіти своє нездужання і готовий прийняти кваліфіковану медичну допомогу й, цілком імовірно, що він звернеться із ще не занедбаним туберкульозом.

• Медичним працівникам не доводиться шукати, «виловлювати» хворого, часто марно тратити свій час і скромні матеріальні ресурси (не треба виїжджати до хворого додому чи на його роботу, викликати його поштою тощо).

• Самостійне звертання хворого за медичною допомогою говорить про бажання його вилікуватися, позбутися недуги, а це є гарною прогностичною ознакою виконання хворим майбутніх лікарських призначень.

Недоліки пасивного способу виявлення хворих на туберкульоз такі:

• Багато хворих не схильні звертатися в лікувальні установи, якщо хвороба не доставляє їм значних незручностей, не заподіює їм нестерпного болю й не обмежує їх життєдіяльність. Особливості безсимптомного перебігу туберкульозу в таких випадках можуть привести до пізнього звертання хворого, коли захворювання із трудом піддається лікуванню або навіть приводить до смерті.

• Якщо медичні працівники не насторожені на рутинне (щоденне) виявлення туберкульозу у своїй практиці, то вони можуть пропустити такий випадок, прийняти його за інше захворювання й призначити неадекватне лікування.

4.2.1.