Риси Українця

Українському національному характеру притаманна деяка гіперболізація страждань, що веде до їх культу і навіть постаракії їх впливу на душу народу. Принизливий стан буття етносу (тривале розмежування українського народу різними державно-політичними утвореннями) викликав дві форми реакції: слабкі ставали покірними, смиренними, а сильні - жорстокими (Галайда).

Жорстокість веде до анархо-індивідуалістського бунту, до культу сильної особи. Психологія покірних веде у сфері політики до реакційної охорони існуючих порядків.

Таким чином, український народ опинився в зачарованому колі «розколотої», «пограничної» культурно-цивілізаційної ідентичності. Але це ніяк не свідчить про «патологічність» психологічних рис українського народу.

Не відкидаючи цілком феноменологічного (описового) підходу у визначенні психічної самобутності українського народу, звернемось до таких його психологічних рис, що проявлялися протягом усієї його історії, а тому являються іманентно суттєвими. Серед них: миролюбність, емоційність і чутливість, інтровертність, антеїзм, кордоцентризм та інтуїтивізм, анархічний індивідуалізм, волелюбність, громадський демократизм.

Інтровертність українського національного характеру, зосередження на світові внутрішніх психічних переживань, діяння за покликанням серця (кордоцентризм) ідентифікує український народ як народ сентиментальний, чутливий, схильний до пісенної меланхолії. Це перешкоджає реалізації політичного курсу Української держави стосовно інтеграції України до західноєвропейської цивілізації, створеної на засадах раціоналізму й прагматизму. Однак поступове оновлення влади новою прагматично спрямованою елітою дозволить українському народу подолати цю здається нездоланну перешкоду. Українці як народ-інтроверт здебільшого опозиційний до будь-якої влади.

У поєднанні з іншими якостями української психіки - сенсорністю, емоційністю, кордоцентризмом інтровертність призводить до того, що соціум сприймає аргументи, які звернені до традиційних родинних і національних цінностей.

На підставі окреслених головних природних та історичних чинників формування українського національного характеру визначені такі його домінантні психологічні риси:

- інтровертність, як зосередження особи на світові внутрішньо- особистісних переживань;

- кордоцентричність, що виявляється у сентименталізмі, чутливості, схильності до фольклору і яскравої обрядовості, гедоністичності;

- перевага емоційності й почуттів над інтелектом і волею;

- анархічний індивідуалізм у поєднанні з волелюбністю, прагненням до особистої свободи, розбрат і незгуртованість у відсутності дисципліни, організованості, експансії ззовні - перешкоджали створенню національної держави.

Серед позитивних рис українства можна виділити такі: наполегливість, терплячість, витривалість, хазяйновитість, прагнення до стабільності, побутовий і громадський демократизм тощо.

Управлінський апарат держави здебільшого вихований на міфологемах «інтернаціоналізму». Використовуючи «малоросійську» і «радянську» психологічну спрямованість більшості населення, політичне керівництво поки що не усвідомило необхідності цілеспрямованого впливу на формування адекватних психологічних рис задля інтеграції України до західноєвропейської цивілізації. Стереотипи, що нав’язувалися віками, залишаються незмінними. Тому серед значної кількості громадян переважають скептичні, песимістичні настрої. Часом виявляється відверто нігілістичне ставлення до процесу розбудови цивілізованої правової держави.