Сальмонельоз

Сальмонельоз - інфекційне захворювання всіх видів молодняка тварин (цуценят, кошенят, телят, поросят, ягнят, хутрових звірів, ло­шат, птиці), яке характеризується ознаками септицемії, токсемії, ура­ження травного каналу та респіраторних шляхів, суглобів; у дорослих тварин реєструють аборти.

Збудник - дрібні палички із заокругленими кінцями розміром (1- 4)х(0,4-0,8) мкм. Належать до роду Salmonella, що включає (за схе­мою Кауфмана - Уайта) 2017 сероварів, які за біохімічними власти­востями поділені на підроди. Рухливі (за винятком S. gallinarumm, S. pullorum), спор і капсул не утворюють, фарбуються аніліновими бар­вниками, грамнегативні, ростуть на звичайних поживних середови­щах (МПА, МПБ) та диференційних (Ендо, Плоскірєва, вісмут-сульфіт агар) при температурі 37 °С і рН 7,2-7,6 (фото 56).

На території бувшого СНД у собак найбільш часто виділяють Siyphimurium, S.enteridis, Scholerae Ssuis (H. A. Масімов, А. І. Білих, 1988, 1999), а в Європі - сальмонели typhimurium (45 %), S.dublin (6 % ), Sinfantis (6 %) і приблизно по 3 % інших видів (П. Ф. Сутер, 1994­1998).

Сальмонели тривалий час зберігаються у навколишньому сере­довищі: в питній воді - 1-120 днів, ґрунті, фекаліях - 9-10 місяців, пилу - до 18 місяців, ковбасних виробах - 60-130 днів, заморожено­му м’ясі - 6-13 місяців, яйцях - до 13 місяців. Витримують заморо­жування протягом 3-4 місяців. Чутливі до дії високих температур: при 70-75 °С гинуть протягом 15-30 хвилин, кип’ятіння викликає миттє­ву загибель; чутливі до дії 3-5 % гарячих розчинів гідроокису натрію, освітлених розчинів хлорного вапна з вмістом 3 % активного хлору, 5 % розчину формальдегіду, 20 % зависі свіжогашеного вапна.

Епізоотологічні дані. До сальмонельозу сприйнятливі всі види молодняку тварин. Серед собак найбільш чутливими є цуценята у віці 1-6 місяців і молоді собаки. Сальмонельоз - важке захворювання цуценят 30-40-денного віку.

У дорослих собак хвороба, зазвичай, протікає в латентній формі, або у формі носійства. Наприклад, В. А. Чижова і співавтори (1990, 1992), серед досліджених собак виявляли 1-18 % сальмонелоносіїв. У Німеччині 2-18,9 % клінічно здорових собак виділяють сальмоне­ли; латентно інфіковані тварини виділяють їх разом з калом нерегу­лярно в невеликих кількостях (П. Ф. Сутер, 1994, 1998).

Джерело збудника - хворі, реконвалесцентні та здорові тварини- бактеріоносії. Збудник виділяється з усіма секретами і екскретами, але найбільша його концентрація міститься у фекаліях клінічно хворих тварин. У деяких випадках джерелом збудника інфекції можуть бути люди-сальмонелоносії.

Зараження відбувається аліментарно, аерогенно, внутрішньоут- робно і контактно. Фактори передачі збудника - контаміновані кор-

ми, повітря, продукти (в тому числі збиране і незбиране молоко), ґрунт, обладнання й предмети догляду за тваринами. Зараження собак відбу­вається аліментарно, тварини заражаються при поїданні м’яса, внутрішніх органів, трупів хворих на сальмонельоз тварин або саль- монелоносїїв, а також гризунів; при відвідуванні смітників, помийних ям. Особливо небезпечними є відходи м’ясокомбінатів і боєнь. Часто причиною сальмонельозу собак є кров’яне, м’ясо-кісткове або рибне борошно, що використовується в якості кормових або мінеральних добавок. У такому випадку захворювання перебігає гостро, за типом токсикоінфекції. Часто відбувається перезараження цуценят від ма­тері - носія збудника. У такому випадку прояв захворювання відбу­вається після відлучення.

Нерідко сальмонельоз передається собакам від домашніх або ди­ких птахів - сальмонелоносіїв: гусей, курей, качок, синантропної птиці (горобців, голубів), а також від мишоподібних гризунів. Носійство сальмонел широко поширене серед різних видів тварин і птиці. Тому у зоні ризику знаходяться собаки, які мешкають (або мають вільний доступ) на території ферми великої рогатої худоби чи свиноферми. Переносниками сальмонел можуть бути миші, мухи, таргани.

Недотримання санітарно-гігієнічних норм утримання, годівлі со­бак, незбалансований раціон, імунодепресивний стан сприяють тяж­кості клінічного і епізоотологічного прояву хвороби. До стресових факторів відносять зміну зубів у цуценят, відбирання останніх від ма­терів, інвазії. Сальмонельоз серед молодняка частіше протікає у виг­ляді ензоотії.

Патогенез. Патогенез сальмонельозу залежить від форми прояву захворювання. Домінуючою у патогенезі є інтоксикація організму внаслідок продукування сальмонелами екзотоксинів. За септичної форми після проникнення збудника в організм розвивається бактері- ємія, септицемія. Під дією токсинів на ендотелій кровоносних судин відбуваються ексудативні процеси і діапедез еритроцитів із подаль­шою появою геморагій на серозних і слизових оболонках. У кишеч­нику, печінці, нирках та інших органах виникають запальні процеси. Інтоксикація розвивається динамічно, і тварина гине від серцевої не­достатності на фоні токсичного шоку. За легеневої та кишкової фор­ми сальмонели, що потрапили в організм тварини, адгезуються (при­кріплюються) до епітеліальних клітин. Адгезія бактерії забезпечуєть­ся специфічними органелами - фібріями та іншими органелами з ад- гезивними властивостями. Адгезія доповнюється електростатичною й гідрофобною взаємодією й призводить до колонізації епітелію; ма­соване розмноження сальмонел супроводжується синтезом екзоток­синів, які багатофакторно впливають на макроорганізм і забезпечу­ють прояв специфічних синдромів захворювання. Ферменти патоген­ності, що синтезуються збудником, пошкоджують апікальну частину цитоплазми епітеліоциту, створюють у ній інвагінацію, яка перетво­рюється на вакуоль, що містить бактерії; в подальшому сальмонели проникають у власну пластинку слизової оболонки. У вакуолях вони інтенсивно руйнуються й вивільняється ендотоксин. У власній плас­тинці слизової оболонки сальмонели захоплюються макрофагами, всередині яких вони здатні не лише зберігатися, але й розмножувати­ся. За легеневої форми загибель тварини відбувається внаслідок сер­цевої недостатності чи асфіксії на фоні розвитку хронічної крупозної пневмонії.

Інколи у молодняка уражуються суглоби та головний мозок, а у вагітних тварин - плід і матка. У вагітних самок реєструють аборти і метрити.

Клінічні ознаки. Інкубаційний період коливається 1-7 діб. Роз­різняють гострий, підгострий і хронічний перебіг хвороби. У собак, на відміну від інших видів тварин, клінічне захворювання перебігає по типу токсикоінфекції і нагадує отруєння. У цуценят і молодих тварин хвороба зазвичай перебігає гостро, у дорослих - хронічно. Гострий перебіг сальмонельозу притаманний септичній та кишковій формі, що можуть розвиватися як окремо, так і одночасно. Гострий прояв саль­монельозу починається через 1 -3 дні інкубаційного періоду з різкого підвищення температури (40-41 ⁰C), яка зберігається до самого кінця хвороби. Відзначають млявість, втрату апетиту та сильне пригнічен­ня. Щеня весь час лежить у темних місцях. Цуценята стогнуть, після годівлі часто з’являється блювота, з рота виділяється піна. Блювотні маси являють собою густу тягучу суміш, блювоті передує значне вид­ілення слини. Розвивається адинамія, поверхневе дихання черевного типу, гіперемія кон’юнктиви. Тварини худнуть, очі западають у очні орбіти, пульс аритмічний - 110-150 ударів на хвилину. Хода стає хит­кою, іноді бувають конвульсії. Діарею виявляють на другий день; фе­калії рідкі, жовто-зеленого кольору з домішкою слизу та крові; ма­ють різкий смердючий запах. З’являються симптоми ураження нирок - болісне сечовипускання, сеча каламутна. На тлі високої температу­ри тіла, блювання і проносу у тварини можуть бути судоми, гнійний кон’юнктивіт, риніт. Очі й ніс покриті гнійними виділеннями. У подаль­шому можуть розвиватися бронхопневмонія, важкість дихання, ка­шель, хрипи. За гострого перебігу без лікувальних заходів цуценята можуть гинути вже протягом першої доби, але частіше на 2-3-тю добу хвороби.

Підгострий перебіг сальмонельозу характерний для кишкової та легеневої форми і триває 10-15 днів.

За хронічного перебігу найбільш характерними є порушення ро­боти шлунково-кишкового тракту. У цуценят відзначають поганий апетит, періодичні проноси, велику кількість слизу в фекаліях. Це суп­роводжується анемією. Часто такий перебіг характерний для при­тулків, готелів чи розплідників. У цуценят, які живуть взимку надворі, можливий розвиток бронхопневмонії, гнійного кон’юнктивіту та ри­ніту. При аускультації в легенях прослуховуються хрипи. Тваринам встановлюють діагноз «бронхопневмонія», але лікування за типови­ми схемами малоефективне. Загибель реєструють через три-чотири тижні після зараження.

У латентно хворих тварин клінічні ознаки можуть тривалий час не проявлятися. У таких тварин сальмонели локалізуються у кишків- нику, лімфатичних вузлах та внутрішніх органах. При стресових ситу­аціях, несприятливих факторах зовнішнього середовища, що знижу­ють опірність організму, збудник активується і хвороба проявляється клінічно.

У дорослих собак хвороба перебігає, як правило, безсимптомно, або ж нехарактерні клінічні симптоми тварини власники пояснюють легкою формою отруєння в результаті поїдання твариною чого-не­будь на вулиці.

Патолого-анатомічні зміни. Згідно з результатами власних дос­ліджень, за гострого перебігу сальмонельозу слизові оболонки шлун­ка і кишківника у цуценят набряклі, гіперемійовані, з крововиливами та ділянками, що мають ознаки геморагічного запалення (фото 57).

Брижові лімфа-тичні вузли збіль-шені, соковиті, з окремими кро­вовиливами під капсулою та ознаками геморагічного запалення (фо­то 58).

Селезінка збільшена, з ознаками венозного застою, капсула на­пружена (фото 59). На поверхні органу - крапкові геморагії. За підго- строго й хронічного перебігу трупи загиблих тварин виснажені. У ле­генях знаходять гній-но-некротичні вогнища, фібринозні спайки із ко­стальною плеврою. Стінка кишечника потовщена і вкрита дифтере- тичними плівками.

Діагноз. Діагноз «сальмонельоз» встановлюють на основі епізоо­тологічних даних, клінічної картини захворювання, патолого-анато- мічних змін і результатів бактеріологічного та серологічного дослід­жень.

Для лабораторної діагностики відбирають свіжі трупи тварин або паренхіматозні органи (печінку з жовчним міхуром, нирки, селезінку, серце з кров’ю), трубчасту кістку, в разі підозри щодо хронічної фор­ми сальмонельозу при абортах - свіжий плід із плодовими оболонка­ми та навколоплідну рідину. Для зажиттєвої діагностики направля­ють фекалії, кров, виділення з матки при абортах, сироватку крові з метою серологічного дослідження. Для діагностики сальмонельозу за підгострого і хронічного перебігів та виявлення сальмонелоносіїв на­правляють сироватку крові.

Діагноз на сальмонельоз вважають встановленим, якщо виділена культура має характерні для сальмонел морфологічні, культуральні та біохімічні властивості та ідентифікована при проведенні серологі­чної типізації в реакції аглютинації з відповідними аглютинувальними монорецепторними сироватками. У сумнівних випадках проводять біопробу на білих мишах, яким досліджувану культуру вводять підшкірно в дозі 0,2-0,3 мл у концентрації 50-100 млн мікробних тіл в 1 мл. Заражені миші гинуть упродовж 3- 10 діб.

Лікування. Хвору собаку ізолюють в окремій кімнаті. Особливо це важливо, якщо в будинку є маленькі діти.

У разі появи сальмонельозу в розплідниках хворих і підозрілих на захворювання цуценят ізолюють і лікують. На самому початку захво­рювання може бути ефективним введення підшкірно полівалентної гіпе- рімунної сироватки проти сальмонельозу в дозі 10,0-15,0 мл і більше.

Першочергова мета при лікуванні сальмонельозу - запобігання зневодненню та швидке проведення курсу детоксикації організму.

Одночасно з детоксикаційною терапією застосовують етіотроп- ну. Для цього призначають сульфаніламідні препарати, такі як «Бісеп- тол» або «Фуразолідон». Хороший терапевтичний ефект дає «Фура- золідон», який задають цуценятам із кормом двічі на день протягом 7-10 днів поспіль у дозі 30 мг на 1 кг маси тварини. Можна задавати «Біоміцин» або «Левоміцетин» з кормом щодня протягом 4-6 днів поспіль у дозах: молодняку - 10-15 мг, дорослим - 20-30 мг на 1 кг маси 3-4 рази на добу. Перорально задають «Фталазол» 0,1-0,5 гр (залежно від віку тварини) 3-4 рази на добу; «Сульгін» - у тих же до­зах двічі на день; «Хлортетрацикліна гідрохлорат» - 10-20 тис. од. на 1 кг маси тварини всередину 3-4 рази на добу. Усі антибактерійні за­соби використовують з урахуванням чутливості. Такі схеми лікуван­ня застосовують дорослим тваринам або коли процес проходить відносно доброякісно (швидка руйнація сальмонел при застосуванні антибактерійних засобів може викликати додаткову інтоксикацію). За злоякісного перебігу застосовують антитоксичну терапію, а також мікрофлору конкурента сальмонел (лактобактерії, біфідобактерії).

Одночасно проводять симптоматичну терапію.

При проносі застосовують «Салол» (у дозі 0,1-1,0 гр) і «Вісмут» (у дозі 0,5-2,0) одночасно 2-3 рази на день. В якості альтернативної те­рапії можливе застосування бактеріальних препаратів «Бактисубтил», «Лінекс», «Біфіформ», «Ентерол».

Із симптоматичних засобів застосовуються адсорбенти і обволі­каючі препарати:

- «Смекта» має виражені адсорбуючі властивості і протективну дію на слизову оболонку кишечника. Призначається по 1,5-3 г у виг­ляді бовтанки за 15-20 хвилин до прийому їжі;

- «Неоінтестопан» - природний колоїдний алюмінієво-магнієвий силікат. Має високу адсорбційну здатність, не всмоктується з шлун­ково-кишкового тракту. Може застосовуватися при гострих діареях різного генезу. Тривалість лікування - 2 дні. Препарат порушує всмок­тування одночасно призначуваних антибіотиків і спазмолітичних за­собів, тому інтервал між прийомом препаратів повинен бути не мен­ше 3-4 годин;

- «Таннакомп» - комбінований препарат, який має в’яжучу і про­тизапальну дію. Призначають по 1-2 таблетки 4 рази на день. Курс лікування закінчується з припиненням діареї;

- «Холестирамин» застосовується при лікуванні діареї, виклика­ної жовчними кислотами. Призначають по 0,5 чайної ложки 2-3 рази на день протягом 5-7 днів.

Із метою поліпшення кишкового травлення рекомендується засто­сування препаратів, що містять панкреатичні ферменти, соляну кисло­ту з пепсином, жовч. Ферментні препарати («Креон», «Панкреатин», «Фестал», «Дегістал», «Мезим-форте» та інші) призначаються під час їжі.

Для регуляції моторики можна застосовувати «Імодіум» («Лопе- рамід»), який знижує тонус і моторику кишківника і має антисекре- торний ефект. Для зменшення позивів на дефекацію можна застосо­вувати синтетичні опіати («Даларгін», «Реасек»), а також антихолі- нергічні засоби («Бускопан», «Метацин», «Платифілін»).

За легеневої форми сальмонельозу, як правило, розвивається кру­позна пневмонія. Тому рекомендується застосовувати антибіотики суворо за чутливістю, призначати серцеві препарати, обов’язково відхаркуючі та імуномодулятори.

При серцево-судинних порушеннях підшкірно вводять 0,2-5,0 мл 20 % камфорного масла (залежно від розмірів тварини). При ентерос- пазмах застосовують кодеїн всередину в дозі 0,01 -0,05 гр. Дуже важ­ливо забезпечити дієтичне годування (свіже м’ясо, печінка дрібними шматочками, сухарі, ацидофільне молоко). Замість води дають пити розчин калія перманганату (1:1000).

Вологе прибирання потрібно проводити тільки з використанням хлорного вапна, хлораміну або інших дезінфектантів. Миски для їжі і води потрібно ретельно мити в дезрозчинах.

Профілактика. Загальна профілактика спрямована на суворе ви­конання ветеринарно-санітарних, зоогігієнічних і організаційно-гос­подарських заходів з урахуванням специфічних особливостей саль­монельозу собак.

Собаки не повинні контактувати з безпритульними тваринами, синантропними та дикими гризунами та птицею. Тому у зоні ризику завжди знаходяться мисливські собаки, особливо ті, що використо­вуються для полювання на птицю; тер’єри, які ловлять щурів та ми­шоподібних. Усе м’ясо від вимушено забитих тварин повинне підда­ватися температурній обробці, оскільки носійство широко пошире­не. Навіть м’ясо-кісткове або рибокісткове борошно перед згодову­ванням рекомендується прогрівати в духовій шафі при температурі 100 °С протягом однієї години. Змінювати корми та вводити у раціон нові продукти потрібно поступово.

Також запроваджують:

- карантинування всіх новоприбулих у розплідник або притулок собак протягом 30 днів;

- дотримання ветеринарно-санітарних і зоогігієнічних вимог годівлі, утримання і використання тварин;

- планове проведення дезінфекції, дезінсекції та дератизації всіх приміщень, а також дезінфекції посуду для годівлі тварин, робочого одягу та взуття обслуговуючого персоналу;

- дотримання обслуговуючим персоналом заходів особистої гігієни та профілактики.

Одним із важливих профілактичних заходів є створення захисно­го бар’єру шляхом заселення шлунково-кишкового тракту цуценят нормальною та корисною мікрофлорою. Для цього використовують ПАБК (пропіоново-ацидофільну бульонну культуру), яку дають цуце- і уоаі ї і 8-10 пі ³ двічі на день протягом п’яти днів поспіль через кожні 10-12 днів до 3-місячного віку. Ефективним є застосування пробіо- тиків - «Біоспорину», «Лактобактерину», «Біфідумбактерину», «Біфіко- лу», «Ацинолу» та інших.

Для специфічної профілактики застосовують полівалентну вак­цину проти сальмонельозу й колібактеріозу хутрових звірів (Сумська державна біофабрика, Україна). Вона являє собою суспензію в рівних співідношеннях мікробних клітин Salmonella dublin, S. typhimurium, S. cholerae suis, i E. Coli (серогруп О111, О125, О145, О78, О8), інактиво- ваних формаліном і тіомерсалом. Вакцину вводять п/ш в ділянці внут­рішньої поверхні стегна за 2-3 години до годівлі. Доросле поголів’я щеплюють за 2-3 тижні до злучки або в першу половину вагітності дворазово з інтервалом 8-10 діб. В першу ін’єкцію вводять 3 мл, у другу ін’єкцію -5 мл. Клінічно здоровий молодняк вакцинують з 30- 45-добового віку дворазово по 1 і 2 мл відповідно. Імунітет у вакци­нованих тварин формується на 10-12-ту добу після останнього вве­дення вакцини і триває до 6 місяців.

4.2.2.