ІНФЕКЦІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ

До інфекційних захворювань новонароджених відносять хвороби шкіри, мастит, омфаліт, пневмонію, кон’юнктивіт, сепсис і менінгіт, рідше — артрит і остеомієліт.

Найпоширенішими інфекційними захворюваннями шкіри є стафілодермії (везикулопустульоз, пухирчатка, мастит, некротична флегмона новонаро­джених).

При всзикулопустулмзі на шкірі природних складок, голови, сідниць з’являються дрібні поверхнево розташовані пухирці розміром до кількох мілі­метрів, заповнені спочатку прозорим, а потім мутнуватим вмістом унаслідок запалення в гирлі мегакринних потових залоз. Везикули лопаються через 2— З дні після появи, а ерозії покриваються сухими кірками, що не залишають рубців або пігментації.

При пухирчатці новонароджених на глі еритематозних плям з'являються пухирці до 0,5—1 см у діаметрі, із серозно-гнійним вмістом, з дещо інфільтро­ваною основою і віночком гіперемії. Пухирці перебувають на різних стадіях розвитку. Після розтин} пухирців утворюються ерозії. При злоякісній формі пухирчатки виникають фліктени (пухирці переважно великі» розмірів — до 2—3 см у діаметрі). Шкіра між окремими пухирцями може лущитися. Загаль­ний стан новонародженого тяжкий, виражені симптоми ¹ нтоксиканіі.

Мастит новонароджених зазвичай розвивається на тлі фізіологічного нагру- бання грудних заноз. Клінічно проявляється збільшенням та інфільтрацією од­нієї грудної залози. Гіперемія шкіри над залоюю може з’являтися дещо пізніше, без лікування посміюється; виникає флуктуація. Пальпапія болюча, з вивідних проток залози спонтанно або при пальпації виділяє гься гнійний вміст.

Одним із найтяжчих гнійно-запальних захворювань новонароджених є не­кротична флегмона, яка починається з появи на шкірі щільної на дотик червоної плями, що швидко поширюється.

Серед сі рептодермій найпоширенішими є бешихове запалення (поява вог­нища локальної гіперемії неправильної форми з фістончастими краями, ін­фільтрація шкіри і підшкірної жирової клітковини; віл межувальний вал відсут­ній, змінена шкіра тепла на дотик, ураження швидко поширюється на інші ділянки шкіри) та інтертригінозна стрептодермія (різко відмежована гіперемія за вухами і в природних складках із тріщинами, фліктенами, що змінюються на висівкоподібні лущення).

Лікування полягає у видаленні гнояків стерильним матеріалом, просякну­тим у 70 % розчині спирту, місцевій обробці 1—2 % спиртними розчинами ані цінових барвників, застосуванні гігієнічних ванн з дезінфекційними засоба­ми. За наявності інфекційного токсикозу показана антибактеріальна терапія.

Серед захворювань слизових оболонок у новонароджених переважно діагностують кон’юнктивіти. При кон’юнктивітах, як правило, відзначаються двобічне ураження з гнійними виділеннями, набряк і гіперемія кон'юнктиви і повік. Лікування визначається типом збудника інфекційного процесу (стафі­лококи, хламідії, гонококи та ін.).

Катаральний омфаліт характеризується наявністю серозних виділень з пуп­кової ранки та уповільненням термінів її епітелізації.

Гнійний омфаліт зазвичай виникає до кінця 1-го тижня життя і прояв­ляється катаральними змінами в ділянці пупкової ранки, потім з’являються гнійні виділення з пупкової ранки, набряк і гіперемія пупкового кільця, ін­фільтрація підшкірне^ жирової клітковини навколо пушка, а також симптоми інфекційного ураження пупкових судин. При тромбофлебіті пупкової вени пальпується еластичний тяж над пупком. У разі залучення тромбаріеріїту пуп­кові артерії пальпуються нижче від пупкового кільця, при цьому на дні пупко­вої ранки можуть з’являтися гнійні виділення. Крім місцевої обробки обо­в’язково проводять антибактеріальну' терапію. Лікування новонародженого з локалізованим гнійно-запальним захворюванням має бути комплексним.

Сепсис — найтяжче інфекцій но-запальне захворюванням новонароджених. При сепсисі вхідними воротами інфекції в новонароджених найчастіше є пуп­кова ранка, шкірний покрив і слизові оболонки, травмовані в місці ін’єкцій, катетеризанг¹ штубацій тощо, кишки, легені, рідше сечовивідні шляхи, серед­нє вухо, очі. У разі неможливості встановити вхідні ворота інфекції діагносту­ють криптогенний сепсис.

За клінічною картиною сепсис новонароджених іноді буває тяжко дифе­ренціювати від патологічних станів неінфекпійної природи. Відзначається нестабільність температури тіла (гіпо- або гіпертермія). Додатковими ознаками можуть бути в’яле смоктання чи відсутність смоктального рефлексу, відрижки і блювання, почастішання актів дефекації. розрідження калу, здуття живота, апное, респіраторний дисгрес-синдром (ознаки дихальної недостатності), пе- ріоральний і періорбі гальний ціаноз, гепатоспленомегалія (збільшення печін­ки і селезінки), жовтяниця, мармуровість шкіри, загальна слаб.сть.

Тактика лікування новонародженого Із сепсисом полягає в організації оп­тимального догляду і годування, призначенні раціональної антибактеріальної терапії, проведенні необхідної посиндромної терапії, тобто корекн¹¹ наявних синдромів дихальної, серцево-судинної, ниркової, наднирковозалозної, пе­чінкове і недостатності, гематологічних порушень (ДВЗ-синдром, анемія, тромбоцитопенія), неврологічних синдромів, адекватної і ідратаиіиної терапії з метою дезінтоксикації, здійсненні часткового або повного парентерального харчування. За потреби поповнюють ОЦК, коригують мікроциркуляторні і метаболічні порушення. Також обов’язковими є імунокорекція, підтримка і корекція нормального біоценозу кишок на тлі і після антибактеріальної тера­пії. Лікування таких ускладнень проводять у спеціалізованих закладах охорони здоров’я.