Право на здоров’я

Право на здоров’я закріплено у якості одного з фундаментальних прав у цілій низці міжнародних стандартів прав людини. Міжнародний Пакт про Економічні, Соціальні та Культурні Права (МПЕСКП) визначає, що кожен має право на «найвищий досяжний рівень фізичного та психічного здоров’я».^[199] Комітет з Економічних, Соціальних та Культурних Прав (КЕСКП), структура уповноважена відслідковувати дотримання Пакту, відзначає, що держави повинні забезпечити наявність у достатній кількості «функціонуючих закладів громадського здоров’я та медичних закладів, товарів та послуг, програм, тощо», а також доступність цих послуг.

Оскільки держави володіють відмінними по кількості ресурсами, міжнародне законодавство не встановлює обов’язкового рівня надання медичної допомоги. Право на здоров’я вважається правом «прогресивної реалізації». Приєднуючись до міжнародних угод, держава погоджується «здійснювати кроки... у використанні максимально можливого обсягу ресурсів» для досягнення повної реалізації права на здоров’я. Іншими словами, країни з високим рівнем доходів загалом повинні надавати послуги на вищому рівні аніж ті, які мають обмежені ресурси. Але від кожної країни очікується, що вона здійснюватиме конкретні та зважені кроки у напрямку збільшення рівня послуг, а регресивні кроки, у багатьох випадках, становитимуть порушення права на здоров’я.

Проте, Комітет з Економічних, Соціальних та Культурних Прав (КЕСКП) відзначає, що існують певні ключові зобов’язання, які є настільки фундаментальними, що країни повинні виконувати їх у будь-якому разі. Стосовно ключових зобов’язань комітет зауважує, що навіть якщо обмеженість ресурсів може виправдовувати тільки часткове виконання деяких аспектів права на здоров’я, «за жодних обставин країна- учасник не може виправдати власне невиконання ключових зобов’язань, які є незворотними».

Комітет визначив, серед інших, наступні ключові зобов’язання:

• Забезпечити право доступу до закладів охорони здоров’я, товарів, послуг на недискримінаційній основі, особливо для вразливих або маргіналізованих груп;

• Забезпечення найнеобхіднішими препаратами, відповідно до переліку ВООЗ;

• Забезпечити справедливий розподіл усіх закладів, товарів та послуг охорони здоров’я; та

• На основі епідеміологічних даних, затвердити загальнонаціональну стратегію та план дій, спрямовані на вирішення проблем зі здоров’ям усього населення.^[200]

Комітет включає до переліку зобов’язання забезпечити належне навчання медичних працівників у якості «зобов’язання порівняної пріоритетності».

Паліативна допомога та право на здоров’я

Беручи до уваги, що паліативна допомога є невід’ємною частиною охорони здоров’я, право на здоров’я вимагає від країн здійснення кроків для забезпечення наявності паліативної допомоги, з використанням максимально можливого обсягу наявних ресурсів. Дійсно, Комітет з Економічних, Соціальних та Культурних Прав (КЕСКП) закликає до «уваги та допомоги для осіб з хронічними та невиліковними хворобами, позбавляючи їх від болю, якому можна запобігти та надаючи їм можливість померти з гідністю.»^[201] Ціла низка різноманітних державних зобов’язань випливає з цього положення:

• Негативне зобов’язання утриматися від введення в дію законів та нормативно- правових актів або здійснення заходів, які свавільно перешкоджають наданню або розвитку паліативної допомоги;

• Позитивне зобов’язання здійснити необхідні кроки у сприянні розвитку паліативної допомоги; та

• Позитивне зобов’язання здійснити необхідні кроки у забезпеченні інтеграції паліативної допомоги в існуючі послуги охорони здоров’я, як державні так й

приватні, шляхом використання регуляторних та інших повноважень, а також грошових потоків.

Відсутність перешкод для розвитку паліативної допомоги Комітет з Економічних, Соціальних та Культурних Прав обумовлює, що право на здоров'я вимагає від держав утриматися від перешкоджання безпосередньому та опосередкованому користуванню громадянами власного права на здоров'я».^[202] Держави не можуть відмовляти або обмежувати у рівному доступі усім особам, вводити в дію дискримінаційні закони та нормативно-правові акти у галузі охорони здоров'я, довільно перешкоджати існуючим службам охорони здоров'я або обмежувати доступ до інформації про здоров'я.^[203] Стосовно паліативної допомоги це зобов'язання означає, що держави повинні забезпечити умови, коли, процедури обігу наркотичних засобів не обмежують, без зайвої потреби, а відтак, свавільно, наявності та доступності найнеобхідніших для паліативної допомоги препаратів, таких як морфін та інші опіоїдні знеболювальні.

Сприяння розвитку паліативної допомоги

Право на здоров'я також містить зобов'язання здійснити позитивні заходи, які «надаватимуть можливість та допоможуть окремим особам та громадам використовувати право на здоров'я».^[204] Стосовно паліативної допомоги це означає, що держави повинні здійснити необхідні кроки у кожній з трьох сфер, окреслених ВООЗ у якості найбільш необхідних для розвитку паліативної допомоги.^[205] Як зазначено у Розділі V, три частини рекомендації ВООЗ щодо розвитку паліативної допомоги чітко відповідають декільком з ключових зобов'язань відповідно до права на здоров'я. Це означає, що держави не можуть наводити нестачу ресурсів у якості виправдання відсутності заходів у кожній з цих трьох сфер.^[206]

Забезпечення інтеграції паліативної допомоги до системи послуг охорони здоров’я

Право на здоров’я вимагає від держав здійснення кроків необхідних для «створення умов, які забезпечать доступ до усіх медичних послуг та медичної уваги у випадку хвороби» .^[207] Комітет з Економічних, Соціальних та Культурних Прав визначає, що люди мають право користувати «систему охорони здоров’я, яка забезпечує рівність можливостей для осіб у реалізації максимально досяжного рівня здоров’я.»^[208] Іншими словами, охорона здоров’я повинна бути досяжною для усіх станів здоров’я, у тому числі у випадках хронічних чи невиліковних захворювань, на рівних підставах. Комітет закликав до інтегрованого підходу у наданні різноманітних видів послуг охорони здоров’я, який містить «профілактичне, спрямоване на одужання, та реабілітаційне лікування».^[209]