Макроліди

Макроліди - це антибіотики, які включають в себе грум представників природного походження, що продукуються грЛ бами Streptomyces erythreus, Str. Antibioticus та іншими спорідгіЯ ними мікроорганізмами та полусинтетичні аналоги.

Основу хімічної структури класу антибіотиків макролідія складає макроциклічне лантонове кільце, яке містить атоми углероду і в залежності від кількості яких макроліди підроздії ляються на 14-членні (еритроміцин, рокситоміцин, кларитромії цин), 15- членні, які отримали назву азалідів, бо до складу атом­ного кільця входить молекула азоту (азитроміцин) та 16- членні (мідекаміцин, спираміцин, джозаміцин).

Окрім цього виділяють природні макроліди (еритроміцині спіраміцин, олеандоміцин, джозаміцин, мідекаміцин) та напів синтетичні (кларитроміцин, азитроміцин, мідекаміцина ацетаті роксйтроміцин, міокаміцин, рокітаміцин).

Фармакодинаміка. Макроліди діють на мікроби на стадії їх розмноження. Антибіотики групи макролідів проявляютя бактеріостатичний ефект, обумовлюючи порушення синтез)! білка на рибосомальних мембранах мікробної клітини. У висо-j ких концентраціях, оказуючи вплив на пневмокок, збудникія кашлюка, дифтерії, антибіотики групи макролідів можуть діяти бактерицидно. Особливостями взаємодії макролідів з нейтро­філами є їх додатковий антибактеріальний ефект: з однієї сто! рони проникаючи до середини нейтрофілів, макроліди посилю­ють хемотаксис та активність фагоцитозу, з іншої - індукуютя зниження вірулентності бактерій.

При довготривалому призначенні макролідів при захворю­ваннях, спричинених Р. Aeruginosa, вони змінюють взаємодії До макролідів чутливі анаероби: Clostridium perfringensl Peptostreptococcus spp. (окрім B.fragilis).

Азитроміцин (який відноситься до групи азалідів) проявляв підвищену активність до H.influenzae та М. Cattarrhalis, має знаї чну активність відносно деяких грамнегативних мікроорганізми (Acinetobacter, Pasteurella). Спіраміцин випереджає інші антибіоі тики за впливом на пеніцилінорезистентні стрептококи (S.mitisU а кларитроміцин - на Н.руїогі и атипічні мікобактерії (M.aviuml М. leprae). Спіраміцин, азироміцин та рокситроміцин активні по відношенню деяких простіших (Tgondii, Cryptosporidium).

Фармакокінетика. Макроліди відносяться до тканинних] антибіотиків, бо швидко розподіляються по тканинам, том)! концентрація їх у сироватці крові звичайно нижча за тканинну! Антибіотики групи макролідів всмоктуються у шлунково-киші ковому тракті (окрім еритроміцину, який руйнується кислої тою шлункового соку). Швидкість всмоктування залежить від препарату, лікарської форми та наявності у шлунково-кишкої вому тракті їжі. їжа значно зменшує біодоступність рокситро-І міцину, азитроміцину, мидекаміцину, практично не впливав на біодоступність кларитроміцину, спіраміцину, джозаміцину.І Оптимальний рівень кислотності шлункового соку для максиЛ мальної біодоступності макролідів вище за 7,5.

Найвища концентрація у сироватці крові відзначається в рокситроміцина, найнижча - у азітроміцина. Важливою влас-І тивістю групи є здатність макролідних антібіотіков накопичу-1 ватися всередині фагоцитуючих клітин і створювати в них кон­центрації, що перевищують тканинні в 13-20 разів. Макроліди! швидко проникають всередину клітин бронхів, легенів, в тка-] нину і рідину середнього і внутрішнього вуха, аденоїдів, мигдаЛ ликів, шкіри, в жовч, бронхіальний секрет, мокротиння, плев-1 ральну, перитонеальну, синовіальну рідину, проходять через' плаценту і в грудне молоко. Тропність для накопичення макро-і лідів проявляє слизова шлунково-кишкового тракту, шкіра/

Макроліди сприяють підвищенню біодоступності ДІ«| токсину за рахунок послаблення його інактивації кишковою мікрофлорою.

Антациди зменшують всмоктування макролідів із шлунков во-кишкового тракту.

Показання до застосування макролідів визначають-І ся спектром їх активності. Внутрішньоклітинне накопичен­ня дозволяє використовувати їх при інфекціях, які викликані внутрішньоклітинними збудниками, а високі концентрації уі вогнищах запалення та протизапальна дія роблять їх альтерна­тивними препаратами при лікуванні інфекцій верхніх і нижніх дихальних шляхів, органів малого таза, шкіри, м’яких тканин, хронічного гастриту і виразкової хвороби шлунка.

Призначення макролідів є доцільним при:

• інфекціях верхніх та нижніх дихальних шляхів, які визвані чутливою до макролідів флорою (фарингіти, І бронхіти, пневмонії). Макроліди є препаратами вибору при мікоплазменній та хламидійній пневмонії у ново-1 народжених та дітей старшого віку;

• захворюваннях вуха горла, носа та придатних пазух (тонзиліти, синусити, отити);

• коклюші;

• дифтерії (у поєднанні з антидифтерійною сироваткою, віддаючи перевагу еритроміцину);

• інфекціях шкіри та м’яких тканин;

• інфекціях сечовивідних шляхів, викликаних Cl.trachomatis, V.chominis, Ur.ureoleticum;

• інфекціях, які передаються статевим шляхом (хламіді-1 оз). Еритроміцин є альтернативним засобом лікування сифілісу при непереносимості пеніциліну;

• інфекціях порожнини рота (периодонтит, периостит);

• ерадикації H.pylori при виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки (кларитроміцин, або азитромі- (пірует-тахікардія), флебіт, тромбофлебіт при внутрішньовем йому введенні.

Шкіра: алергічна висипка.

Попередження:

Безпечність кларитроміцину у дітей до 6 місяців не встановлена.

Макроліди проникають у грудне молоко. Є дані про без! печність еритроміцину для дитини при вживанні його матір’ю, Прийом інших макролідів жінкою при годуванні груддю не показаний.

При хронічній ниркові недостатності, зниженні кліренсу креатиніну період полувиведення кларитроміцину може збіль­шуватись до 20 годин, рокситроміцина - до 15 годин, таким чи­ном призначення макролідів потребує контролю концентрації макролідів в крові.

При захворюваннях печінки макроліди можуть проявлять гепатоксичну дію, особливо еритроміцин та джозаміцин.

Макроліди з обережністю призначаються дітям з порушен­ням провідності та збудливості міокарду.

wStJLZV

Продовження табл. 3.2.1

Пподпвжрння mnfin 1 7 1

3.2.