СТРОНГІЛОЇДОЗ

Синоніми: ангвілюльоз, ангіостомоз, кохінхінська діарея; лат.— Strongyloidosis. Геогельмінтоз, зараження яким відбувається шляхом проникнення інвазивних личинок паразита крізь шкіру або слизові оболонки.

Актуальність. Стронгілоїдоз найбільше поширений у тропічних країнах з вологим жарким кліматом. Ураженість ним населення в тропіках усіх континентів складає від 9 до 61 %.

Довгий час вважалося, що в країнах з помірним кліматом це захворювання зустрічається рідко. Однак останнім часом цей погляд змінився.

У західному регіоні України в окремих населених пунктах ураженість стронгілоїдозом сягає 4,4—8,2 %. Аналогічні дані були одержані в Азербайджані, Краснодарському краї, а також у низ­ці європейських країн: Угорщині, Румунії, Болгарії, Польщі, ко­лишніх Чехо-Словаччині, Югославі та ін.

Стронгілоїдоз є тяжким хронічним захворюванням, яке не має

тенденції до самовилікування. Іноді спостерігається летальний кі­нець внаслідок неспинної діареї, котра при5водить до загальної кахексії та зневоднення організму. З огляду на значне поширення стронгілоїдозу, важкий перебіг з порушенням працездатності це захворювання має велике соціально-економічне значення.

Етіологія. Збудник стронгілоїдозу (Strongyloides stercoralis) належить до дрібних (0,8—2,2 мм) роздільностатевих нематод. У тонкій кишці людини паразитує самка, яка відкладає яйця, і з них ще у просвіті кишки вилуплюються рабдитоподібні личинки, що ще це бувають інвазійними.

Оптимальними умовами для розвитку рабдитоподібних личинок у філярієподібних є температура 26—28 °С. За таких умов рабди­топодібні личинки розвиваються в інвазійні філярієподібні про­тягом 24—48 г, термін виживання їх у грунті за цих умов дорів­нює 3—4 тиж. Температура, нижча за O^oC і вища за 60 °С, є згубною.

Личинки чутливі до дезинфекційних засобів, особливо до роз­чинів йоду, навіть у низьких концентраціях, згубно впливають на них концентровані розчини хлориду натрію, мінеральних добрив, пестицидів-нематоцидів.

Цикл розвитку збудника паразита у навколишньому середо­вищі складний і здійснюється декількома шляхами: прямий шлях розвитку — рабдитоподібна личинка перетворюється безпосередньо на філярієподібну; непрямий шлях розвитку — рабдитоподібна ли­чинка перетворюється на вільноживучих статевозрілих особин — самців та самок, які в подальшому утворюють нове покоління раб­дитоподібних личинок, що відрізняються від першої генерації дещо більшими розмірами. Згодом ці личинки перетворюються на філярієподібних. Частіше розвиток популяції рабдитоподібних ли­чинок у навколишньому середовищі відбувається за змішаним ти­пом, тобто частина особин перетворюється безпосередньо на фі­лярієподібних личинок, а з меншої частини їх утворюються вільно- живучі статевозрілі особини.

Завдяки аналізу морфологічних особливостей різних стадій розвитку збудника стронгілоїдозу вимальовується така цікава, біологічно й епідеміологічно важлива деталь їхньої анатомічної будови: паразитична самка і філярієподібні Інвазійні личинки ма­ють циліндричну будову стравоходу, а вільноживучі статевозрілі особини та рабдитопдібні неінвазійні личинки — рабдитоподібну.

Патогенез. Зараження людини відбувається шляхом активного проникнення личинок паразита, які виділяють протеолітичні фер­менти, крізь шкіру або слизові оболонки.

них шляхах потрапляють у глотку,'проковтуються із слиною в стравохід і потрапляють у травний канал. У процесі міграції фі- лярієподібні личинки перетворюються на статевозрілі особини. Запліднені самки укорінюються у ліберкюнових залозах дванадця­типалої і тонкої кишки. Процес міграції личинок в організмі су­проводжується алергічними реакціями: свербежем шкіри, уртикар- ними висипаннями та еозинофілією. У разі приживання паразита в кишках розвивається диспептичний синдром. Приблизно через 1 міс після зараження людина починає виділяти з фекаліями у навколишнє середовище рабдитоподібні личинки паразита. Таке виділення продовжується протягом усього періоду захворювання, яке може тривати багато років. При закрепах, коли немає виходу у навколишнє середовище, рабдитоподібні личинки можуть пере­творюватися на філярієподібних, котрі через слизову оболонку товстої кишки знову проникають в організм. Таким шляхом від­бувається аутоінвазія, що є основою хронізації захворювання.

Сприйнятливість. Імунітет. Людина сприйнятлива до збудника стронгілоїдозу. У хворих на стронгілоїдоз виробляються специфіч­ні антитіла на дію інвазійних філярієвидних личинок. Однак іму­нітет є недостатнім для того, щоб запобігти аутоінвазії.

Джерело збудника інвазії. Єдиним підтвердженим джерелом збудника інвазії є людина, уражена стронгілоїдозом. Додатковим джерелом збудника інвазії, очевидно, можуть бути собаки й кіш­ки, але їхнє епідеміологічне значення вивчено недостатньо.

Механізм передачі. Зараження людини- відбувається шляхом проникнення філярієподібних личинок крізь шкіру або слизові оболонки. Для характеристики стронгілоїдозу як контагіозного гельмінтозу немає достатніх підстав. Основним резервуаром на­копичення інвазійного матеріалу і чинником передачі є грунт, при контакті з яким можливе зараження людини.

Захворюваність. В останні роки значну увагу приділяють ви­вченню поширення стронгілоїдозу в регіонах з помірним кліматом, у тому числі й в Україні.

Специфічна терапія. Препаратом вибору для дегельмінтизації хворих є мінтезол (тіабендазол).-

Специфічна профілактика не розроблена.

Особливості епідемічного процесу. Епідемічний процес активно розвивається там, де є необхідні умови для повного колообігу ін­вазії. Тому епідемічний процес у регіонах вологих тропіків та субтропіків перебігає достатньо інтенсивно, з високим рівнем ура­жених. У районах з помірним кліматом розвиток епідемічного

процесу обмежується теплою порою року, зокрема, в Україні він продовжується 5—6 міс. Протягом цього часу відбувається роз­виток личинок у грунті і зараження населення. Суттєвий вплив на інтенсифікацію епідемічного процесу справляють соціальні чин­ники, зокрема характер трудової діяльності населення. Інтенсив­ні осередки стронгілоїдозу незалежно від кліматичних умов мо­жуть формуватися в психіатричних лікарнях, будинках-інтернатах для розумово відсталих дітей.

Протиепідемічні заходи спрямовані на виявлення джерела збуд­ника інвазії і включають обстеження за методом Бермана підо­зрілих хворих, а також планові обстеження контингентів груп ри­зику. Виявлені інвазовані особи підлягають дегельмінтизації в умовах стаціонара. Після проведеного лікування вони протягом 6 міс перебувають на диспансерному обліку.

Заходи щодо розриву механізму передачі мають бути спрямо­вані на охорону навколишнього середовища від забруднення фе­каліями. В ендемічних регіонах слід виключити ходіння босоніж, лежання на землі без підстилки тощо.

Епідеміологічний нагляд. Основою епідеміологічного нагляду є планомірне слідкування за ураженістю населення стронгілоїдозом в ендемічних регіонах з кліматичними умовами, сприятливими для виживання та розвитку личинок паразита у навколишньому се­редовищі до інвазійної стадії. Особливу увагу приділяють профе­сійним групам ризику (сільське населення та інші категорії пра­цівників, пов’язані з земельними роботами). На основі аналізу та оцінки цих даних планують оздоровчі заходи і прогнозують тен­денцію розвитку епідемічного процесу у кожному конкретному регіоні.

При виявленні випадку стронгілоїдозу надсилають термінове повідомлення до CEC.