ГІМЕНОЛЕПІДОЗ
Лат.— Iiymenolepidosis. Поширений гельмінтоз із фекально- оральним механізмом передачі. Первісне зараження відбувається пероральним шляхом, а потім можлива вторинна аутосуперінва- зія.
Хворіють переважно діти в регіонах із сухим і жарким кліматом. Захворювання перебігає з порушенням функції травної і нервової систем з алергійним компонентом.Актуальність. Гіменолепідоз характеризується як захворювання дитячого віку, а внаслідок аутосуперінвазії може тривати довго. При лікуванні можливі рецидиви. Самовилікування від гіменоле- підозу може настати, коли хворий досягне 1.4—16 років. Таким чином, соціально-економічна проблема полягає в тому, що порушується здоров’я дітей у період формування їх організму.
Етіологія. Збудник — карликовий ціп’як (Hymenolepis папа),
що належить до дрібних цестодів. Довжина 1,5—3,7 см. Статева система гермафродитного типу. Яйця, що виділяються, безбарвні, прозорі. Онкосфера всередині яйця має три пари зародкових гачків. Розвиток паразита в основному відбувається в одному й тому ж організмі, який спочатку є проміжним, а потім і остаточним хазяїном.
Суть цього біологічного явища така. Онкосфера, що міститься в яйці, потрапивши в тонку кишку, самостійно звільняється і заглиблюється у ворсинки кишки. Тут здійснюється тканинна фаза розвитку, що полягає у формуванні протягом 6—8 діб цистицер- коїдів, які внаслідок руйнування ворсинок або шляхом активного звільнення потрапляють у просвіт кишки. На цьому тканинна фаза розвитку закінчується. Потім цистицеркоїд за допомогою присоски і гачків сколекса фіксується до слизової оболонки, починається процес стробілізації, який триває приблизно 2 тиж. Загалом формування дорослої особини здійснюється протягом 3 тиж. У цей період починається виділення яєць. Кожне з них містить сформований зародок, який є інвазійним і не потребує дозрівання в навколишньому середовищі після виділення з фекаліями.
Тривалість паразитування однієї генерації не перевищує 2 міс. Можливість при цій інвазії повторного зараження як іззовні, так і за рахунок внутрішньокишкової аутосуперінвазії є причиною тривалого перебігу захворювання.Патогенез. Інвазійні яйця карликового ціп’яка потрапляють в організм людини пероральним шляхом. Подальший розвиток збудника має 2 фази — тканинну і кишкову. Під час тканинної фази онкосфера, а потім цистицеркоїд руйнують ворсинки тонкої кишки. Дорослі особини фіксуються присосками до слизової оболонки кишки. Це спричинюється до її подразнення і виникнення вісцеро- вісцеральних патологічних рефлексів та функціональних розладів органів травлення. При інокуляції вторинної мікрофлори можуть спостерігатися запальні явища. Для захворювання характерним є алергічний компонент, зумовлений розпадом тканин хазяїна. Він проявляється еозинофілією, інколи астматичними приступами і шкірними висипаннями. Клініка гіменолепідозу неоднозначна: від стертих, майже безсимптомних форм до важких клінічних проявів.
Епідеміологічна оцінка патологічних особливостей гіменолепідозу полягає в тому, що карликовий ціп’як проходить в організмі дві фази розвитку — тканинну та кишкову—і є одночасно проміжним й остаточним хазяїном. Це зумовлює тривалість існування паразита в організмі людини.
Сприйнятливість. Імунітет. Найбільш сприйнятливі до зараження карликовим ціп’яком діти. Показано, що в мікроосередках, сформованих у гуртожитках, комунальних квартирах, дитячих дошкільних закладах, які працюють з перевантаженням, зараженість гіменолепідозом серед підлітків може досягати 10—100 %, серед
дорослих — 6,3—10,3%. Імунітет у людини вивчений недостатньо. Реакції імунодіагностики практично не розроблені.
Джерело збудника інвазії — хвора людина. Оскільки людина є одночасно проміжним і дефінітивним хазяїном, то гіменолепідоз може тлумачитись як деградований біогельмінтоз. Через те що при гіменолепідозі має місце аутосуперінвазія, людина може хворіти тривалий час.
При субклінічному перебігу хвороби, який буває у третини хворих, інвазовані залишаються нерозпізнаними і тривалий час можуть являти собою епідеміологічну небезпеку.Механізм передачі гіменолепідозу фекально-оральний. Людина заражується, проковтуючи яйця карликового ціп’яка.
Основним чинником передачі є руки і харчові продукти, забруднені яйцями карликового ціп’яка. Гіменолепідоз поширюється через нічні горщики, дверні ручки в туалетах, стільчаки, рушники, крани умивальників тощо. Інтенсивність дії чинників передачі збільшується в антисанітарних умовах і за відсутності навиків особистої гігієни.
Захворюваність на гіменолепідоз проявляється в основному в умовах сухого жаркого клімату. В Україні такими регіонами є південні області. Оскільки гіменолепідоз є контагіозним гельмінтозом, то зараженість ним не має чітко виявленого сезонного характеру.
На гіменолепідоз найчастіше хворіють діти від 3 до 14 років. Вони починають інтенсивно інвазуватися у віці 3—5 років і звільняються від паразитів, коли досягають 14—16 років. У дорослих гіменолепідоз зустрічається рідко.
Специфічна терапія. Основним специфічним препаратом є фе- носал.
Специфічна профілактика не розроблена.
Особливості епідемічного процесу. Гіменолепідоз — контактний гельмінтоз. Його осередки найчастіше формуються в дитячих до-, шкільних закладах, їпколах, сім’ях — при скупченості дітей і поганих санітарно-гігієнічних умовах. У передачі інвазії провідна роль належить соціальним чинникам.
Протиепідемічні заходи. Однією з основних ланок протиепідемічних заходів є виявлення джерела збудника інвазії, чого можна досягнути як при індивідуальному, так і при масовому обстеженні дітей, насамперед у дитячих дошкільних закладах. Діагностика гіменолепідозу полягає у виявленні яєць карликового ціп’яка у випорожненнях. Ефективні методи Калантар’ян і Фюлеборна. Яйця карликового ціп’яка прозорі, безбарвні, їх зручно спостерігати в затемненому колі зору. Досліджують свіжі фекалії (давність не більше 1 доби).
Для нейтралізації джерела інвазії — хворої людини — застосовують феносал з трихлорофеноМ. Іноді виявляють стійкі сімейні осередки гіменолепідозу, коли хворіють дорослі й діти. Тому за
сімейними осередками гіменолепідозу встановлюють тривалий диспансерний нагляд, включаючи копрологічне обстеження всіх членів сім’ї і лікування інвазованих.
З метою розірвати механізм передачі застосовують заходи, спрямовані на суворе дотримання санітарно-гігієнічного режиму в дитячих колективах, окремих сім’ях, а також на дотримання правил особистої гігієни.
Епідеміологічний нагляд полягає в систематичному обстеженні дітей у дитячих колективах ендемічних щодо гіменолепідозу зон. На основі аналізу та оцінки одержаних даних складають прогнози тенденції розвитку епідемічного процесу і планують профілактичні та протиепідемічні заходи.
При виявленні випадку гіменолепідозу надсилають термінове повідомлення до CEC.