ЕНТЕРОБІОЗ

Синоніми: оксіуроз; лат. — enterobiosis. Контагіозний гельмін­тоз, який уражає переважно дітей, особливо в організованих ди­тячих колективах. Спостерігаються також сімейні осередки цього захворювання.

кістю передачі збудника і недостатнім рівнем культури населення. Характеризується періанальним свербежем та порушеннями функ­цій органів травного каналу і нервової системи.

Актуальність. Ентеробіоз досить поширений у багатьох країнах світу. В Україні ентеробіоз є поширеним гельмінтозом, у деяких дитячих колективах спостерігається ураженість цією інвазією в ме­жах 50—80 %. Щорічно реєструється до 500 000 нововиявлених хворих, серед яких діти складають 85 %. Ентеробіоз має неспри­ятливий вплив на стан здоров’я людей, особливо дітей, що через масовість його поширення набуває великого соціально-економічно­го значення. Летального кінця, як правило, не буває. Захворю­вання добре лікується медикаментозними засобами. Протягом мі­сяця можливе самовилікування за умови надійного розриву ме­ханізму передачі: анус — руки — рот. Якщо такого розриву не буде досягнуто, захворювання може продовжуватись нескінченно довго.

Етіологія. Збудник — гострик (Enterobius Vermicularis). Це дрібні (5—10 мм) різностатеві нематоди білуватого кольору. Па­разитують у нижньому відділі тонкої та верхньому відділі товстої кишок.

Самка, вийшовши із заднього проходу, відкладає прозорі з ніж­ною оболонкою яйця в ділянці періанальних складок. Яйця міс­тять зародок, який через 4—6 г перебування в періанальних склад­ках досягає інвазійної стадії розвитку і перетворюється на личин­ку. Зародок гине внаслідок дії високих концентрацій дезинфек- тантів (10% лізол, 5% фенол та ін.). Оптимальними умовами для розвитку яєць гостриків є температура 36 ^oC і вологість 80— 100 %. При температурі понад 40—50 ^oC яйця гинуть, не витриму­ють вони і низьких температур.

Патогенез. Гострики розвиваються без міграції личинок в ор­ганізмі хазяїна. Зараження відбувається шляхом поглинання яєць, які досягли інвазійної стадії. Відкладання яєць статевозрі­лими самками у періанальній ділянці і викликає свербіж шкіри в ділянці анусу, а у дівчаток також у ділянці геніталій. Свербіж шкіри є головним клінічним симптомом. Описані етіопатогенетичні особливості зумовлюють поширення ентеробіозу через потраплян­ня інвазійних яєць на руки хворого під час розчісування шкіри. З рук яйця потрапляють на харчові продукти та предмети побуту, що сприяє поширенню гострикової інвазії.

Сприйнятливість. Імунітет. Сприйнятливість до гостриків висо­ка. Діти, котрі перебувають у поганих санітарно-гігієнічних умо­вах, швидко заражуються гостриками. Не виключено зараження гостриками дорослих. Навіть у таких високорозвинених країнах, як США, Японія, країни Західної Європи, ураженість дітей шкіль­ного та дошкільного віку досягає 31,6—78,7%. Аналогічні цифри ураженості гостриками спостерігаються і в Україні. Імунітет до

гострикової інвазії практично не виробляється, тому можливі по­вторні зараження та аутоінвазія.

Джерело збудника інвазії. Єдиним джерелом збудника гостри­кової інвазії є людина, хвора на ентеробіоз. Самка відкладає яйця в періанальній ділянці інвазованої людини через 12—14 днів після ураження. Відклавши всю масу яєць, самка гине. Живе паразит 20—ЗО днів. Хворий на ентеробіоз являє собою безпосередню епі­деміологічну небезпеку протягом усього періоду хвороби.

Механізм передачі. Ентеробіоз належить до контагіозних гель­мінтозів, що мають фекально-оральний механізм передачі. Він реалізується завдяки поглинанню зрілих яєць гостриків з продук­тами харчування, які забруднюються через руки хворої на енте­робіоз людини. Яйця гостриків можуть потрапляти на постільну білизну, якою користується інвазований. Вони розсіюються по при­міщенню, потрапляють на іграшки та предмети побуту. Заражен­ня можливе і при безпосередньому спілкуванні з хворим на енте­робіоз.

Захворюваність. Захворюваність на ентеробіоз в Україні так само, як і в інших країнах світу, тримається на досить високому рівні. Це пояснюється легкістю зараження, особливо при антиса­нітарних умовах проживання. Найбільшу ураженість ентеробіозом виявляють серед дітей дошкільного та шкільного віку. Однаково часто хворіють діти як у міській, так і в сільській місцевості. Ентеробіоз дуже поширений серед дітей в організованих колек­тивах. Гостриками часто бувають уражені цілі родини.

Специфічна терапія. Дегельмінтизацію проводять мінтезолом, комбантрином, пірвиній памоатом, піперазином.

Специфічна профілактика не розроблена.

Особливості епідемічного процесу. Епідемічний процес особли­во інтенсивно розвивається за поганих санітарно-гігієнічних умов і наявності джерела збудника. Така ситуація часто складається в дитячих дошкільних закладах, особливо при скупченості дітей, а також у молодших класах школи та в окремих сім’ях.

Протиепідемічні заходи. До головних протиепідемічних заходів слід віднести насамперед проведення планових обстежень на енте­робіоз у дитячих колективах з наступною дегельмінтизацією. Ін- вазованих гостриками виявляють шляхом дослідження на яйця гельмінта зскрібку зі слизової оболонки та шкіри в ділянці зад­нього проходу. Зскрібок потрібно робити в ранкові години, до ви» порожнення, за допомогою дерев’яного шпателя, ватного тампона або липкої стрічки. Хворому на ентеробіоз необхідно вранці та увечері підмиватись теплою водою з милом, діти мають спати, у щільних трусиках, постільну білизну слід щоденно міняти, кип’я­тити і прасувати горячою праскою. Велике значення має прове­дення санітарно-освітньої роботи, дотримання правил особистої гі­гієни, дотримання чистоти житла. Протиепідемічні заходи будуть

ефективними, якщо їх проводитимуть комплексно: в дитячій уста­нові серед дітей та персоналу, а також у сім’ях дітей, які відві­дують цей дитячий колектив.

Епідеміологічний нагляд. Епідеміологічний нагляд при ентеро­біозі полягає у систематичному стеженні за рівнем ураженості цією інвазією в дитячих колективах, вивченні в дитячих закладах санітарно-гігієнічного режиму з обстеженням на засіяність яйцями гостриків предметів навколишнього середовища, постійного гігіє­нічного виховання дітей та обслуговуючого персоналу.

АСКАРИДОЗ

Лат.— ascaridosis. Дуже поширений геогельмінтоз, зараження яким відбувається внаслідок заковтування інвазійних яєць аска­рид. Перебіг захворювання характеризується алергічним компо­нентом (еозинофілія крові, еозинофільні інфільтрати в легенях), що зумовлено міграцією личинок гельмінта у кров’яному руслі на початковій стадії захворювання. Приживлення і розвиток пара­зита у кишках супроводжується розладами функції травної си­стеми.

Актуальність. Велика поширеність аскаридозу (до 20—70 % в окремих регіонах світу, до 12—20 % у західних і північнозахідних регіонах України) справляє суттєвий негативний вплив на стан здоров’я людини.

Захворювання легко виліковується медикаментозними засоба­ми. Можливе і самовилікування через 11—12 міс після інвазу- вання. При дуже інтенсивних інвазіях іноді спостерігались леталь­ні випадки.

Етіологія. Збудник аскаридозу — аскарида (Ascaris Iumbricoi- des)—великі, 15—20 см завдовжки, різностатеві гельмінти, що належать до нематод. Паразитує в тонкій кишці людини. Трива­лість життя аскарид у кишках — до 12 міс. Період овуляційної продуктивності самок до 7 міс. Самка може відкладати як заплід­нені, так і незапліднені яйця, останні не мають епідеміологічного значення. Запліднені яйця складаються із несегментованого за­родка, оточеного багатошаровою бахромоподібною смугою, що за­хищає зародок від зовнішніх ушкоджуючих чийників. Виділяючись із фекаліями назовні, яйця аскарид у навколишньому середовищі (в основному в грунті) при оптимальних умовах (температура 24—ЗО °С, вологість не нижче ніж 8%) і достатньому припливу кисню протягом 24 днів розвиваються до інвазійної стадії і здатні заражати нового хазяїна. Достигле інвазійне яйце містить рухому личинку в чохлику. Нижній поріг температури, за якої ще мож­ливий розвиток яєць до інвазійної стадії, дорівнює +13 °С, при

цьому період дозрівання яєць продовжується до 42 днів. За тем­ператури ÷70 ⁰C яйця аскарид гинуть протягом кількох секунд.

Патогенез. Людина заражується при проковтуванні яєць аска­рид з личинками, які досягли інвазійної зрілості. У кишках із яєць виходять личинки і проникають у кровоносні судини і течією крові заносяться в печінку, потім у легені, звідки потрапляють у повітроносні шляхи, до глотки, повторно заковтуються і знову по­трапляють у кишки. Через 2—2,5 міс паразит досягає статевої зрі­лості, відбувається запліднення самок самцями і самки ,починають продукувати яйця, які перебувають на стадії несегментованого за­родка.. Отже, джерелом виділення потенційно заразного чинника (неінвазійних яєць) людина стає через 2—3 міс після зараження аскаридозом. *

Сприйнятливість, імунітет. Сприйнятливість до аскаридозу ви­сока, про що свідчить той факт, що в ендемічних регіонах все населення, починаючи з дитячого віку, заражується аскаридозом. Імунна відповідь організму хазяїна характеризується слабкою на­пруженістю і відносно коротким терміном дії. Імунні реакції най­більш чітко проявляються в період міграції личинок у кров’яному руслі людини.

Джерело збудника інфекції. Єдиним джерелом збудника інфек­ції є заражена аскаридозом людина, що виділяє яйця аскарид протягом усього періоду перебування в кишках запліднених ста­тевозрілих самок, здатних до репродуктивної діяльності. Оскільки яйця аскарид виділяються на неінвазійній стадії, інвазована люди­на не передає аскаридоз безпосередньо здоровій.

Механізм передачі. Механізм передачі аскаридозу—фекально- оральний, але не прямий, а опосередкований через об’єкти навко­лишнього середовища, в якому можливий розвиток виділених із організму людини яєць аскарид до інвазійної стадії. Грунт, куди потрапляють яйця аскарид, є природним субстратом, де вони роз­виваються від ембріональної до інвазійної стадії.

Чинниками передачі аскаридозу служать овочі і ягоди, виро­щені на ділянках, забруднених яйцями аскарид. Неабияке значен­ня у поширенні аскаридозу можуть мати забруднені яйцями аска­рид руки, через які можуть забруднюватись різні харчові про­дукти.

Захворюваність. Аскаридоз на земній кулі поширений нерівно­мірно, що пов’язано як з кліматичними, так і санітарно-гігієніч­ними умовами проживання населення. У високорозвинених країнах аскаридоз не має значного поширення. У слаборозвинених країнах

з низьким рівнем комунального благоустрою, особливо в тих, які розташовані в теплому вологому кліматі, ураженість аскаридозом місцевого населення досягає 50—70 %. На зниження захворюва­ності на аскаридоз суттєвий вплив має рівень комунального бла­гоустрою населених пунктів і викорінення шкідливої звички удоб­рювати городи та інші сільськогосподарські угіддя незнешкодже- ними фекаліями людини.

Захворюваність на аскаридоз у багатьох регіонах світу носить виражений сезонний характер. У країнах з помірним кліматом, у тому числі й в Україні, яйця аскарид у грунті розвиваються про­тягом весняно-літньо-осіннього сезону, що зумовлює і заражува­ність населення в цей період. Найбільше скупчення яєць аскарид і масові зараження аскаридозом спостерігаються восени.

Найбільшу кількість інвазованих виявляють у зимові місяці, коли самки паразита досягають статевої зрілості. Найчастіше вра­жаються діти шкільного віку, які дуже сприйнятливі до цієї інва­зії. Дорослі хворіють на аскаридоз рідше. Внаслідок перенесених раніше інвазій у них формується імунітет, який дещо захищає від повторних захворювань. Сільське населення, що займається зем­леробством і городництвом, належить до контингенту, що най­більш уражується аскаридозом. У містах з високим рівнем кому­нального благоустрою аскаридоз має тенденцію до зникнення. Однак поки що домогтися повного викорінення аскаридозу у міс­тах не вдається, оскільки міське населення, особливо діти, зара- жуються аскаридозом під час виїздів у сільську місцевість. Крім того, міське населення заражується аскаридозом при вживанні сирих овочів і фруктів, що надходять на ринки з індивідуальних господарств, де земля удобрюється незнешкодженими фекаліями.

Специфічна терапія. Дегельмінтизацію проводять такими пре­паратами: комбантрин, левамізол, мебендазол.

Специфічна профілактика не розроблена.

Особливості епідемічного процесу. Епідемічний процес інтен­сивно розвивається там, де відбувається повний кругообіг різних стадій розвитку паразита по ланцюжку: людина — навколишнє середовище — людина. Навколишнє середовище, зокрема грунт, за умови недостатнього оберігання його від фекального забруднення стає основним резервуаром інвазійного чинника.

В сучасних умовах багато чинників науково-технічного прогре­су сприяють обмеженню розвитку епідемічного процесу. Заміна в практиці сільського господарства органічних добрив мінеральними є передумовою зменшення забруднення грунту яйцями аскарид, а внаслідок цього і заражуваності людей. Процес інтенсивної ур­банізації, який супроводжується комунальним благоустроєм міст, перешкоджає формуванню осередків аскаридозу та інших геогель- мінтозів.. Однак там, де процес урбанізації відбувається стихійно, з відставанням темпів благоустрою і житлового будівництва по­

рівняно з припливом населення, там, де є велика кількість нека- налізованих будівель і низький рівень санітарної культури насе­лення, епідемічний процес.при аскаридозі може інтенсифікуватися з формуванням множинних мікроосередків цієї інвазії.

Протиепідемічні заходи повинні бути спрямовані на розрив ме­ханізму передачі і здійснюватись у таких напрямках: санація дже­рела збудника інвазії та оздоровлення навколишнього середовища і охорона його від фекального забруднення. Джерела збудника інвазії виявляють шляхом обстеження фекалій на наявність яєць аскарид за методом Фюлеборна, Калантар’ян або Като. Масове обстеження дітей у віці від 3 до 14 років, а також населення груп ризику, що проживає в місцевостях, неблагополучних щодо аскаридозу, проводять 2 рази на рік — весною та восени. Інвазо- ваних аскаридозом, як правило, не госпіталізують, дегельмінтиза­цію здійснюють в умовах денного напівстаціонара. В інтенсивних осередкам аскаридозу, де ураженість населення досягає ЗО % і більше, проводять дегельмінтизацію всього населення 2 рази на piι