РОТАВІРУСНИЙ ГАСТРОЕНТЕРИТ

Синоніми: ротавірусна інфекція, ротавірусна діарея. Гостре ві­русне захворювання, яке характеризується проносами, блюванням, слабкістю, адинамією, підвищенням температури тіла.

Збудником гастроентериту серед дітей у багатьох країнах світу найчастіше е ротавіруси.

Етіологія. Ротавіруси людини належать до великої групи віру­сів, які близькі щодо антигенів, а за морфологічною будовою нагадують колесо з широкою ступицею, короткими шпицями і ободом. Особливості морфологічної будови вірусних частинок і дали назву роду вірусів — ротавіруси (від лат. roto — колесо). Ві'ріони мають діаметр 65—75 нм і характеризуються наявністю двох білкових оболонок — поверхневого капсиду («обід колеса») і внутрішнього капсиду («шпиці колеса»). Внутрішній компонент

Таблиця 17,Класифікація ротавірусів групи А

вірусів є серцевиною, яка містить внутрішні білки та геном («ши­рока ступиця») і має розміри близько 40—45 нм.

За сучасною класифікацією, всі ротавіруси, які виділені від людини, приматів і птахів, належать до родини Reoviridae роду Rotavirus. За основним групоспецифічним антигеном (білок VP6) ротавіруси поділяють на 6 серологічних груп: А, В, C, D, Е, F. Для ротавірусів групи А встановлені 3 підгрупи і не менше ніж 9 сероварів, які відрізняються один від одного в реакції нейтралі­зації з гіперімунними сироватками тварин.

Більшість ротавірусів людини і тварин відносять до групи А. Ротавіруси груп В, C, D, Е, F зустрічаються в 1 випадку із 200. У сироватках реконвалесцентів виявлені антитіла до ротавірусів груп В і С. Штами ADRV групи В спричинюють епідемії у Китаї з 1982 ρ., ротавіруси групи C виділені від хворих людей в Англії, Таїланді, Непалі. Встановлено явище спільної циркуляції ротаві­русів групи А та інших груп, а також заміни ротавірусів групи А ротавірусами інших груп.

Епідеміологічна оцінка властивостей збудника: ротавіруси ха­рактеризуються стабільністю в фекаліях і відносною резистентністю до дезинфікуючих засобів, які широко застосовуються. Встановле­но, що на різних об’єктах навколишнього середовища вони збері­гають життєздатність від 10—15 днів до 1 міс; у фекаліях — від декількох тижнів до 7 міс. Віруси стійкі до дії ефіру, хлорофор­му, ультразвуку. Ефективним дезинфектантом е 95 % розчин ета­нолу, менш ефективні 4—10 % розчин формальдегіду, гіпохлорит

натрію. Ротавіруси втрачають інфекційну активність при кип’ятін­ні, обробці розчинами з pH більше ніж 10 і менше ніж 2. Інфек- ційність ротавірусів підвищується при використанні протеолітич­них ферментів — трипсину і панкреатину.

Патогенез. Завдяки наявності двох білкових капсидів ротавіру­си стійкі до кислих значень pH шлунка, до дії жовчі та протеолітичних ферментів і досягають тонкої кишки непорушени- ми і навіть активованими ферментами (явище протеолітичної ак­тивації- ротавірусів). Ротавірус розмножується в диференційова­них клітинах епітелію ворсинок тонкої кишки, що призводить до їх загибелі та злущування. Руйнування клітин, які в нормі про­дукують ферменти, включаючи лактозу, призводить до накопичен­ня складних цукрів у просвіті тонкої кишки і порушенню процесу всмоктування простих цукрів. По мірі утворення інфекційного по­томства вірусні частинки разом зі злущеними клітинами диферен­ційованого епітелію рухаються в дистальному напрямку. В товстій кишці дисахариди і прості цукри створюють підвищений осмотич­ний тиск, який, перешкоджує всмоктуванню води із кишкового вмісту і призводить до надходження води із тканин організму.

Сприйнятливість до ротавірусів висока серед усіх вікових груп населення, проте найбільша — у дітей від 6 міс до 2 років, а та- кож в осібшохшжчю_віку. Захист організму від ротавірусної інфек­ції забезпечується активним і пасивним загальним імунітетом при взаємодії з неспецифічними чинниками резистентності. Антитіла до ротавірусів виявляють у 50—60 % дітей 1-го року життя, у ді­тей старше ніж 3—4 роки — понад 90 % і практично у всіх дорос­лих. Пасивний імунітет новонароджених формується шляхом над­ходження специфічних антитіл через плаценту. Потім пасивні ан­титіла дитина одержує при природному годуванні молозивом у перші дні життя, пізніше — при годуванні грудним молоком. При цьому основна роль належить IgA, який сприяє нейтралізації ро­тавірусів у кишках. Власний механізм захисту формується у ди­тини на 2-му році життя, чим пояснюється зниження захворюва­ності на ротавірусну інфекцію у дітей старших вікових груп. Си­роваткові антитіла різних класів при ротавірусній інфекції утво­рюються за класичним типом — раніше з’являються специфічні фракції IgM, кількість IgG суттєво підвищена в період реконва­лесценції і зберігається на тому самому рівні протягом 12—15 міс. Наявність антитіл у сироватці крові навіть у високих титрах не

перешкоджає розвитку захворювання; діти перших років життя хворіють на ротавірусні гастроентерити 3—4 рази і більше. Мож­ливі повторні захворювання у дорослих, які були в контакті з хворими дітьми. Це може бути зумовлено двома причинами: зни­женням набутого імунітету або відсутністю перехресного імунітету при інфікуванні різними серотипами вірусу.

Джерелам збудника при рота.вірусних інфекціях є хводщ на гастроентерит, який виділяє вірус у великій кількості. Епідемічно небезпечними є особи без клінічних проявів захворювання і здо­рові носії. Рівень вірусоносійства серед населення сягає 1,5—9%. Найчастіше вірусоносіями є діти, старші за 1,5 року, і дорослі. Серед госпіталізованих дітей виділення ротавірусів не супрово­джується діареєю у 70 % новонароджених і у 26—50 % дітей у віці від 1 до'24 міс. Тому виявлення носіїв ротавірусів серед гос­піталізованих дітей має велике значення для боротьби з ротаві- русними захворюваннями,/Оскільки при недостатньому санітарно- гігієнічному режимові вони можуть стати джерелом поширення ротавірусів у лікарні.

Виділення вірусу із носоглоткових змивів і трахеальних аспі­ратів у хворих на пневмонію наводить на думку про повітряно- крапельний механізм передачі. Проте не виключено, що ці знахід­ки ротавірусів зумовлені зворотним заносом рідини при блюванні. Таким чином, питання про повітряно-крапельний механізм переда­чі залишається спірним.

Механізм передачі. Основним механізмом передачі збудника ротавірусного гастроентериту є фекально-оряльлий^ який реалізує­ться при побутових контактах через іграшки, соски, забруднені ру­ки дорослих та дітей. Масивне виділення ротазірусу з фекаліями, тривале збереження його інфекційної активності в навколишньому середовищі при дії різноманітних природних чинників, стійкість до дезинфектантів, які найчастіше застосовують,— усе це призво­дить до розвитку водних, харчових і лікарняних спалахів ротаві- русної інфекції. Ротавірусна інфекція висококонтагіозна. Інфіку­вання при контакті з хворим відбувається у 8,1—63 % випадків.

Серед дітей і дорослих інфекція може проявлятись у вигляді спорадичних випадків, локальних групових захворювань і масових спалахів з охопленням різних груп населення на значних терито­ріях. Небезпечність поширення ротавірусного гастроентериту в лікарнях особливо велика для дітей і осіб похилого віку.

Захворюваність.

із субтропічним і тропічним кліматом спалахи ротавірусного га­строентериту найчастіше реєструються в прохолодні періоди року. Встановлена залежність рівня захворюваності на ротавірусний гастроентерит від температури: поява ротавірусної інфекції в груд­ні при середньомісячній температурі +5 °С, різкий підйом захво­рюваності в січні-лютому при O^oC і зменшення захворюваності аж до повного зникнення при ÷20^oC у червні та липні.

Частіше хворіють діти перших 2 років життя. Максимум за­хворювань реєструється у віці від 6 до 12 міс. Використання сучасних методів діагностики дає змогу встановити ротавірусну природу діарей у дітей до 14 років у 58 % випадків. Серед госпі­талізованих хворих на гострі кишкові інфекції питома вага до­рослих, хворих на ротавірусну інфекцію, складає 10—15 %. Суттє­вої різниці в розподілі хворих за статтю як серед* дітей, так і серед дорослих визначити не вдається. Серед дорослих частіше хворіють на гастроентерит педіатри, стоматологи, співробітники дитячйх лікарень і дошкільних закладів. Усі працівники цих про­фесій часто чи протягом тривалого часу контактують з дітьми різних вікових груп, відвідують дитячі колективи, де серед дітей здійснюється циркуляція ротавірусів.

Ротавірусна інфекція поширена повсюдно. Вона реєструється в Австрії, Великобританії, Канаді, ФРН, Індії, Іспанії, Франції, Японії, Фінляндії, Непалі та в багатьох інших країнах світу. За­хворювання на ротавірусний гастроентерит реєструється серед ді­тей і дорослих в Україні, багатьох областях Росії, країнах За­кавказзя, Прибалтики, Середньої Азії та ін.

Особливості епідемічного процесу. Хворих чи підозрілих щодо захворювання виявляють лікарі всіх закладів охорони здоров’я: під час амбулаторного прийому, відвідувань на дому, медичних оглядів у дитячих закладах, стаціонарах. Виявлених хворих ізо­люють із дитячих колективів. Госпіталізацію хворих на ротавірус­ний гастроентерит проводять за клінічними й епідеміологічними показаннями. Клінічні показання: всі важкі і середньої важкості форми у дітей вікомдо 1 року з ускладненимТреморбіднйм~фо- номГЕпідеміо~логїчні показники: неможливість створити протиепіде­мічний режим за місцем проживання~~хворого7~працівники харчо­вих підприємств і~особи.~ттрирівняні~до них, підлягають госпіталі­зації у всіх випадках, коли необхідно уточнити діагноз.

Епідеміологічне обстеження сімейних осередків проводять у разі захворювання дітей у віці до 2 років і дорослих із числа декретованих контингентів, а також при реєстрації декількох ви­падків (одночасних чи повторних захворювань). Після виявлення першого випадку гострої кишкової інфекції в дитячому закладі питання про необхідність епідеміологічного обстеження вирішує лі- кар-епідеміолог. При появі повторних захворювань епідеміологічне обстеження е обов'язковим і проводиться комплексно за участю

фахівців відповідного санітарно-гігієнічного профілю. Працівників харчових об’єктів і осіб, що до них прирівнюються, дітей дошкіль­них закладів, шкіл-інтернатів, літніх оздоровчих закладів допус­кають до роботи і відповідно до відвідування цих закладів після виписки їх із стаціонара чи лікування вдома на основі довідки про одужання і негативних результатів лабораторного обстеження. Діти, які перехворіли на ротавірусний гастроентерит і продовжу­ють виділяти 'вірус з фекаліями, можуть бути допущені в дитячі заклади за умови організованого постійного медичного контролю і повторного обстеження_на__2—3-му тижні від початку захворю­вання чи виділення вірусу.

Медичний нагляд за ^дітьми, які спілкувалися з хворими, про­водять протягом' ”7" днів від часу ізоляції останнього хворого. У квартирних осередках одноразовому лабораторному обстеженню підлягають працівники харчових підприємств і особи, що до них прирівнюються, діти дошкільних закладів, шкіл-інтернатів, літніх оздоровчих закладів, а також неорганізовані діти до 2-річного ві­ку. Від роботи і відвідування організованих колективів осіб, котрі складають названі контингенти, не звільняють.

Дезинфекційні заходи при ротавірусному гастроентериті про­водять з використанням засобів, що їх рекомендують для знешко­дження збудників BipycjiHX гепатитів. Особливу увагу необхідно приділяти правильній обробці'рук осіб’,' які обслуговують дітей, а також посуду, сосок та інших предметів догляду за хворими. Специфічна терапія не розроблена.

Специфічна профілактика поки що не проводиться, але вона розробляється у напрямку створення ротавірусних вакцин і пре­паратів для пасивної ентеральиої імунізації як можливий засіб термінової профілактики ротавірусної інфекції у дітей. Деякі авто­ри пропонують пероральне введення гамма-глобуліну.

Епідеміологічний нагляд. Госпіталізації підлягають хворі діти віком до 1 року—З важкими і середньої важкості формами,

з ускладненим преморбідним фоном, а також діти, для яких не­можливо створити відповідний протиепідемічний режим за місцем проживання. Працівники харчових підприємств і особи, які прирів­няні до них, підлягають госпіталізації у всіх випадках, коли не­обхідно уточнити діагноз. Під наглядом лікаря вдома, можуть пе­ребувати хворі на ротавірусний гастроентерит у легкій формі Також передбачається реєстрація та облік захворюваності, аналіз динаміки захворюваності залежно від сезону, території, груп на­селення; моніторинг за санітарним фоном, вірусологічним обсте­женням на ротавіруси дітей та дорослих, які спілкувалися з хво­рими на ротавірусний гастроентерит, обов’язкове вірусологічне обстеження всіх осіб, хворих на гострі кишкові інфекції без бак­теріологічного підтвердження.