МЕДИКО-ГЕОГРАФІЧНИЙ МЕТОД В ЕПІДЕМІОЛОГІЇ

Сучасна наука покликана вирішувати проблеми, з якими по­в’язано майбутнє людства. Це* стосується охорони здоров’я на­селення в умовах науково-технічного розвитку, урбанізаційних про­цесів, забезпечення населення продуктами харчування, предметами повсякденного попиту, збереження ресурсів біосфери при велико­масштабній перетворювальній діяльності людини.

Щоб раціонально використовувати природні багатства біосфе­ри, необхідно пізнати закони її функціонування, організацію її структур, збалансованість створення нових компонентів і розпаду тих, що відживають, на базі колообігу речовин та енергії біотич­ного колообігу, складовою частиною якого є людина.

Людина, ставлячи за мету досягнення максимальної економіч­ної ефективності своєї праці, зобов’язана повсякденно думати про збереження біотичного колообігу, особливо при змінах внаслідок народногосподарської діяльності.

З іншого боку, досвід боротьби з інфекціями дозволяє ствер­джувати, що протиепідемічні та профілактичні заходи будуть ефективними лише за умови всестороннього вивчення та пізнання закономірностей циркуляції збудника в природі. Намагаючись зберегти свій біологічний цикл розвитку, свій біологічний вид, патогенний мікроорганізм змушений безперервно переміщуватися з організму одного теплокровного хазяїна (середовище І порядку) в організм іншого. Але таке переміщення відбувається через еле­менти навколишнього середовища, (середовище II порядку): воду, повітря, грунт, а також через переносників. Оскільки об’єкти зов­

нішнього середовища мають соціальну значимість, доводиться го­ворити про біосоціальну природу епідемічного процесу. Народно­господарська діяльність людини змінює екологічно закріплені умо­ви перебування збудника, які сприяли його виживанню або при­гнічували його. Пізнання таких закономірностей дозволяє будувати коротко- та довготермінові прогнози зміни епідемічного процесу.

Широке використання картографічного методу у вирішенні питань епідеміології, зокрема таких, як визначення статистичних поверхонь розміщення хвороб, виявлення нозоареалів з їх природ­ними та соціально-економічними особливостями, умов поширення або переміщення нозоареалів, прйзвели до формування такого окремого поняття, як географічна епідеміологія. За визначенням Л. А. Шошіна, до географічної епідеміології можна віднести ме­дично-географічну оцінку окремих елементів природних та гео­графічних умов, вивчення впливу природних комплексів та еко­номічних умов на виникнення та нозогеографію хвороб людини, створення медично-географічних прогнозів для йеобжитих та мало­обжитих районів, які підлягають в майбутньому економічному освоєнню, складання медично-географічних карт з відображенням впливу елементів природних та економічних умов на здоров’я людини, складання карт поширеності (нозокарт) окремих інфек­ційних захворювань. Як бачимо, перед географічною епідеміологі-