Кліщовий енцефаліт

Синоніми: весняно-літній, російський, далекосхідний енцефаліт; лат.— encephalitis ixodica. Гостре гарячкове захворювання, яке су­проводжується ураженням центральної нервової системи і розвит­ком паралічів.

Актуальність. Висока захворюваність, смертність та інвалідність після перенесеного захворювання були значною перепоною для ши­рокого освоєння зауральських територій колишнього Радянського Союзу, особливо його північних та східних регіонів. Після розроб­ки А. О. Смородінцевим першої вакцини та наступного удоскона­лення її технології і широкої вакцинопрофілацтики населення у природних осередках захворюваність різко зменшилась, але окре­мі випадки все ще реєструються.

За тяжкістю перебігу інфекції територію колишнього CPCP можна поділити на два ареали: зауральський, де кліщовий енце­фаліт має важкий перебіг з високою летальністю та інвалідніс­тю, і європейський, в якому перебіг захворювання легкий, у пере­важній кількості випадків без будь-яких ускладнень. У більшості країн Європи виділено віруси кліщового енцефаліту та діагносто­вано гарячкові форми цієї інфекції.

Етіологія. Вірус кліщового енцефаліту за фундаментальною класифікацією, яка грунтується на структурі вірусу і його біохі­мічної будови, віднесений до родини Togoviridae роду Flavivirus. Вірус патогенний для багатьох видів лабораторних тварин. Най­частіше для лабораторних досліджень використовують білих ми-

шей, у яких експериментальна інфекція розвивається за різних шляхів зараження. У лабораторних лініях клітин HeLa, Нер-1, Нер-2 у клітинах кирок ембріона свині вірус, розмножуючись, зу­мовлює цитопатичкий ефект. Вірус також патогенний для курячих зародків при зараженні у хоріоналантоїсну оболонку.

За антигенною структурою віруси кліщового енцефаліту і дво- хвилевого менінгоенцефаліту практично не розрізняються.

Вірус термолабільний, за температури 60 ^oC інактивується про­тягом 10 хв, легко знезаражується спиртом, ефіром та всіма де- зинфекційними розчинами.

Патогенез. Збудник потрапляє від кліща у товщу шкіри. Вче­ні допускають, що через лімфатичну систему збудник проникає в ток крові, якою розноситься по організму і потрапляє в клітини, в тому числі й ЦНС. Розмножуючись у клітинах, вірус руйнує їх і знову потрапляє у ток крові, де й міститься весь період захворю­вання.

Сприйнятливість населення висока. У природних осередках більшість населення має імунітет, хоча не всі пригадують, що во­ни хворіли на кліщовий енцефаліт. Такий факт деякі дослідники пояснюють наявністю інапарактних та легких форм хвороби. За даними Д. К. Львова і В. І. Покровського (1983), на 1 клінічний випадок припадає 60 інапарактних. Якщо усіх хворих прийняти за 100 %, то у 38 % спостерігатиметься лише гарячкова реакція, у 48%—симптоматика менінгіту і лише у 14%—паралітичні ознаки. В минулому на кліщовий енцефаліт хворіли в основному особи, які проживали в природних осередках. Планова вакцина­ція і ревакцинація сільського населення зменшила захворюваність до поодиноких випадків. Можливість зараження в умовах міста невелика, тому серед міського населення планова імунізація не проводилась. В останні десятиріччя у зв’язку з виділенням садо­вих ділянок і наявністю особистого автотранспорту створилися умови, коли мешканці міста почали потрапляти у природні осе­редки інфекції, де й заражувалися.

Після перенесеного захворювання створюється стійкий, трива­лий імунітет.

Джерело збудника. Кліщовий енцефаліт — природно-осередко­ва інфекція. Збудник циркулює між тваринами і кліщами. За да­ними дослідників, теплокровними хазяїнами збудника можуть бути понад 120 видів диких та сільськогосподарських тварин. Але най­важливіше значення у підтриманні природного осередку мають різні польові та лісові гризуни. Птахи заражуються вірусом клі­щового енцефаліту і переносять на собі інфікованих кліщів на інші регіони, де за відповідних умов можуть формуватися природ­ні осередки. Із сільськогосподарських тварин можуть заражатися корови, вівці, кози, хоча їх значення у підтриманні циркуляції збудника невелике.

Основним джерелом збудника для людей і тварин є заражені кліщі. Найчастіше збудник поширюють такі види кліщів: І. рег- sulcatus, I. ricinus, І. pavlovski, I. concima, D. silvarum, D. margi- natus, I. ρlumbeum, D. pictus, I. trianguliceps, D. nutali, І. уаро- піса. Оскільки для кліщів характерна траксоваріальна передача вірусу, вони йе лише можуть бути переносниками, але й тривалий час зберігають вірус у природному осередку.

Є поодинокі публікації, в яких йдеться про виділення вірусу кліщового енцефаліту від комарів.

Механізм передачі. В організм людини, тварини збудник про­никає при укусах зараженого кліща. Більш небезпечним вважа­ють нападіння самок, у яких процес кровоссання триваліший, вна­слідок чого вони вводять більшу дозу збудника. Оскільки зараже­ні корови, кози, вівці виділяють збудник з молоком, проникнення вірусу може відбутися через рот, травний канал при споживанні неперевареного молока. Більшість дослідників наводять таке спів­відношення: до 80 % заражень людей відбувається при укусах кліщів, до 20 % заражень — через молоко.

Особливості епідемічного процесу. Перебіг кліщового енцефа­літу може вкладатися в симптоматику від кількох днів гарячки до тяжких паралітичних форм.

Розвиток тваринництва і випас худоби в природних осередках кліщового енцефаліту збільшив ризик зараження сільськогоспо­дарських тварин і передачу збудника через молоко таких тварин. Як уже згадувалося, в останні десятиліття збільшилася захворю­ваність міського населення.

З урахуванням можливих джерел збудника інфекції, а також механізмів зараження людини вчені виділяють три типи природ­них осередків кліщового енцефаліту: 1) природні осередки поки

ще не освоєних територій; 2) перехідні осередки, в яких цирку­ляція збудника порушується господарською діяльністю людини; 3) антропургічні осередки, розташовані поблизу поселень людей.

Завдяки такому поділу осередків у них можна застосовувати різний комплекс протиепідемічних заходів.

Специфічна терапія. Призначають уведення специфічного іму- ноглобуліну, який значно полегшує клінічний перебіг хвороби.

Специфічна профілактика базується на введенні убитої куль­турально!’ вакцини. Первинка імунізація включає 4 щеплення. Ін­тервал між першим та другим — 7—10 днів, другим і третім — 20—ЗО днів, між третім і четвертим — 4—6 міс. Через 3 роки про­водять першу ревакцинацію — одноразову, в наступні роки життя всіх, хто проживає в природному осередку, ревакцинують 1 раз у 4 роки. Дітям віком 4—7 років вводять 0,5 мл, старшим — 1 мл вакцини. Є багато літературних джерел, які свідчать про високу імуногеккість згаданої вакцини і наведеної схеми імунізації, однак у різних регіонах ефект буває неоднаковим. Тому в останні роки розроблено технологію виготовлення концентрованої очищеної культурально!*, ікактивованої вакцини, щеплення якої зумовлює більш високі імунологічні зрушення.

В Україні планова вакцинопрофілактика ке проводиться, тому необхідно подбати про своєчасну активну імунізацію осіб, які вліт­ку виїздитимуть у східні та північні райони Російської Федерації. Слід пам’ятати, що одне щеплення не захищає від захворювання. Надійний захист забезпечують 4 щеплення, а на їх повноцінне проведення необхідно щонайменше 6 міс.

Уже виготовлена жива вакцина проти кліщового енцефаліту для імунізації корів, кіз. Спостереження за щепленими тваринами дозволяють робити оптимістичні прогнози.

Термінова імунопрофілактика проводиться при виявленні при­сисання кліща. Доза специфічного імуноглобуліку при виявленні присисання кліща у перші 2 дні для дітей до 12 років — 1,5 мл, старших 12 років — 3 мл. При виявленні кліща на 3-й день і піз­ніше доза імуноглобуліну подвоюється. Імуноглобулін значно по­легшує клінічний перебіг хвороби при введенні 2—3 доз, але лише у перші дні захворювання.

Протиепідемічні заходи спрямовуються на знищення кліщів. З цією метою використовують препарат ДДТ. При первинній об­робці розпорошують ЗО кг на 1 га, при вторинній — до 40 кг на 1 га. При такій обробці територія звільняється від кліщів до 5 ро­ків. Забороняється використання ДДТ на сінокосах, випаєах, по­близу відкритих водоймищ, особливо тих, які використовують для водопою тварин, розведення риби. Щоб зменшити занос кліщів у населений пункт, сільськогосподарських тварин обробляють згідно з відповідними інструкціями.

Індивідуальний захист від нападання кліщів на людину здійс­

нюється завдяки використанню спеціального робочого одягу та репелентів. Важливе значення мають регулярні само- і взаємо- огляди з метою виявлення кліщів, які приссалися.

Епідеміологічний нагляд. На всі випадки захворювань на клі­щовий енцефаліт до CEC подається термінове повідомлення. Епі­деміолог проводить обстеження осередку з уточненням місця за­раження. У природному осередку уточнюється імунна структура населення, зоофауки. Проводять вірусологічні обстеження кліщів. Планують і проводять активну специфічну імунізацію населення.

Особи, котрі перехворіли, перебувають на диспансерному об­ліку і обстежуються спеціалістами ке рідше ніж 1 раз у 2 роки.