6.3.2. Гормонотерапія

Лікування пухлин гормонами не є самостій­ним методом. Гормонотерапія доповнює хірургіч­ний, променевий і цитостатичний методи.

Для розуміння суті впливу гормонів на розви­ток пухлини треба розрізняти три поняття: гормо- нозумовлені пухлини; гормоноактивні пухлини; гормонозалежні пухлини.

Гормонозумовленими називаємо такі пухлини, в основі патогенезу яких лежить порушення гор­мональної рівноваги в організмі. Прикладом може бути рак грудної залози, що розвивається на тлі порушення функції яєчників або щитовидної зало­зи. Виникнення пухлини під впливом гормонів не обов'язково означає її чутливість до гормонально­го лікування.

Гормоноактивними вважаються такі пухлини, які самі продукують гормони і, отже, виявляють загальний вплив на організм. Прикладом таких пу­хлин можуть бути пухлини гіпофізу чи наднир- ників, які спричинюють вірилізацію жіночого ор­ганізму; пухлини підшлункової залози— інсуломи, що призводять до гіпоглікемій, пухлини щитовид­ної залози та інших ендокринних або неендок- ринних органів (наприклад, гормоноактивні пухли­ни легенів чи кишок).

Гормонозалежні пухлини— це ті, які для сво­го розвитку потребують певного гормонального впливу. Перебудова гормонального балансу, при­гнічення або повне виключення виділення гормо­нів, що впливають на процес проліферації в ендо­кринних і гормонозалежних органах, призводять до сповільнення або припинення росту пухлини. До таких пухлин зараховуємо частину раків груд­ної залози, яєчників, яєчок, простати, щитовидної залози, нирок, матки тощо. Саме при більшості та­ких пухлин гормонотерапія є ефективною.

Найчастіше гормонотерапія застосовується при дисемінованих стадіях гормонозалежних пух­лин. При цьому досягається суб'єктивний ефект, залежно від ступеня гормоночутливості. У ранніх стадіях гормонотерапія є частиною ад'ювантної терапії і застосовується тільки за точними показа­ми.

Вплив на ендокринну систему з лікувальною метою може бути здійснений хірургічним, проме­невим або медикаментозним шляхом. Хірургічне втручання — це переважно аблятивні операції (оваріектомія, гіпофізектомія, адреналектомія, ор- хіектомія та ін.). Променевий метод застосовуєть­ся для кастрації шляхом опромінення яєчників, гіпофізу тощо. Гормональний вплив здійснюється природними і синтетичними гормонами (наприк­лад, андрогенами, гормонами щитовидної залози) або інгібіторами гормонів (наприклад, тамоксифе- ном, флутамідом).

Інколи поєднуються хірургічний і ендокрин­ний методи для зміни гормонального стану па­цієнта. Зокрема, під час лікування раку грудної за-

Рис. 6.1

Механізм блювотного рефлексу

лози можна застосовувати хірургічну кастрацію, призначивши також андрогенні гормони або ан- тиестрогени. Виходячи з самої суті гормонотера­пії, застосування ендокринних препаратів мусить бути тривалим і не припинятися при досягненні ефекту. Але тривале застосування гормональних препаратів може призвести до розвитку побічних явищ, притаманних певній групі гормонів. Наприк­лад, під час вживання андрогенів у жінок можуть спостерігатися явища гірсутизму (оволосіння за чоловічим типом), почервоніння шкіри, підвищен­ня лібідо. Естрогени можуть спричинити пігмента­цію сосків, появу виділень із матки, часом у формі метрорагій. Можуть виникати розлади з боку сер­цево-судинної системи. Ці ускладнення з'являють­ся рідко, але при їх вираженості можуть стати причиною відміни гормональних препаратів.

Гормонотерапія повинна базуватися на інди­відуальних принципах. Необхідно брати до уваги, з одного боку, гормональний стан організму па­цієнта (вік, стан менструальної функції, наявність патологічних змін з боку ендокринних органів), з іншого— ставлення до гормонів клітин конкрет­ної пухлини.

Тому одноразове визначення критеріїв гор- монозалежності пухлини чи її метастазів може виявитися недостатнім. Усі гормони можуть впли­вати на пухлинну клітину за наявності в її поверх­невих мембранах відповідних рецепторів, з якими може взаємодіяти певний гормон. Тому визначен­ня гормональних рецепторів ракової клітини є найпоширенішим методом визначення чутливості клітини до гормональних препаратів.

Кореляція гормоночутливості, визначеної ла­бораторно за наявністю рецепторів з клінічним ефектом, який спостерігається при лікуванні від­повідними гормонами, не є абсолютною. Це зале­жить як від мінливості клонального складу пухли­ни, так і від складності ендокринної регуляції пух­линного росту на всіх рівнях. Велике значення має також метаболізм гормонів у різних органах, зок­рема в печінці. Несприятливим фоном для гормо­нотерапії вважаються ожиріння, діабет, гіпотироз. Конкретні схеми гормонального лікування подано при розгляді оремих локалізацій пухлин (рак груд­ної залози, простати, яєчників, матки тощо).