6.1. ТРІХОФІТІЯ

Тріхофітія (Trichophytosis), стригучий лишай - інфекційна хвороба тварин і людини, викликана недосконалими грибами роду Trichophyton, що характеризується появою на шкірі тварин обмежених округлих ділянок з обламаним волосом, покритих кірками і лусочками.

Збудник Т. verrucosum викликає тріхофітію великої рогатої худоби, зебу, буйволів, верблюдів, рідше - сріблясто-чорних лисиць, песців.

T. mentagrophytes (gypseum) - основний збудник тріхофітії котів, кролів, сріблясто-чорних лисиць, песців, полівок, ховрашків, а також звірів, які утримуються в зоопарках, розплідниках і т. ін., рідко - у коней і великої рогатої худоби. T. equinum вражає коней.

На волоссі й шкірі збудник утворює гіллястий септований міцелій і численні спори.

Збудники трихофітії надзвичайно стійкі у зовнішньому середовищі. В приміщеннях, на предметах догляду за тваринами, кормах залишаються життєздатними 4-8 років, у зараженому волоссі і лусочках шкіри зберігаються впродовж 7 років, у ґрунті - 3-4 місяці, у гною і гноївці - 3-8 місяців. Стійкі проти заморожування, висушування та дії сонячного випромінювання. При кип’ятінні інактивуються через 2 хв., а під дією сухого пару при 110 °С гинуть через годину. Із використовуваних дезречовин спори грибків руйнуються 1-3%-м розчином формальдегіду та лугу, сірчано-корболовою сумішшю (5%-й розчин), хлоридом йоду (10%-й розчин) - через 10-30 хвилин.

Епізоотологія. На тріхофітію хворіють тварини будь-якого виду і віку. Хворіє людина. Але найбільш сприйнятливі кошенята, цуценята, а також діти. Ураження кошенят пов’язують, перш за все, з недостатнім розвитком імунної системи, незрілістю ендокринної та інших систем. Сприятливими до захворювання є тварини зі зниженою резистентністю, при різних імунодефіцитних станах. Важливу роль у розвитку захворювання відіграють гіпо- та авітамінози, нестача у раціоні білка, мікро- та макроелементів.

Захворювання проходить спорадично або у вигляді незначних ензоотій. У густонаселених міських районах мікроспорія може набувати значного поширення серед безпритульних котів, уражати велику кількість тварин, включаючи кімнатних, які заражаються під час прогулянок. Характерною особливістю тріхофітії є висока контагіозність, постійна циркуляція збудника мікроспорії в осередках серед бродячих собак і котів, тривале збереження грибів у зовнішньому середовищі. Найбільша кількість хворих реєструється восени. Тривалість хвороби - від 3-х до 10-ти тижнів. Вважається, що близько 85 % випадків захворювання людей пов'язано із зараженням від котів.

Захворювання характеризується стаціонарністю, яка обумовлена широким ареалом розповсюдження збудника та тривалим перебуванням збудника у навколишньому середовищі. Сезонність цього захворювання не виражена. Захворюваність визначити досить важко; в розплідниках цей показник сягає 20­30 % сприйнятливого поголів’я. Летальність низька - 0,01 %, але за генералізованої форми та нашарування умовно-патогенної мікрофлори може мати вищій відсоток.

Патогенез. Потрапляючи на травмовані тканини, подряпини, садна або злущений епітелій тварини зі зміненою реакцією середовища, спори гриба і міцелій проростають на поверхні шкіри і проникають у волосяні фолікули. Потрапляючи на здорову шкіру, збудник проникає у нижні шари епідермісу за допомогою кератолітичних ферментів і починає розмножуватись. Продукти життєдіяльності гриба викликають запальні реакції, які характеризуються підвищеною ексудацією, подразненням нервових закінчень у дермі і набряк.

Утворені в результаті життєдіяльності грибів продукти викликають місцеве подразнення клітин і обумовлюють підвищену проникність стінок капілярів шкіри. На місці проростання гриба виникає запалення, шерсть втрачає блиск, пружність, стає крихкою і обламується на межі фолікулярної і повітряної частин. Ділянки запалення шкіри сверблять, тварини розчухують уражене місце, сприяючи тим самим поширенню збудника на інші ділянки тіла, де з'являються нові ураження.

Із первинних осередків елементи гриба потрапляють у кров і лімфу і по судинах поширюються по організму, викликаючи вогнищеві мітотичні процеси в різних ділянках шкіри. Порушуються обмінні процеси в організмі, настає виснаження тварини.

Важливим фактором у патогенезі захворювання є розвиток алергічних реакцій. Токсичні продукти збудника провокують виділення значної кількості біологічно активних речовин - серотонінів, гістаміну та ін., а також міграції до місця ушкодження значної кількості клітин імунного захисту.

Клінічні ознаки. Інкубаційний період - 7-40 діб. Хвороба може мати локальний перебіг із чітко вираженими осередками, частіше всього на голові, шиї, крупі. Дифузна (генералізована) форма характеризується значною площею уражених ділянок, які не мають чітко виражених кордонів. За цієї форми пошкоджується 30 % і більше площі шкіри, де розвивається гнійне запалення всіх шарів шкіри. У різних видів тварин тріхофітія має подібну клінічну картину. В залежності від глибини проникнення гриба та величини ураження може спостерігатися поверхнева та глибока форми тріхофітії.

Рис. 63. Клінічні ознаки за тріхофітії котів на початку захворювання

Тріхофітія котів характеризується утворенням на шкірі різко обмежених округлих плям, безволосих і (або) з незначними залишками волосся. Клінічна картина хвороби багато в чому нагадує мікроспорію. У котів частіше реєструється глибока (фолікулярна) форма. За глибокої форми хвороби характерні різко виражені запальні явища, оскільки вражаються не лише поверхневі, а й глибокі шари шкіри, що може призводити до порушень в інших органах та системах.

В уражених ділянках волосся обламується, інтенсивно виділяється ексудат, ділянки покриваються скоринками, відмічається сильний свербіж місць ураження. Надалі з'являються нові вогнища на шиї, тулубі, ногах. Спостерігається гнійний фолікуліт, абсцеси, формування товстих кірок із засохлого гною (рис. 64-67).

Рис. 64-65. Ділянки дифузного ураження ураження шкіри кота за тріхофітії

Рис. 66-67. Ділянки локального ураження ураження шкіри кота за тріхофітії

Атипова форма характеризується утворенням на шкірі голови та інших ділянках тіла характерних трихофітійних осередків округлої форми без ознак запалення.

Унаслідок глибокого ураження волосяних фолікулів на шкірі тварин після загоєння можуть залишатися безволосі або депігментовані плями.

Лабораторна діагностика. Матеріал відбирають від нелікованих тварин, на межі здорової та ураженої тканин.

Гриби роду Trichophyton при мікроскопічному дослідженні виявляють у вигляді прямих гіфів міцелію з перегородками, що лежать паралельними рядами по довжині волосся (рис. 68-69).

Рис. 68, 69. Відшарування міцелію гриба роду Trichophyton від ураженої шерсті

Спори одноклітинні, круглі, овальні, розташовані муфтами або ланцюжками біля основи волосини (рис. 70, 71). Виявляють пошкоджене грибом волосся (рис. 72) та інші структури гриба (рис. 73).

Рис. 70. Спори гриба Trichophyton розташовані у вигляді муфти

Рис. 71. Спори гриба Trichophyton всередині шерсті

Рис. 72. Розшарування шерсті грибом роду Trichophyton

Рис. 73. Макроконідії гриба Trichophyton

Гриби роду Microsporum під мікроскопом являють собою круглі одноклітинні, різко заломлюючі світло спори, розташовані, як правило, безладно всередині волосся і на його поверхні.

В разі ураження волосся Т. verrucosum спори великі (5-8 мкм), ураження T. mentagrophytes - дрібні (3-4 мкм). Культури T. verrucosum - повільно зростаючі. У посівах патологічного матеріалу на суслі-агарі, агарі Сабуро початок росту - у вигляді дрібних колоній, покритих пухнатими ворсинками, що помітні через 7-10 доби.

T. mentagrophytes відрізняється швидким ростом, через 3-5 діб колонії добре помітні, через 20-30 діб покривають усю поверхню середовища. Вони гіпсоподібні, зернисті, з підвищенням у центрі. T. equinum утворить білі плоскі бархатисті колонії, що з часом стають борошнистими, з радіальними борозенками, зі зворотної сторони темно-коричневі.

Лабораторні дослідження проводяться шляхом мікроскопії мазків із патологічного матеріалу, виділення культури гриба й ідентифікації виду збудника за культуральними та морфологічними властивостями.

За диференційної діагностики на підставі лабораторних та клініко- епізоотологічних даних виключають тріхофітоз, коросту, гіповітаміноз А, дерматити неінфекційної етіології. Остаточну диференціацію від тріхофітоза і парші проводять за результатами люмінесцентного та лабораторного досліджень.

Клінічні ознаки тріхофітії у дітей. Захворювання у дітей протікає з ураженням волосистої частини голови, гладкої шкіри і рідше - нігтів. На шкірі волосистої частини голови утворюється кілька еритематозних плям із легким лущенням і незначним набряком або інфільтрацією. Можливе формування дрібних і великих вогнищ неправильних обрисів, які не мають різких меж і схильні до злиття. Уражене волосся обламується на рівні 2-3-х мм від поверхні шкіри, а у дітей старшого віку - на рівні шкіри, утворюючи «чорні точки». Характерно, що тут же є здорове волосся, що маскує місця ураження. Уламки волосся («пеньки», серповидно зігнуті, схожі на коми) легко видаляються. Суб'єктивні симптоми відсутні і захворювання може залишатися непоміченим тривалий час. Нігті вражаються у 2-3 % хворих, як правило, на руках. Нігтьові пластинки з вільного краю потовщені, деформовані, сірувато-землистого кольору, пухкі, кришаться.

Поверхневу трихофітію гладкої шкіри характеризують ерітемато-сквамозні вогнища правильно округлих або овальних контурів із чіткими, валикоподібними піднятими краями, на яких розташовані пухирці, пустули і підсохлі скоринки. У центрі плями інтенсивність запалення менш помітна, а лущення добре виражено, з вторинною депігментацією. Плями поширюються по периферії, зливаються, утворюючи великі концентричні ділянки з добре вираженими поліциклічними, з припіднятими кордонами і з залученням пушкового волосся. Відзначається незначний свербіж або відчуття напруги. Локалізація вогнищ - частіше на відкритих місцях (обличчі, шиї), але може бути і на будь-яких інших частинах тіла.

У деяких підлітків (частіше дівчаток) із вегетодістонією, ендокринними дисфункціями та захворюваннями (синдром Іценко-Кушинга, тиреотоксикоз), гіповітамінозом А і Е спонтанного виліковування не відбувається і розвивається хронічна трихофітія. За даними П. Н. Кашкина і Н. Д. Шеклакова, на хронічну тріхофітію хворіють переважно жінки (близько 80 % хворих).

Найчастіше в потиличній і скроневих областях виявляють ледь помітне шелушіння шкіри за типом сухої себореї, незначні прояви атрофії і «чорні цятки» на місці обламаного волосся. Це може бути єдиним проявом хвороби. Протікаючи з мізерними симптомами, хронічна тріхофітія представляє велику епідеміологічну небезпеку, обумовлюючи виникнення рецидивуючої поверхневої трихофітії дитячого віку.

Гладка шкіра вражається найчастіше. Характерним вважається розташування рожево-синюшних, що злегка злущуються вогнищ на гомілках, сідницях, розгинальних поверхнях ліктьових і колінних суглобів, долонях. Межі ураження розмиті, нечіткі, контури неправильні. На долонях, поряд із лущенням, розвивається помірний гіперкератоз. Захворювання тривалий час залишається непоміченим, оскільки суб'єктивні відчуття відсутні, а вогнища ураження майже не відрізняються від здорової шкіри.

6.2.