Нокардіоз

Нокардіози - хвороби людей і тварин, що викликаються гриба­ми роду Nocardia, характеризуються гнійним запаленням лімфатич­них судин, вузлів, молочної залози, а також гнійно-гранулематозни- ми ураженнями органів.

В СРСР нокардіоз у собак і кішок встановили І. Н. Гульвіси (1952), Г. Я. Бєлкін (1953), в овець - І. В. Кусельтан (1963-1966).

Збудники нокардіозу (за Ваксманом (Waksman) і Бергей (Bergey)) належать до класу Actinomyces, порядку Actinomycetales, родини Actinomycetaceae, роду Nocardia. За І. А. Красильниковою, збудники названі Proactinomycetes.

Гриби Nocardia на звичайних поживних середовищах ростуть у вигляді гладких, горбистих або складчастих колоній кремоподібної консистенції. Молоді колонії шкірясті. Більшість грибів не утворює повітряного міцелію, а у деяких він ледь розвинений. Гілки міцелію діляться на оідіоспори і артроспори. Міцелій у вигляді тонких ниток (0,7-0,8 мк у діаметрі) має багато розгалужень (фото 115).

Пізніше в нитках міцелію з’являються перегородки і міцелій роз­падається на короткі палички і коки. Гриби деяких видів продукують синій, фіолетовий, червоний, жовтий, оранжевий пігмент, але більшість безбарвні. Гриби фарбуються за Грамом. Основні представ­ники грибів роду Nocardia: N. asteroides (Proactinomyces asteroides) - збудник нокардіозу собак, маститів великої рогатої худоби, нокар­діозу ягнят. Як і всі Nocardia, N. asteroides - аероб, добре росте на агарі Сабуро, на агарі з сироваткою або кров’ю, на картоплі. Колір колоній - від жовтого до яскраво-червоного (фото 116).

Повітряний міцелій слабо розвинений і помітний на поверхні ко­лонії у вигляді білого пухнастого нальоту. Клітини гриба характеризу­ються низькою кислотостійкістю. Оптимальна температура росту - 37 °С. Руйнує казеїн і тирозин, зброжує арабінозу, лактозу, мальтозу, рафінозу, ксилозу, глюкозу і спирти: адонітол, манітол, сорбітол з ут­воренням кислоти.

N. farcinica (Proactinomyces farcinica) - збудник нокардіозу вели­кої рогатої худоби, росте на звичайних середовищах, утворює гор­бисті, складчасті колонії, червоно-жовті або яскраво-жовті, тістопо­дібної консистенції. Повітряного міцелію немає. Слабо росте на син­тетичних середовищах. При рості на МПБ в глибині середовища помітні білі зернятка на поверхні плівка.

N. dermatonomus (Pr. Dermatonomus) - збудник нокардіозу овець, добре росте на органічних і синтетичних середовищах із нітратним азотом. Клітини гриба некислотостійкі. Утворює лимонно-жовті або жовті колонії. Розріджує желатин, згортає кров’яну сироватку, гемо- лізує еритроцити, нітратів не відновлює. Зброжує глюкозу і фруктозу з утворенням кислоти.

N. caviae (Proactinomyces caviae) - збудник нокардіозу собак, на звичайних поживних середовищах утворює жовто-палеві, кольору пер­сика з рожевим відтінком колонії. На білкових середовищах характе­ризується бурим забарвленням. На синтетичних середовищах із глю­козою або гліцерином виявляються прямі, короткі спороносці. Спори - паличкоподібні. Добре росте на білку курячого яйця, де дає колонії яскраво-персикового кольору і викликає побуріння середовища. Згор­тає молоко, гідролізує крохмаль, відновлює нітрати, розкладає гіпок­сантин і ксантин. Утворює кислоту з глюкози, гліцерину, інозиту, маль­този, маніту і манози. Асимілює цитрат, ацетат, малат, пропіонат, сук­цинат натрію. Оптимальна температура для росту - 28-30 °С.

Гриби Nocardia в піщаних зразках ґрунту залишаються життє­здатними до 127 днів, у чорноземі - до 111 днів. Температура 74 °С вбиває гриби за 15 секунд, 64-70 °С - за 30 хвилин. Гриби не гинуть від впливу 1 % розчину формаліну, 10 % розчину хлораміну, 15 % роз­чину гезофурма і 1 % пурину. До антибіотиків і сульфамідних препа­ратів, за даними різних авторів, чутливість грибів різна. Так, за дани­ми Вендта та ін. (Wendt, 1969), гриб Nocardia asteroides резистентний до хлортетрацикліну, канаміцину, метициліну, ністатину, оксациліну, пеніциліну, поліміцину, стрептоміцину, спіраміцину, тераміцину.

На гриб N. caviae (Mostafa, 1968) не діють пеніцилін, олеандомі­цин; слабо діють хлорамфенікол, тетрациклін; сильно пригнічує но- вобіоцин.

Ультрафіолетові промені вбивають гриби на аміно-пептонному агарі й у суспензії через 10-15 хвилин на відстані 90 см. У висушено­му стані при цих же умовах вони гинуть лише через 4-4,5 години.

Епізоотологічні дані. Збудники широко поширені в ґрунті і на рослинних рештках. Серед тварин найбільш сприйнятливі велика ро­гата худоба і собаки. Хворіють тварини різного віку. Описані випадки захворювання коней, верблюдів, кішок, мавп, кроликів, кенгуру, морських свинок і риб. Сприйнятливі зайці, їжаки і піщанки. Гриби проникають в організм через пошкоджену шкіру (рани, укуси кліщів) або аерогенно (повітряно-пиловим шляхом, у результаті якого най­частіше виникає легенева форма нокардіозу). Хворі тварини виділя­ють збудник у зовнішнє середовище з гноєм із абсцесів, з молоком ураженого вимені. Так можуть виникати нові осередки. Випадків за­раження людини від хворих людей і тварин не спостерігалося. Хворо­ба може виникнути в будь-яку пору року, але більш злоякісний прояв реєструють у жарку погоду. Початок захворювання пов’язують із па­разитуванням кліщів. Основну роль у зараженні овець грають кліщі Hyaioma asiaticum на всіх стадіях свого розвитку. Зазвичай, хвороба протікає спорадично, але можливі й ензоотії. Молоді тварини хворі­ють важче.

Патогенез вивчений недостатньо. Оскільки збудники перебувають у ґрунті, тварини мають постійний контакт з ними. Проникнення грибів в організм не завжди призводить до розвитку хвороби. Вона виникає тільки тоді, коли організм ослаблений будь-якими факторами.

Збудник проникає через респіраторний тракт або через пошкод­жену шкіру. На місці проникнення збудника виникають інфільтрати. Характерна гематогенна дисемінація у внутрішні органи, мозок, підшкірну клітковину, з утворенням безлічі мікроабсцесів.

Дослідження на тваринах показали, що макрофаги, T-клітини і клітинний імунітет відіграють важливу роль в опірності організму но- кардіальній інфекції. Макрофаги фагоцитують нокардіальні клітини і, в залежності від вірулентності конкретного виду, знищують більшість із захоплених організмів. Частина менш вірулентних штамів може ви­живати у вигляді L-форм всередині фагоцита, в той час як більш віру­лентні штами розмножуються всередині макрофагів, і нокардіальні нитки можуть проростати через мембрану клітини. T-лімфоцити мо­жуть або активізувати макрофаги і стимулювати клітинну імунну відповідь, або безпосередньо здійснювати кілінг нокардій.

Клінічні ознаки. У собак розрізняють шкірну і легеневу (псевдо- туберкульозну форму хвороби). Шкірна форма характеризується флегмонозним запаленням кінцівок з утворенням міцетоми зі свища­ми (фото 117, 118). Такі запалення спостерігають в ділянці шиї, при­вушної залози, глотки, черева і хвоста, в міжщелеповому просторі.

Надалі в процес залучаються також тканини, що лежать глибше (підшкірна клітковина, кісткові хрящі, суглобові сумки, сухожильні піхви і т. п.). Глибокі свищі виникають біля кореня пеніса, відростків шийних або поперекових хребців, на череві (фото 119). У ділянці паху розвиваються гнійно-некротичні ураження.

Клінічно хвороба проявляється підвищенням температури тіла, поліурією, диспепсією, зменшенням ваги, кахексією і закінчується заз­вичай загибеллю тварини.

Легенева форма може мати гострий, підгострий та хронічний пе­ребіг. Для гострого перебігу характерна септицемія і ураження лімфа­тичних вузлів.

Пізніше до процесу залучається плевра і очеревина. Температура тіла підвищується.

Легенева (псевдотуберкульозна) форма може бути локалізованою і генералізованою. За локалізованої форми спостерігають хронічну гнійну пневмонію, що виникає в результаті потрапляння збудника в організм через респіраторний тракт. У легенях виникає первинний осе­редок. Хвороба супроводжується кашлем, підвищенням температури і виснаженням. Пальпація грудної клітини викликає болючість у ре­зультаті розвитку плевриту.

Якщо локалізація збудника не відбулася, він із кров’ю розносить­ся по всьому організму і виникає генералізована форма. Запальний процес із нагноєнням розвивається в міжщелеповому просторі з ура­женням кісток щелепи, шлункового тракту, печінки, підшлункової за­лози та інших органів.

За підгострого перебігу з’являються численні абсцеси в усіх органах.

За хронічного перебігу захворювання розвивається поступово; з’являється апатія, слабкість, субфебрильне підвищення температу­ри. Потім починається кашель - спочатку сухий, потім із мокротою. Мокрота - гнійна з прожилками крові. Кашель посилюється, мокрота спочатку слизисто-гнійна, потім стає гнійної, нерідко з домішкою крові, що звичайно спостерігається при розпаді легеневих інфільтратів, утворенні порожнин. У цих випадках крім домішків крові мокрота містить також еластичні волокна. На відміну від актиномікозу, друз (невеликих жовтуватих зерняток) у мокроті не буває.

При рентгенологічному дослідженні виявляються інфільтративні зміни у вигляді вогнищ різних розмірів, іноді вони, зливаючись, за­хоплюють цілий сегмент або декілька сегментів легенів (фото 120). Надалі розпад легеневої тканини підсилюється, з утворенням множин­них порожнин. У цій стадії нокардіоз нагадує туберкульоз.

Патологічний процес із легень може переходити на плевру, сере­достіння, перикард, грудну стінку. При цьому можливе утворення фістульних ходів, що проникають у перикард, ендокард; іноді вони розкриваються свищами на поверхню шкіри, виділяючи гній.

У деяких випадках розвивається гнійний менінгіт, менінгоенце- фаліт, абсцеси мозку, що провокують нервові явища.

Патолого-анатомічні зміни. В підшкірній клітковині - множинні абсцеси з вмістом білуватого кольору або какаоподобним кров’яним гноєм без запаху, в шкірі - свищі. Абсцеси часто виявляють у ділянці кінцівок, суглобів, міжм’язової тканинах, фістули в області остистих відростків хребців (шийних, спинних та інших). За легеневої форми тканина легенів на розрізі сірувато-рожевого кольору. В легенях час­то виявляють гнійні абсцеси за типом туберкульозної каверни або ди­фузно поширені гранульоми, схожі на туберкульозні.

Під плеврою - вогнища розпаду тканини. Серце часто розшире­но. У міокарді знаходять дрібні, завбільшки з горошину, осередки з гнійно-некротичним вмістом, зустрічаються геморагічні інфаркти.

Генералізована форма хвороби характеризується наявністю в грудній і черевній порожнинах фібринозного ексудату, запаленням плеври й очеревини. За генералізованої форми з’являються численні абсцеси в усіх органах: запальний процес із нагноєнням розвивається в міжщелеповому просторі з ураженням кісток щелепи, шлункового тракту, печінки, підшлункової залози та інших органів.

Ураження центральної нервової системи супроводжується утво­ренням гнійників у головному мозку. В оболонках головного і спин­ного мозку виявляють гнійну рідину.

Гістологічні зміни. Зміни у внутрішніх органах вказують на гнійно- гранулематозний процес. Характерною картиною для цього процесу є гранулеми, побудовані за типом туберкульом: зона некрозу (казеоз­ного переродження), зона гігантських лімфоїдних клітин і фіброзна капсула (фото 121).

У центрі забарвленням за Грамом або Ціль - Нільсеном виявля­ють нитки збудника. При фарбуванні за Грамом у зрізах в центрі гра­нульом видно грам-позитивні, розташовані окремо або купками нит­ки різної товщини, в більшості не більше 1,2 мк, деякі з них дихотом­ічно розгалужені, рідко сегментовані. Довжина окремих ниток дося­гає 15-25 мк.

Діагноз. Прижиттєвий діагноз встановити важко, так як клінічно ця хвороба схожа з туберкульозом, актиномікозом, дерматитом, ма­ститом іншої етіології. Для постановки діагнозу необхідно врахову­вати епізоотичну ситуацію, клінічну картину, патологоанатомічні та гістологічні зміни. Остаточний діагноз встановлюють на підставі міко­логічних досліджень і гістології. Збудника виявляють у гної з абсцесів, у молоці з ураженої чверті вимені. Для цього мазки розглядають під мікроскопом в незабарвленому вигляді та після фарбування за Гра­мом або Ціль - Нільсеном. У приготованих таким чином мазках зна­ходять кислотостійкі нитки міцелію або короткі розгалужені палички.

Чисту культуру збудника виділяють на звичайних живильних се­редовищах. За характерним ростом на середовищах і морфологією збудника в мазку з чистої культури встановлюють вид гриба. Культу­ру гриба можна виділити, роблячи посіви ексудату в жовтковий мішок курячого ембріона. Гриби розвиваються в жовточному мішку і при­зводять до загибелі ембріону на 3-4-й день після зараження. У препа­ратах із жовтка гриб виявляють через 48-72 години після введення суспензії-збудника в фізіологічному розчині.

Культури високопатогенні для собак, мавп, кролів, морських сви­нок і білих мишей. Експериментально тварин заражають введенням суспензії гриба внутрішньовенно, внутрішньоочеревинно, внутрішнь- оцеребрально, підшкірно, іноді втиранням в шкіру. Собаки і мавпи ги­нуть на 6-11-й день після внутрішньовенного введення культури, морські свинки - після внутрішньоперитонеального введення через 7-30 днів, білі миші - в термін від трьох до шести місяців.

Для зараження використовують морських свинок, яким вводять патологічний матеріал (гній, молоко з уражених часток вимені) в кількості 1 мл підшкірно, внутрішньоочеревинно або внутрішньотес- тикулярно. Через 11-32 дні заражених свинок вбивають. При внутрі­шньочеревному і підшкірному зараженні знаходять локальну форму нокардіозу.

Введення збудника кролику викликає розвиток генералізованого процесу.

Для зажиттєвої діагностики нокардіозу можливе використання реакції преципітації і РЗК, для чого застосовують штами гриба N. asteroides (Fawi, 1964; Nordarasea, 1966).

Никифоров Ю. Ф. (1968) запропонував для визначення збудників нокардіозу метод імунофлуоресценції. Імунні глобуліни, отримані з сироватки кролика, імунізованого штамами грибів, мітять родаміном. Специфічність імунних сироваток підвищується обробкою їх бичачим глобуліном. Від актиномікозу нокардіоз відрізняється тим, що при нокардіозі в гранульомах не утворюються друзи, характерні для ак­тиномікозу і слабо розвинена фіброзна капсула.

За туберкульозу в зрізах виявляють кислотостійку паличку, але не нитки. Крім того, в туберкульозній гранульомі центр, як правило, піддається звапнуванню.

Лікування. Шкірні ураження рекомендують ліквідувати хірургіч­ним шляхом (для собак поєднуючи з рентгенівськими променями), проте часто виникають рецидиви.

Собак лікують «Сульфадимезином», призначаючи препарат по 1­2 г на день. Лікування триває протягом 6-12-ти тижнів. У разі генера- лізованої інфекції лікування не ефективне.

Профілактика та заходи боротьби. Основними профілактични­ми заходами слід вважати дотримання ветеринарно-санітарних пра­вил на фермах. Нокардіозом хворіють тварини, у яких знижується ре­зистентність організму. Для профілактики нокардіозу, як і інших хво­роб, потрібно вживати всіх заходів, що сприяють підвищенню резис­тентності організму тварин (годівля, утримання). Приміщення дез- інфікують хлорвмісними препаратами (хлорне вапно з 4 % активного хлору, гіпохлор та ін.). Гній знешкоджують біотермічним методом.

6.3.