38. Екзістенціально-феноменологічний підхід до вивчення особистості.
Екзистенційно-феноменологічний напрям у психології виник на початку XX ст. й формувався як підсумок розвитку європейської наукової думки XIX ст.: екзистенціалізм розглядають як своєрідне відображення соціальної й духовної кризи суспільства, феноменологічний підхід – як противагу та альтернативу надмірній біологізації єства людини в класичному психоаналізі.
Розвиток екзистенційно-феномено-логічного напряму психології в Європі пов’язаний з іменами Карла Ясперса, Віктора Франкла та Альфріда Ленгле. На американському континенті екзистенційно-феноменологічні ідеї розвивали в межах гуманістичної психології Карл Роджерс, Абрахам Маслоу, Ролло Мей та Ірвін Ялом. Екзистенційний підхід ґрунтується на переконанні, що нема апріорної схильності людини до добра чи зла: вона сама обирає, сама творить те чи інше, є відкритою і до добра, і до зла (P. Мей). «Якщо людина хоче прийти до самої себе, її шлях пролягає через світ» (В. Франкл). Цей світ наповнюють і реальна загроза, і позитивні ресурси можливостей та альтернатив. Вирішуючи проблему вибору й зробивши його, людина сама формує себе й відповідає за свій вибір (B. Франкл).В екзистенційно-феноменологічній психології розглядають сутність взаємин людини і світу: відкинуто фрагментарне вивчення особистості як системи механізмів психомоторних реакцій та факторів соціальних ролей. Зрештою, екзистенційній психології загалом не притаманно вживати термін «Особистість»: йдеться про Людину. Екзистенційно-феноменологічна психологія аналізує спосіб існування людини у світі, застосовуючи феноменологічний метод. Людина існує тільки сам на сам зі собою, Богом, власною смертю та абсурдністю існування. Людина сама себе вибирає і її визначає те, як вона створює своє існування у світі. Фундаментальними характеристиками людини є спрямованість у майбутнє та воля. В основі феноменологічного підходу – розуміння унікальності існування людини у світі та унікальності її власного світу.
Поєднання екзистенційного та феноменологічного підходів дає змогу розглянути проблему «Людина і світ» у дискурсі взаємин двох світів: феноменології внутрішнього світу людини та світу зовнішнього, який людина створює собі, знаходячи сенс життя. Феноменологія розглядає екзистенцію людини, висвітлюючи феномени, що належать її індивідуальному світові. Розмежувати екзистенцію й феноменологію неможливо: вони реципрокні та неподільні.Екзистенційно-феноменологічні концепції розглядають здоров’я загалом і психічне та психологічне зокрема як вияв автентичності буття людини: стверджують первинність буття людини у світі, взаємодія з яким породжує в кожної людини базові екзистенційні проблеми, стрес і тривогу. Здатність людини подолати ці проблеми визначає повноту буття і є аналогом психологічного здоров’я.
Саме екзистенційно-феноменологічний підхід дає підстави для виокремлення психологічного компонента здоров’я людини й розмежування понять здоров’я психічного та здоров’я психологічного. Екзистенційні характеристики є критеріями, на підставі яких можна визначати рівень психологічного буття людини як вияву її психологічного здоров’я.
Проблема людини і світу є центральною і в концепції австрійського психотерапевта Віктора Франкла, який вважає трансценденцію однією з основних властивостей людського існування. Людина не лише виходить за власні межі до світу, а й ще більше стверджує своє буття стосовно того, яким воно має бути. Франкл розглядає цей процес як піднесення над рівнем соматичного й психічного та входження до сфери суто людського. Екзистенційний аналіз Франкла визначає два чинники, патогенні в широкому розумінні: відсутність внутрішнього узгодження з власними діями та буттям і відсутність діалогу (внутрішнього діалогу та/або діалогу зі зовнішнім світом).
Ролло Мей, якого називають найбільш екзистенційно орієнтованим представником екзистенційно-гуманістичної психології американського континенту, вважає визначальними апріорні структури інтенційності, тобто спрямованість людського буття за власні межі. Інтенційність, поєднана з прийманням життя таким, як воно є, з максимально повним проживанням його та відкритістю світові, характеризує сутність психічного здоров’я. Душевне здоров’я передбачає почуття особистої відповідальності й свободи творення власного життя. Передумовою й виявом здоров’я є «ствердження себе, суспільства і Всесвіту» в їхній неподільності: саме соціальну «інтегрованість» вважають критерієм «цілісності»
Еще по теме 38. Екзістенціально-феноменологічний підхід до вивчення особистості.:
- Роль ціннісних орієнтацій та особливості їх вивчення для розвитку особистості.
- 62. Висвітлити підхід до проблеми особистості у творах улюбленого письменника. (Достоєвський, Шевченко и т.д.)
- 24. Аналіз теорії особистості К.Хорні: базова тривога; «невротичні потреби особистості»; стратегії поведінки особистості.
- 26. Міжособистісна теорія особистості Саллівана: структура особистості; динамізми; Я-система; персоніфікація; динаміка особистості; детермінанти розвитку.
- 13. Концепція особистості З.Фрейда: структура та динаміка особистості.
- 9. Вітчизняні підходи до вивчення «Я».
- Актуальні проблеми внутрішніх конфліктів та їх вивчення.
- Наука управління або кількісний підхід (1950 — по теперішній час)
- Квазіекспериментальний підхід і плани квазіекспериментів
- Історичні витоки вивчення ментальності
- Підхід, що передбачає участь державних і приватних медичних закладів
- Вивчення причин, чому біль залишається без лікування
- 44.Аналіз підходів до проблеми розвитку і формування особистості у зарубіжних психологічних напрямках.