9. Вітчизняні підходи до вивчення «Я».
В Українській психології дослідження самосвідомості особистості та її структурних утворень пов'язані з іменами таких провідних науковців як М.Й. Боришевський, Т.М. Титаренко, П.Р.
Чамата, В.О. Васютинський, С.В. Васьківська, Т.В. Дмитрова, Т.М. Яблонська, І.Д. Бех, В.А. Роменець, О.В. Шевченко та інші. Зокрема, П.Р. Чамата, який започаткував українську психологічну школу з проблем самосвідомості, досліджував образ “Я” в контексті розвитку самосвідомості дитини. І.Д. Бех обґрунтовував ідею про роль середньої та вищої школи у формуванні позитивної Я-концепції молодого покоління; З.С. Карпенко досліджувала апріорне або ноуменальне Я [6]; В.А. Роменець, В.І. Юрченко обґрунтовували Я-вчинок.У тих психологічних концепціях, де акцент робиться на теорії особистості, “Я”, зазвичай, визначається як певна структурна єдність, цілісність, і найбільшу увагу дослідники приділяють її регулятивній функції. В контексті теорії свідомості акцентуються когнітивні особливості процесів самосвідомості, адекватність самооцінок тощо. Зокрема, І.С. Кон визначає образ “Я” як соціальну настанову, ставлення особистості до себе, котра налічує три компоненти: пізнавальний, емоційний та поведінковий (зазначені компоненти є основою для розгляду структури Я-концепції у багатьох дослідників). На думку В.Б. Ольшанського, “Я-концепція -організована когнітивна структура, вибудована з власних переживань Я”.
Розглядаючи самосвідомість особистості як складне утворення, структура якого складається з неподільно пов'язаних одиниць: самооцінки, рівня домагань, соціально-психологічних очікувань та образу “Я”, М.Й. Боришевський визначає останню складову як інтегральну форму самосвідомості людини. На думку вченого, становлення образу “Я” особи відбувається в процесі апробації нею вище вказаних одиниць впродовж певного часу та потребує набуття індивідом життєвого досвіду й відповідного рівня розвитку когнітивних та емоційних структур особистості, а в подальшому і власного образу “Я”. Аналізуючи структуру особистості, автор зазначає, що образ “Я” є тим своєрідним каркасом, який сприяє становленню різноманітних якостей людини (внутрішньої супідрядності, відносно інтегрованої спрямованості тощо) та є кермом особистості для вибору нею певної лінії поведінки, виступаючи загалом глобальним механізмом її саморегуляції, що сприяє зародженню почуття ідентичності, самототожності. Саме це дозволяє людині усвідомлювати необхідні межі між “Я” і “не-Я” (сфера саморегуляції, тобто особистісна відповідальність, почуття обов'язку, соціальної причетності, розуміння власних бажань та інтересів оточуючих)