Проблема рушійних сил поведінки людини у психоаналітичних концепціях.
Родоначальником психоаналітичного напряму вивчення рушійних сил поведінки особистості – мотивації – є З. Фрейд. Він, досліджуючи проблему мотивації особистості, наголошував на несвідомій, інстинктивній її сутності.
Його послідовник А. Адлер був автором теорії індивідуальної психології, який у дослідженні рушійних сил поведінки особистості особливо виділив соціальні детермінанти. Підґрунтям його теорії є розуміння сутності людської природи через соціальне ставлення до самого себе. Він стверджував, що прагнення до переваги є основою мотивації людини. Вся діяльність особистості, на його думку, спрямована на подолання відчуття своєї неповноцінності і зміцнення почуття переваги. Ним підкреслено, що почуття неповноцінності, або "комплекс неповноцінності", може суттєво уповільнювати розвиток і становлення особистості. Однак, помірне почуття неповноцінності буде спонукати індивідуума до самовдосконалення, а отже – до конструктивних змін і досягнень.Одним із представників даного напрямку є К. Хорні. На відміну від З. Фрейда, який пояснював усі прояви особистості в основному біологічними факторами, вона прийшла до висновку про домінуючий вплив суспільства, соціального оточення на розвиток особистості. Вона наголошувала, що розвиток людини не визначається тільки уродженими інстинктам. Людина може змінюватися і продовжувати свій розвиток протягом життя. Домінуючими в структурі особистості є не інстинкти агресії чи лібідо, як у З. Фрейда, а несвідоме почуття тривожності, занепокоєння, що К. Хорні називала почуттям базальної тривоги.
Іншою ключовою постаттю у дослідженні мотивації в даному напрямку є Г. Мюррей, оскільки саме в його роботах були об'єднані погляди У. МакДаугалла і З. Фрейда. Він досліджував взаємодію особистості і соціального оточення. Потреба ним трактується як уроджена і стійка риса особистості. У своїх дослідженнях він виділив і описав 36 уроджених потреб особистості і визначив відповідні їм спонукальні умови, ситуації.
Заслугою Г. Мюррея є те, що суб'єкт ним розумівся як активний організм, який не тільки реагує на ситуацію, але її активно розшукує і створює. Тим самим був переборений глибинно-особистісний підхід до мотивації, при якому вся поведінка виводилася з диспозицій особистості.
Пізніше Д. Аткінсоном була створена теорія мотивації, відома як "модель вибору ризику", побудована на дослідженнях мотивації досягнення і індивідуальних розходжень цих мотивів. Вченим були також виділені особистісні диспозиції (стійкий мотив і узагальнена мотивація) і ситуаційні детермінанти (очікування і спонукальна цінність). Модель вибору ризику пояснює різні параметри мотивованої поведінки, і насамперед індивідуальні розходження у виборі ступеня труднощі завдань, що впливають на рівень домагань і самооцінку індивіда за допомогою прояву емоцій і усвідомлення власної компетентності.
3.
Еще по теме Проблема рушійних сил поведінки людини у психоаналітичних концепціях.:
- 6. Класифікація сучасних психологічних теорій особистості.
- 51. Розвиток особистості в онтогенезі в працях радянських психологів (Л.С. Виготський, Д.Б. Ельконін)
- Проблема рушійних сил поведінки людини у психоаналітичних концепціях.