Лікування неиросенсорної приглухуватості.

Ефективність ліку­вання на пряму залежить від давності та стадії захворювання. Хворі на гостру нейросенсорну приглухуватість, особливо при раптовому її ви­никненні, підлягають невідкладній госпіталізації та комплексному ліку­ванню.

Лікування неиросенсорної приглухуватості складається з багатьох компонентів.

1. Ліквідація етіологічного фактору.

2. Призначення препаратів, які забезпечують покращення або відновлення обмінних процесів та регенерацію нервової тканини:

1) вітаміни комплексу В — Ві, Вг, Вє, Віг, вітаміни Ата Є;

2) кокарбоксилаза (50—100 мг внутрішньовенно або внутрішньо- м'язово щоденно N 10—20);

3) аденозинтрифосфорна кислота (АТФ) внутрішньом'язово або внутрішньовенно 1—2 мл N 10—20;

4) біогенні стимулятори — екстракт алое, ФІБС, апілак, гумізоль, нітрат стрихніна (по 0,001 per os, підшкірно 0,1% — 1,0) та інші.

3. Судиннорозширюючі речовини: нікотинова кислота (5% або 1% розчин внутрішньовенно або внутрішньом'язово по схемі), папаверін, дібазол — по 0,008 3 рази на день per os на протязі 10 днів.

4. Засоби, які покращують мікроциркуляцію (ангіопротектори та дез- агреганти): етрома-30, предуктал, трентал, кавінтон, стугерон, цинна- ризін, компламін, танакан.

"Етрома-30" — препарат містить алкалоід барвінку вінкамін. Він по-

104

Ю.ЕМгтін. Оториноларингологія

Ю.В.Мітін. Оториноларишологія

105

кращує мозковий кровоток та мікроциркуляцію внутрішнього вуха. Препарат знайшов широке практичне використання в нашій клініці. Це пояснюється результатами, які ми одержали при його апробації у хво­рих на нейросенсорну приглухуватість різного генезу.

В результаті дослідження було встановлено: після застосування ет-роми-30 в більшій кількості випадків покращувалась кісткова провідність високих частот та знижувалась гучність вушного шуму. Ет­рома-30 при прийомі per os, таким чином, замінила декілька паренте­ральних препаратів і виявилась більш ефективною. Курс лікування ет-ромою-30 становить 14 днів. Призначається per os no 30 мг (1 таблет­ка) тричі на день в перші 7 днів і двічі на день в наступні 7 днів.

5. Засоби, які покращують провідність нервової тканини (антихоліне- стеразні препарати): галантамін (0,5% 1,0 підшкірно N 10), нівалін, про- зерін (0,05% 1,0 підшкірно N 10).

6. Антигістамінні препарати (супрастін, тавегіл, лоратадін, терфенадін — трексил та інш.).

7. Дезінтоксикаційна терапія: 5% розчин глюкози та фізіологічний розчин внутрішньовенно крапельно, унітіол (5% по 5,0 внутріш­ ньом'язово N 20), 25% розчин сульфата магнію внутрішньом'язово, 30% розчин тіосульфату натрію внутрішньовенно.

8. Антикоагулянти. В перші дні лікування використовують гепарин по 5 000 од внутрішньом'язово 2 рази на добу, потім доза залежить від по­ казників коагулограми. Ендауральний електрофорез з гепарином.

9. Кортикостероїди, 30—60 мг преднізолону на добу на протязі 2—3 тижнів зі зниженням добової дози.

10. Гіпербарична оксігенація (10 щоденних сеансів по 45 хвилин).

11. Рефлексотерапія.

12. Магнітотерапія.

13. Реедукація слуху (лат. "ге" — повторення, відновлення, "educatio" — виховання).

14. Слухопротезування.

15. Полісенсорне навчання.

16. Електронне протезування завитки.

Для ліквідації шуму в вухах проводять лікування, аналогічне лікуван­ню нейросенсорної приглухуватості.

магнітотерапія загальним соленоїдом, або місцевим за допомогою спеціальної вушної лійки.

Гіпербарична оксигенація особливо ефективна в випадку гострої нейросенсорної приглухуватості, а також при нейросенсорній приглу­хуватості професійного та травматичного характеру.

При раптовій глухоті, викликаній сифілісом, проводять проти-сифілітичне лікування, призначають пірогенал.

При хронічній нейросенсорній приглухуватості, коли медикаментоз­не лікування та перераховані фізичні методи не ефективні, здійснюють реедукацію слуху — покращання його за допомогою слухових вправ. Медикаментозна терапія та інші методи при цьому направлені на стабілізацію процесу та зменшення шуму в вухах.

При значному ступені приглухуватості здійснюють слухопротезуван­ня, тобто використовують слухові апарати, які не є протезами, а лише підсилювачами звукових сигналів.

В наш час отримало розвиток електронне протезування завитки (кох-леарна імплантація), тобто хірургічна імплантація в завитку практично глухих людей електродів для покращання слухових відчуттів шляхом електричної стимуляції. Поєднання технічного (електронного) присто­сування з біологічною системою отримало назву — біоінженерний інтерфейс.

Кількість електродів, виготовлених з платино-іридієвого сплаву, мо­же бути від 1 до 22. Основними етапами електронного слухопротезу­вання є наступні: 1) відбір хворих; 2) хірургічне введення електродів в завитку; 3) вживлення внутрішньої котушки (приймача стимулятора) в мастоїдальну порожнину; 4) регулювання зовнішньої котушки (переда­вача); 5) післяопераційні тренування.

Що дає електронне протезування завитки? Покращується читання з губ, диференціювання голосних та приголосних, підвищується кількість слів, які правильно сприймаються хворим за одиницю часу (до 30—40 слів за 1 хвилину).

Цей метод є намаганням справжнього протезування втраченої функції рецепторного апарату завитки, коли здійснюється передача на спіральний вузол стимулів через імплантовані в ній електроди. Присто­сування, яке перетворює та кодує звуковий і мовний сигнали (аналог завитки), знаходиться зовні внутрішнього вуха. Основою методу є те, що акустична енергія в кінцевому результаті перетворюється у внутрішньозавитковий потенціал. Тому основне завдання направлене

106

Ю. В Мітін. Оториноларингологія

Ю. В.Мітін. Оториноларитологія

107

на отримання такого ж потенціалу на електродах, імплантованих в за­витку, як при адекватному звуковому стимулі.

Перша велика праця, в якій описана конкретна спроба електродного протезування завитки у людей, належить F.Simmons (США, 1966). Пізніше експериментальним шляхом було доведено, що електроди мо­жуть бути введені в сходи завитки з мінімальною травмою і їх довготри­вале перебування там, а також електростимуляція, можуть не викликати загибель або висхідну дегенерацію вище розташованих відділів слухово­го аналізатора. Доведена також відсутність значної реакції вестибуляр­ного апарату при подразненнях електричними стимулами вище 50 Гц.

Важливе значення мали праці N.Kiang, E.Moxon (1972), F.Simmons, F.GIattke (1972), які експериментальним шляхом доказали ідентичність відповідей завитки та слухового нерва при адекватній і неадекватній стимуляції по частотній характеристиці, адаптації та реакції на окремі стимули.

Найвідомішими групами, які працюють над цією проблемою, є W.House, F.Simmons, M.Merzenich, M.White (США), G.Clark (Австралія), C.Chouard (Франція), K.Burian (Австрія).

Найважливішою частиною всієї системи кохлеарного імпланта є пе­ретворювач звукових (механічних) коливань в відповідний електричний стимул, який кодує останній, зближує його по формі до сигналу, що ге­нерується в здоровій завитці під дією звуку. Усі кохлеарні протези є пристосуваннями, які повністю або частково знаходяться зовні тіла лю­дини. Тому виникає проблема зв'язку між кохлеарним протезом та еле­ктродами. Таким зв'язком в сучасних протезах є індуктивний зв'язок. Приймач сигналу імплантується в мастоїдальну порожнину під шкіру. Індукційний зв'язок може використовуватись не тільки для передаван­ня сигналу (інформації), але й для передавання енергії, яка живить імплантоване приймальне пристосування. Електроди заводять через вікно завитки або через штучний отвір, розташований ближче до апікальної частини завитки. Стимуляція через промонторіум та присінок не ефективна, тому що швидко досягається больовий поріг.

Схему протезу завитки можна уявити наступним чином.

Звуковий сигнал------- > мікрофон------ > підсилювач----- > модулятор (пе­ ретворювач) ----- > передавальне пристосування (передавальна котуш­ ка) ----- > шкіра та підшкірна тканина, через яку йдуть сигнали при допо­ мозі індуктивного зв'язку------- ► приймач (приймальна котушка)------- > еле­ ктроди (електродна система) -—> електричний сигнал.

В заключній частині цього розділу я зупинюсь на профілактиці ней-росенсорної приглухуватості. На підприємствах, де значну негативну дію на орган слуху можуть здійснювати шум та вібрація, профілактика направлена на вдосконалення технологічного процесу, а також індівіду-альної профілактики — використання антифонів.

Дуже великої обережності слід додержуватись при лікуванні ан­тибіотиками — аміноглікозидами та стрептоміцином, особливо дітей раннього віку. Слід призначати ці антибіотики лише за життєвими пока­заннями, коли вони не можуть бути замінені іншими медикаментами. Коли ж лікування здійснюється антибіотиками ототоксичної дії, одно­часно призначається протиневритна терапія.