АДЕНОЇДНІ РОЗРОЩЕННЯ (ADENOIDES)

В 1873 році датський лікар Вільгельм Мейєр ввів поняття аденоїдні розрощення. Під аденоїдними розрощеннями розуміють гіпертрофію глоткового мигдалика.

У дітей раннього віку гіпертрофія глоткового мигдалика може бути до певного часу віднесена до фізіологічного явища, яке відображає фор­мування захисної системи на шляху проникнення мікроорганізмів з струменем повітря вдихальні шляхи.

Основни симптоми аденоїдних розрощень — порушення носового дихання, слизові або слизово-гнійні виділення з носа, порушення функції слухових труб, наявність запалення в носоглотці та порожнині носа. Діти погано сплять, нерідко хроплять. Дитина стає в'яла, апатич­на. Порушується правильна фонація та артикуляція. Порушується роз­виток лицевого скелету: звисаюча нижня щелепа робиться вузькою та видовженою, тверде піднебіння формується високим та вузьким, пору­шується прикус. Виникає характерний "аденоїдний" вигляд обличчя. Може бути деяка розумова відсталість дитини, головний біль. При аде­ноїдах виникають нейрорефлекторні розлади — апрозексія (незібраність і забудькуватість), нічне нетримання сечі.

Оригінально використовує термін "аденоїд" в своєму романі "Вор" Леонід Леонов ("Советский писатель", Москва, 1967, с.185).

— И Манюкин довольно удачно поскрипел зубами. — Затем обора-чиваюсь... и вообразите, мильїе вьі мои, сидит передо мной толстен-нейший, пудов на двенадцать господин, обвислости свисают на нем кольцами, и заместо рожи зтакий, знаєте ли, баклажан с румянцем ло­сосевого цвета. Аденоид, а не человек, а возможно, и сам дьявол, за-гримированньїй под вьідающегося земного распутника.

Діагноз ставиться при передній та задній риноскопії або пальцево­му дослідженні носоглотки.

Диференційний діагноз проводять з гіпертофічним ринітом, вазо­моторним ринітом, викривленням перегородки носа.

Лікування аденоїдних розрощень, як правило, хірургічне — адено-томія. Консервативне лікування проводиться при невеликих аденоїдах і коли хірургічне втручання протипоказане.

Операція проводиться аденотомом Бекмана під місцевою анес­тезією (закапування в ніс або введення зондів з накрученою ватою, змо­ченою розчином дикаїна або кокаїна, через нижні носоеі ходи до зад­ньої стінки глотки). Розроблена методика піднаркозної аденотомії.

В останні роки з'явились роботи, в тому числі дисертаційні, що про­пагують більш широке використання консервативного лікування аде-ноїдиту (Х.М. Маккаев, Москва, 1988; О.П. Дядченко, Київ, 1988). Пере­глядається і відношення до аденотомії як безумовного метода лікуван­ня аденоїдів. Місцево рекомендують приміняти: промивання розчином звіробоя або прополіса методом переміщення, аерозольні зрошення емульсіями каланхое, прополіса, евкаліпта, закапування в ніс водних розчинів та масел. Загальна терапія: дихальна "носова" гімнастика, фізіотерапія, вітамінотерапія, гіпосенсибілізуюча терапія.