СЛІЗНІ ОРГАНИ СКЛАДАЮТЬСЯ:

- зі слізної залози та додаткових слізних залоз, які є сльозопродуку- ючими;

- зі сльозовідвідних шляхів.

Слізна залоза розташована у верхньо-зовнішній частині орбіти. Сльозо- відвідна система починається слізними точками, далі йдуть слізні канальці, слізний міхур і слізноносовий канал, що відкривається під нижню носову раковину.

Зорові функції.

Зір - це п'ять зорових функцій:

1) центральний зір;

2) кольоросприйняття;

3) периферичний зір;

4) світлосприйняття (сутінковий зір);

5) бінокулярний зір.

Центральний зір забезпечує ясне бачення предметів. Центральний зір характеризується гостротою зору, що залежить від мінімальної відстані між двома крапками, які око сприймає окремо. У XVIII ст. астроном Гук зазначив, що дві зірки в телескоп можна бачити лише тоді, коли на них дивитися під кутом не менше, ніж 1°. Саме кут зору в 1° вважають за нормальну його гостроту і приймають за рівну одиницю (visus = 1,0). На сітківці цій величині відповідає ділянка в 0,004 мм2 - це приблизно діаметр колбочки ока (0,003-0,004 мм2). Тільки в разі якщо зображення потрапить на дві колбочки, відокремлені одна від одної третьою, забезпечується окреме сприйняття двох точок. Точно визначити гостроту зору можна за мінімальним його кутом для даного ока, тобто мінімальною відстанню між двома точками, за якої вони сприймаються окремо (minimum separabile).

Гостроту зору на практиці визначають не за поняттям minimum separabi- le, а за здатністю органа зору розрізняти дрібні деталі предмета (minimum visibile). Саме на цих двох принципах у 1862 р. голландець Г. Снеллен розробив і запропонував таблицю для визначення гостроти зору. Усі літери в ній видно на певній відстані під кутом 5°, а їхні деталі - 1°. Гостроту зору (visus) визначають за формулою: visus = d/D, де d - найбільша відстань, з якої пацієнт розрізняє знаки таблиці, а D - відстань, з якої деталі оптотипу розрізняються під кутом зору 1° (норма).

Гострота зору визначається за допомогою спеціальних таблиць, на яких літери (оптотипи) мають різний розмір. Оптотипи розташовані в 10-12 рядках. У кожному рядку розміри оптотипів однакові, але постійно зменшуються від верхнього рядка до нижнього. Обстеження проводять на відстані 5 м. Варіант фізіологічної норми дорівнює 1,0. Сучасні таблиці для визна- чення гостроти зору складені за десятинною системою (ідея Монук'є). Най- дрібніші літери в них видно під кутом 5° на відстані 5 м. Якщо обстежуваний прочитує останній рядок із цієї відстані, гострота його зору становить 1,0. Із кожним вищим рядком вона зменшується на 0,1, дорівнюючи відповідно 0,9; 0,8 і т. д. У наш час таблиці містять знаки, які легко розпізнати й назвати як дорослим, так і дітям. Це, наприклад, знак у вигляді літери "ш", обернений по-різному, а також кільця Ландольта з розривами з різних боків.

Якщо пацієнт із відстані 5 м не прочитує верхнього рядка знаків, гострота його зору менша за 0,1. Поступово наближаючи пацієнта до таблиці, з'ясовують, на якій відстані він зможе прочитати перший рядок. Якщо, наприклад, ця відстань становить 3 м, то, за формулою Снеллена, гострота зору цієї людини дорівнює 0,06. Отже, кожен метр відстані відповідає гостроті зору 0,02 (мал. 1.1).

Мал. 1.1. Визначення гостроти зору суб'єктивним методом

Якщо гострота зору обстеженого нижча, ніж 0,005, то для її характеристики вказують, з якої відстані він рахує пальці, наприклад, Visus = рахунок пальців на 10 см.

Об'єктивний метод визначення гостроти зору оснований на прояві мимовільного оптокінетичного ністагму при розгляді рухомих об'єктів і проводиться за допомогою ністагмоапарата.

Кольоросприйняття. За допомогою кольоросприйняття ми маємо можливість сприймати все різноманіття кольорів природи. Око в нормі сприймає три основні кольори спектра: зелений, червоний, синій, а також має можливість розрізняти близько 160 різних відтінків. Усе різноманіття кольорів створюється завдяки змішуванню трьох основних кольорів. До ахроматичних відносяться білий, сірий, чорний кольори, в яких людське око розрізняє до 300 різних відтінків. Усі ахроматичні кольори характеризуються яскравістю, тобто ступенем наближення його до білого кольору. Хроматичні кольори характеризуються колірним тоном, яскравістю й насиченістю (мал. 1.8).

Виділяють три групи кольорів:

1) довгохвильові - червоний і помаранчевий;

2) середньохвильові - жовтий і зелений;

3) короткохвильові - блакитний, синій і фіолетовий (мал. 1.9).

За межами хроматичної частини спектра знаходяться невидимі неозброєним оком довгохвильове - інфрачервоне і короткохвильове - ультрафіолетове випромінювання. Унаслідок вроджених особливостей або захворювання один із цих кольорів у сприйнятті оком може випадати. Люди, які сприймають три основні кольори, є трихроматами. Досліджується кольо- росприйняття за допомогою поліхроматичних таблиць Рабкіна.

Розлади кольоросприйняття можуть проявлятися аномальним сприйняттям кольорів, яке називається кольороаномалією, чи аномальною три- хромазією, або повним випадінням одного з трьох компонентів - дихрома- зією.

Мал. 1.2. Комп'ютерна периметрія

Периферичний зір дозволяє орієнтуватися в просторі. Він вимірюється величиною поля зору (простір, який бачить нерухоме око). Усе, про що йшлося вище, стосувалося центрального зору, який забезпечують близько 8 млн колбочок центральної ямки жовтої плями сітківки. Решта сітківки має світлочутливі елементи - палички (близько 180 млн), завдяки їм око має здатність до периферичного зору, а також спроможне орієнтуватися в умовах різного освітлення (темнова адаптація).

Поле зору - це сукупність усіх точок простору, що сприймаються нерухомим оком.

Кожне око має поле зору, обмежене частинами обличчя, які його оточують - спинкою носа та надбрів'ям. Залежно від будови й розташування цих частин у різних людей поле зору може бути неоднаковим. Середній показник такий: кут зору назовні - до 90°, угору - 50-55°, до середини - 55°, униз - 65-70° (мал. 1.2, 1.3, 1.7). Методи дослідження поля зору: периметрія, кампіметрія, контрольний метод. Периметрію проводять за допомогою спеціальних приладів - периметрів. Сучасні їх моделі - сферопериметри повністю або напівавтоматизо- вані та комп'ютеризовані.

Мал. 1.3. Визначення поля зору контрольним методом

Центральне поле зору в межах 30-40° від його центру досліджують методом кампі- метрії. Перед пацієнтом на відстані 1 м розташовують чорну дошку (площина Грефе), пропонують зафіксувати погляд на білій точці в її центрі. З периферії чорної площини дошки до центру переміщують об'єкти різного розміру, визначаючи місце випадіння їх із поля зору. Так виявляють центральні, переферичні, абсолютні та відносно обмежені дефекти в полі зору (скотоми), межі сліпої плями. Сучасні комп'ютерні периметри дають змогу швидко виявити дефекти центрального поля зору, що має велике значення в діагностиці змін сітківки в ділянці жовтої плями, а також дугоподібні скотоми при глаукомі.

З метою діагностики та більш точного обґрунтування висновків у випадку багатьох захворювань зорового нерва слід визначити межі поля зору для кольорів. Використовують периметрію, застосовуючи кольорові об'єкти.

Межі поля зору мають значення і для діагностики топографії ушкоджень зорового тракту. Якщо межі звужені з усіх боків, діагностують концентричне звуження поля зору. У разі випадіння поля зору у вигляді сектора, квадранта, половини поля, мову ведуть про сектороподібні, квадрантні, половинні випадіння. Половинні обмеження поля на обох очах є ознакою геміанопсії.

Скотоми - обмежені дефекти в полі зору.

Основні характеристики скотоми:

- фізіологічна й патологічна;

- відносна й абсолютна;

- позитивна й негативна.

За розташуванням скотоми можуть бути центральними й периферичними. За характером розрізняють позитивну й негативну скотоми. Позитивну хворий відчуває як темну або забарвлену в якийсь колір пляму, що закриває частину предмета під час його розглядання. Виявляють порушення за допомогою сітки, запропонованої швейцарським офтальмологом Амсле- ром. Аркуш паперу формату А4 ділять на рівні квадрати зі стороною 10 або 8 мм, у центрі сітки наносять круглу темну пляму. Після цього хворому з

Мал. 1.4. Сагітальпийрозрізока

Мал. 1.5. Анатомічна будова слізного апарату

Мал. 1.7. Нормальні межі поля зору

Мал. 1.9. Кольоросприйняття

відповідною оптичною корекцією пропонують подивитись на пляму з відстані 30-35 см. При патології спостерігатиметься випадіння з поля зору окремих квадратів або ліній.

Негативну скотому хворий не помічає, її виявляють під час дослідження поля зору. Особливо інформативною є кампіметрія. Скотому вважають абсолютною, якщо з поля зору хворого випадає певна ділянка, відносною - якщо на цій ділянці знижена видимість тест-об'єкта. Приклад абсолютної негативної скотоми - сліпа пляма (зона диска зорового нерва - проекція в просторі диска зорового нерва), що інакше називається фізіологічною скотомою. Вона розташована в скроневій половині поля зору на 12-18° від точки фіксації. Її розміри по вертикалі - 8-9°, по горизонталі - 5-8°. До фізіологічних скотом відносяться й ангіоскотоми, що відповідає розташуванню судин на сітківці.

Мал. 1.11. Визначення світлосприйняття

Світлосприйняття (сутінковий зір) забезпечує здатність бачити при малому освітленні та в сутінках. У сутінках ми не розрізняємо кольорів ("уночі всі кішки сірі"). Порушення сутінкового зору може бути вродженим або набутим (у результаті авітамінозу чи захворювання). Таке порушення називається гемералопією (мал. 1.11).

Світлосприйняття забезпечується паличковими нейрорецепторами сітківки. Для дослідження світлової чутливості використовуються контрольні проби та адаптометри. Найпростішою пробою є спостереження за діями обстежуваного в затемненому приміщенні. Можна провести спеціальну пробу Кравкова - Пуркін'є. На кути чорного картону, розміром 20 х 20 см наклеюють 4 квадрати розміром 3 х 3 см з блакитного, жовтого, червоного та зеленого паперу. Кольорові квадрати показують у затемненій кімнаті на відстані 40-50 см від ока. В нормі стає помітним жовтий квадрат, потім блакитний.

Світлова адаптація відбувається протягом перших секунд, потім вона сповільнюється і закінчується до кінця першої хвилини. Темнова адаптація відбувається повільніше: наростає поступово протягом 20-30 хв., і лише через 50-60 хв. досягається максимальна адаптація (мал. 1.10).

Дослідження темнової адаптації. За допомогою адаптометрів (приладів для вимірювання світлочутливості) визначають мінімальне світлове подразнення, що сприймається оком під час тривалого перебування в темряві.

Суб'єктивно розлади адаптації проявляються зниженням орієнтації в просторі з наростанням темряви, тобто в умовах зниженого освітлення. Такий стан назвають "курячою сліпотою", або гемералопією (від hemera - день, opt - зір).

Є три форми гемералопії - вроджена, симптоматична та есенціальна.

Вроджена гемералопія. Зміни в зоровому нерві й на сітківці офтальмоскопічно не виявляються, це можливо зробити лише за допомогою електроретинографії.

Симптоматична гемералопія виявляється при захворюваннях сітківки (пігментна дистрофія, відшарування сітківки), атрофіях зорового нерва, глаукомі.

Есенціальна гемералопія розвивається за відсутності або недостатньої кількості в організмі вітаміну А. Для цього стану характерний ксероз - сухість ока. На кон'юнктиві також виявляють характерні зміни - вона легко береться зморшками і на вигляд нагадує цигарковий папір. Ксероз рогівки призводить до кератомаляції (розплавлення рогівки). Таку форму гемералопії лікують уведенням вітамінів, яких бракує, насамперед ретинолу. Хворим дають риб'ячий жир, свіжі овочі, печінку, продукти з багатим вмістом каротину і білка. Якщо наявні захворювання печінки, призначають відповідну терапію.