Ендоскопія

Широке впровадження ендоскопічних методів у діагностичний арсенал онкології якісно змінило методику розпізнавання низки онкологічних процесів. Застосування оптичних приладів зробило доступними оглядові (тобто „візуалізацію” ряду локалізацій пух­лин), змінили саму організацію виявлення ряду пухлинної пато­логії.

Щодо інформативності ендоскопічного методу в онкології, то він визначається насамперед формою росту пухлини. Краще роз-

пізнаються екзофітні пухлини, що ростуть ендолюмінально (ендо- бронхіально, ендогастрально і т. д.) Матеріал із пухлини, що рос­те у формі вузла, можна взяти для цитологічного чи гістологічно­го дослідження. Якщо пухлина невелика, особливо на ніжці, — її просто можна видалити. Пухлини з інфільтративним ростом важче піддаються ендоскопічній діагностиці, вони стеляться в підслизо­вому шарі і тому не візуалізуються. Про їх існування можна судити тільки на основі побічних ознак — ригідність органа, зменшення його розмірів, інфільтрація слизової оболонки, наявність ерозії і виразок. Зараз ендоскопічні методи застосовуються для діагности­ки пухлин стравоходу (езофагоскопія), шлунка (гастроскопія), ки­шок (ректороманоскопія і колоноскопія), бронхів (бронхоскопія), сечового міхура (цистоскопія), слизової оболонки піхви і шийки матки (кольпоскопія), а також медіастиноскопія, лапароскопія, то­ракоскопія та інші.

Ендоскопічні методи комбінують з УЗД — ендоскопічна ехогра- фія, коли в порожнистий орган вводять ультразвуковий датчик. Таким чином можна визначити пошарову структуру стінки страво­ходу, шлунка, дванадцатипалої кишки, ступені поширення пато­логічного процесу, оцінити стан регіонарних лімфатичних вузлів, провести диференційну діагностику підслизових утворів і патології суміжних органів.

Як і будь-який діагностичний метод, ендоскопію не можна абсо­лютизувати і протиставляти іншим методам дослідження.

Спостереження 12. Хворий І.З.Д., 52 роки, обстежувався амбу­латорно з приводу періодичної шлункової кровотечі, яка виникала 2-3 рази на місяць протягом останнього року. Хворому регулярно проводили гастродуоденоскопії із забором матеріалу для гістоло­гічного (цитологічного) дослідження. При цьому виявляли мно­жинні ерозії, які були розташовані по малій кривизні шлунка і його задній стінці. Діагностовано хронічний ерозивний гастрит. Хворий

перебував під спостереженням і консервативним лікуванням ен- доскопіста. Загальноклінічних обстежень не проводилось. Через рік хворий потрапив в онко-хірургічний стаціонар, де при лапа­ротомії виявлено розповсюджений рак шлунка скірозної форми з множинними метастазами в заочеревинні лімфовузли і підшлун­кову залозу. Рак розповсюджувався в підслизовій оболонці, про­ростав серозну оболонку, але не слизову. Тому він був недоступний ендоскопічній діагностиці. З ретроспективного аналізу з'ясовано, що незважаючи на проведення не менше ніж чотири гастроскопії із забором матеріалу для гістологічного (цитологічного) дослідження, рентгенобстеження шлунка не було проведено. Це, безумовна, так­тична помилка ендоскопіста, що вилилася в діагностичну помилку, фатальну для хворого.

Слід пам'ятати, що ендоскопічні методи не можуть замінити рентгенологічних, коли йдеться про ендофітний ріст пухлини. Хво­рий не може бути обстежений тільки одним методом. Необхідний загальноклінічний підхід.