2.3. Біологічні канцерогени

До біологічних канцерогенів належать деякі паразити: більгарції (схізостоми), що можуть вик­ликати рак сечового міхура і рак печінкових про­ток, та продукти грибка Aspergillus flavus — афла- токсин, що викликає гепатоцелюлярний рак.

Тепер широко досліджуються вірусні канце­рогенні фактори. У тварин їх виявлено декілька де­сятків. У людини роль зовнішніх вірусів у виникненні злоякісних пухлин досить скромна (табл. 2.1). До-

Табл. 2.1

Онкогенні віруси люДини

пускається канцерогенна активність віруса гепати­ту, деяких штамів аденовіруса. Найбільш розпов­сюдженим є мутант віруса Т-клітинної лейкемії (HTLV), а саме вірус імунодефіциту людини (HIV), який може спричинити саркому Капоші, злоякісні лімфопроліферативні процеси тощо.

Вірус HIV, або ВИ (вірус імунодефіциту люди­ни), складається з капсиду, в якому містяться різні білки, особливо рецептори, без яких вірус не мо­же взаємодіяти з клітиною. Під капсидом теж є біл­ки, у центрі геном віруса у формі РНК-вої структури.

За допомогою методів молекулярної біології можна знайти трансформуючі гени в пухлинних вірусах. Цитогенетики виявили активацію таких генів у ділянках хромосомних транслокацій лей- кемічних клітин. Клітинна біологія засвідчила на­явність кореляції між факторами росту (або їх ре­цепторами) і трансформуючими генами, а також можливість активації останніх у дослідах in vitro хімічними канцерогенами прямої дії. Код транс- формуючих генів в онковірусах і пухлинних кліти­нах аналогічний або дуже подібний. Ці трансфор- муючі гени отримали загальну назву онкогенів. Вивчення онкогенів з'ясувало процес трансфор­мації клітини. Було доведено, що онкогени та їх продукти регулюють ріст, поділ і диференціацію клітин у нормі. Такі онкогени називають протоон­когенами. Вони є важливими регуляторами біоло­гічних процесів. Протоонкогени локалізуються в різних частинах клітини і експресують на різних стадіях клітинного циклу. Клітинний цикл регулю­ється зовнішніми мітогенами (фактори росту, пеп-

Табл. 2.2

Експресія протоонкогенів у люДини

тидні та стероїдні гормони, лімфокіни), які зв'язу­ються зі специфічними клітинними рецепторами (наприклад, інсулін, ростовий фактор тромбоцитів і епітеліальний ростовий фактор зв'язуються з мембранними рецепторами ростових факторів групи тирозинкінази). Такий контакт відіграє роль специфічного сигналу через клітину до ядра.

Для трансформації нормальної клітини в зло­якісну потрібно, щоб онкоген почав продукувати трансформуючий білок у надмірній кількості й у невідповідний час. Такі онкогени та білки були ви­явлені спочатку в тваринних вірусах (близько 30), а потім у людини. Виявилось, що в геномі людини, який налічує не менше 100.000 генів, є гени іден­тичні або майже ідентичні з онкогенами вірусів тварин. Ці клітинні гени потрібні для нормального ембіогенезу людини, тому що вони продукують ростостимулюючі білкові фактори, спрацьовують на окремих стадіях ембіогенезу і після здійснення визначеної функції перестають бути активними, переходячи в неактивну форму, покриваючись білковою оболонкою.

У клітині є багато «німих генів», які можуть спричинити ракове переродження, якщо їх при­мусити функціонувати на рівні, вищому від нор­мальних генів. Гени цього ряду можуть посилити ріст і проліферацію початково нормального клону клітин поза звичайним періодом, а також зробити їх нечутливими щодо стимулів, що спричинюють диференціацію. Дослідження останніх років свідчать, що для того, щоб «запустити» канцероге­нез, потрібна експресія декількох різних онко- генів у клітині. Ці знахідки добре узгоджуються з концепцією ініціації— промоції і багатостадійності канцерогенезу. Загалом можна вважати, що гени, які кодують усі фактори росту, їх рецептори і медіатори їх сигналів мають онкогенні потенції. Протоонкогени визнані основними промоторами злоякісного росту.

Найактивніші протоонкогени, їх білкові про­дукти і локалізація цих генів наведені в табл. 2.2.

Таким чином, відомі численні трансформуючі білкові фактори, що продукуються активованими протоонкогенами людини. Крім трансформуючих факторів, на малігнізацію клітини мають вплив фактори росту, які діють при регенерації тканин і органів у нормі, а також гормональні фактори та їх інгібітори.

Переважна більшість біологічних канцероге­нів вважається не ініціаторами, а промоторами ра­ку, тобто самостійно вони не спроможні малігні- зувати тканину.

Модифікатори раку— це фактори, що спри­яють активізації або енергічній дії ініціаторів і про­моторів. Модифікуючий вплив має зменшення в харчових продуктах солей магнію, збільшення цинку, кадмію, стронцію; неоднозначна роль міді та заліза. Велике значення має дефіцит вітамінів, особливо А та Е. Важливу роль відведено режиму харчування, його нормальному ритму, шкідливому впливу надмірного споживання холестеролу (жи­ри), зловживання алкоголем. Необхідно ще раз зазначити, що стає щораз важче аналізувати вплив згаданих компонентів у зв'язку з потраплянням в організм великої кількості хімічних канцерогенів і шкідливого впливу іонізуючої радіації як основних факторів канцерогенезу.

Отже, єдиної причини раку немає. Навпаки, є багато зовнішніх канцерогенних факторів (ініціа­торів, промоторів, модифікаторів) злоякісних но­вотворів, які зумовлюють поліетіологічність раку, що утруднює оцінку ролі того чи іншого фактору у виникненні пухлин.

Тому рак можна зарахувати до поліетіологіч- них захворювань.