Медичні втручання та надання інформації при різних станах та формах

Надання інформації невиліковно хворим пацієнтам. Особливої уваги заслуговують пацієнти з несприятливим прогнозом захворювання. В СРСР існувала практика, яка забороняла лікареві і медичному персоналу лікарні повідомляти пацієнту діагноз у подібних випадках.

При формуванні нової нормативно-правової бази охорони здоров’я як в Україні, так і в Російській Федерації практика приховування діагнозу від безнадійно хворого пацієнта зазнала критики. Прибічники альтернативної точки зору висунули ряд аргументів, які були прийняті парламентаріями обох країн:

1. Роз’яснення лікарем діагнозу захворювання необхідне для досягнення поінформованої згоди між лікарем та пацієнтом.

2. Інформація щодо діагнозу та прогнозу захворювання дає можливість зробити пацієнту певні дії відносно свого майна, вирішення ряду юридичних питань.

3. Інформація про діагноз та прогноз захворювання може стимулювати дії хворого щодо юридичного оформлення фактичних відносин (шлюб, розлучення, усиновлення, тощо).

4. Інформація про невиліковне захворювання полегшує реалізацію прав пацієнта на певні соціальні пільги: безкоштовне лікування; безкоштовне або пільгове придбання лікарських засобів; пільговий проїзд до місця лікування.

Законодавство Російської Федерації зазначає, що у випадках несприятливого прогнозу захворювання інформація повинна надаватись як пацієнту, так і членам його родини, якщо громадянин не заборонив їм повідомляти про це (Стаття 31 Закону РФ «Основи законодавства Російської Федерації про охорону здоров’я громадян»). Цей закон не передбачає непоінформованості хворого щодо свого діагнозу у випадку несприятливого прогнозу захворювання.

Проте не кожна людина здатна спокійно перенести інформацію про захворювання з несприятливим прогнозом і після цього виважено прийняти рішення про вибір лікаря, методу лікування тощо. Подібна інформація може викликати сильні негативні емоції, які сприяють розвитку стресу, який сам по собі може ускладнити протікання хвороби, спричинити неадекватні дії з боку пацієнта.

У такій ситуації неможливо не враховувати багаторічного медичного досвіду.

Починаючи з цілителів Стародавньої Індії і Китаю, вважалося, що однією із складових успішного лікування є індивідуальний підхід до пацієнта; віра хворого в лікаря, лікування і одужання. Я рекомендую Вам ознайомитись, у запропонованих хрестоматійних вставках, з точкою зору на цю етико-правову дилему лікаря- письменника В. Вересаєва.

Законодавство України, за необхідності надання інформації про діагноз та прогноз захворювання невиліковно хворим пацієнтам, надає пріоритет лікуючому лікареві, який у разі необхідності може обмежити інформацію. Таке право лікарю надає 39 стаття Закону України «Основи законодавства про охорону здоров’я». Лікар, враховуючи стан і інтереси хворого, може надати неповну інформацію про діагноз та прогноз захворювання членам сім’ї або законним представникам пацієнта.