Добровільне медичне страхування

— самостійний або додатковий вид медичного страхування в країнах, у яких запроваджено систему обов’язкового медичного страхування, започаткований на комерційній основі, програма якого визначається договором страховика та страхувальника.

Зміст добровільних страхових програм визначається станом галузі охорони здоров’я в країні та пов’язаний з дефіцитними видами лікувально-профілактичної допомоги, обсягом та рівнем медичної допомоги, гарантованою програмою обов’язкового медичного страхування. Відповідні страхові програми мають узгоджуватися з територіальними органами управління охороною здоров’я. В сучасному добровільному медичному страхуванні набули поширення диференційовані програми, за якими за вибором застрахованих осіб включають страхування життя на випадок реабілітації, стійкої та тимчасової непрацездатності, профілактичне страхування з метою оплати профілактичних і спортивно- оздоровчих послуг.

Джерела фінансування:

• особисті доходи громадян;

• прибуток працедавців (юридичних осіб).

Правила добровільного страхування визначаються страховими організаціями. Програма добровільного страхування визначається договором страховика та страхувальника, в якому встановлюються:

• тарифи на страхування;

• системи контролю за якістю надання медичних послуг.

На відміну від обов’язкового страхування, прибутки від добровільного медичного страхування страхова компанія може використовувати для будь-якої комерційної та некомерційної діяльності.

Таким чином, медичне страхування є самостійною системою товарно-ринкових відносин в системі охорони здоров’я, що впроваджується з метою поліпшення медичного обслуговування населення.

Запровадження системи медичного страхування в Україні — це відповідальний крок, який спричинить повну реорганізацію всієї галузі, а саме: зумовить перехід до:

• нових форм організації та управління системою охорони здоров’я;

• системи багатоканального фінансування;

• оплати праці за виконану роботу;

• амбулаторно-поліклінічного пріоритету в наданні медичної допомоги;

• вільного вибору пацієнтом лікувального закладу та лікуючого лікаря.

Для впровадження системи страхової медицини необхідні принципово нові організації, які мають виконувати посередницькі організаційні й управлінські функції й спеціально підготовлені кадри.

Для успішного реформування галузі на шляху впровадження системи страхової медицини доцільно враховувати досвід країн Східної та Центральної Європи, які в недалекому минулому мали подібну до України модель організації та фінансування охорони здоров’я.

3.6.