3.2. Саркоцистоз (Sarcocystosis)

Хвороба спричинюється паразитами, розвиток яких відбувається за участю дефінітивних (собака, кіт, вовк, лисиця, а також людина) і проміжних (свійські та дикі травоїдні, всеїдні, гризуни) хазяїв.

Нині у видових назвах паразитів прийнято комбінувати родові назви проміжного та дефінітивного хазяїв. Таким чином, збудниками саркоцистозу свиней є: Sarcocystis suihominis та S. suicanis.

Характеристика збудників. У організмі свиней саркоцисти локалізуються у посмугованих м’язах і серці у вигляді цист. За розмірами вони можуть бути мікроскопічно малими (мікроцисти) або сягати 2 см і більше (макроцисти). Форма цист еліпсоподібна. Всередині саркоцист знаходяться мікроскопічні ендозоїти, які мають серпоподібну форму. В тонких кишках дефінітивних хазяїв утворюються тонкостінні ооцисти (рис. 8), в яких знаходяться дві спороцисти з чотирма спорозоїтами в кожній.

Епізоотологічні дані. Саркоцистоз тварин поширений в усіх країнах світу, в тому числі й Україні. Екстенсивність саркоцистозної інвазії серед свиней - 60 %. Поширенню інвазії сприяє значна кількість собак і котів на фермах, відсутність облаштованих убиралень, низький рівень ветеринарно- санітарної культури, утилізація трупів і відходів забою тварин у випадкових місцях. Фактори передавання збудників - корм і вода. Механічними переносниками паразитів можуть бути деякі види комах-копробіонтів і птахи. Сезонність хвороби не виражена. Ураження саркоцистами реєструють у молодняку з 2-6-місячного віку. З віком тварини показники екстенсивності та інтенсивності інвазії зростають.

Рис. 8. Спорульована ооциста Sarcocystis suihominis з фекалій.

Клінічні ознаки. У разі спонтанного зараження саркоцистоз має переважно хронічний (латентний) перебіг, що ускладнює діагностику. Із клінічних ознак відмічають виснаження, блідість видимих слизових оболонок, набряк міжщелепового простору, екзофтальмію. Гострий і підгострий перебіг виникають при експериментальному зараженні. Спостерігаються значне підвищення температури тіла, максимальний пік якої збігається з утворенням меронтів другої й третьої генерацій, пригнічення, анорексія, слабкість, тахікардія, тахіпное, пронос, спрага, можливі аборти.

Патологоанатомічні зміни. У тварин, які загинули внаслідок експериментального саркоцистозу, відзначають виснаження, інтенсивні крововиливи на слизових оболонках, серозних покривах, у підшкірній клітковині, скелетних і серцевих м’язах, у паренхімі всіх внутрішніх органів і лімфовузлів. Слизові оболонки травного каналу катарально запалені. Спостерігається набряк та гіперемія легень.

При ветеринарно-санітарній експертизі туш, інтенсивно уражених саркоцистами, відмічають їх виснаження, гідремічність, наявність серозних інфільтратів у підшкірній клітковині, міжм’язовій сполучній тканині.

4.