ГІПОГОНАДИЗМ

Ппогонадизм — це синдром, який об’єднує різні форми недостатності статевих залоз. Розрізняють первинний ппого­надизм, зумовлений недостатнім розвитком або ураженням статевих залоз, і вторинний гіпогонадизм, при якому гіпо­функція статевих залоз розвивається внаслідок ураження ен­докринних залоз або ЦНС, які регулюють функціональний стан яєчників і яєчок.

Етіологія та патогенез. Первинний гіпогонадизм ви­никає внаслідок ураження статевих залоз інфекційно-запаль­ним процесом, кастрації, генетичних або ембріональних пору­шень. Він може бути зумовлений пухлинами статевих залоз.

Вторинний гіпогонадизм спричинюють різноманітні ура­ження гіпофіза, гіпоталамуса та інших відділів ЦНС (ней- роінфекція, пухлини, стреси). Важкі ендокринні захворюван­ня (акромегалія, хвороба Іценка—Кушінга, мікседема, цукро­вий діабет та ін.) також супроводжуються розвитком гіпого- надизму.

Клініка гіпогонадизму залежить від вираженості уражен­ня статевих залоз, а також від віку хворого. Статеві гормони суттєво впливають на розвиток первинних і вторинних стате­вих ознак, кісток, скелетних м’язів, розподіл підшкірної жиро­вої клітковини, водний баланс. Природжений гіпогонадизм або ураження статевих залоз у препубертатний період характе­ризується євнухоїдними пропорціями тіла (високий зріст, довгі кінцівки, кістковий вік відстає від паспортного). Маса тіла надмірна. У хлопчиків спостерігається перерозподіл підшкірної жирової клітковини за жіночим типом, часто розвивається гінекомастія. У пубертатний період вторинні статеві ознаки не виникають, у дівчаток молочні залози не розвиваються, матка інфантильна. У юнаків залишається високий тембр голосу, яєчка та мошонка недорозвинені. Можливий крипторхізм, ста­тевий член малих розмірів. Якщо гіпогонадизм розвивається в постпубертатний період, то ознак євнухоїдизму немає, бо кас­трація необов’язково спричинює регресію вже сформованих гормонозалежних тканин.

Діагностика ґрунтується на характерних клінічних про­явах (недорозвинення внутрішніх та зовнішніх статевих ор­ганів, відсутність вторинних статевих ознак або недостатня їх вираженість). У хворих на первинний гіпогонадизм виявля­ють зниження секреції статевих гормонів на фоні підвищен­ня рівня гонадотропінів у крові та сечі. При вторинному гіпо­гонадизмі знижена секреція як статевих гормонів, так і гона­дотропінів. Пробу з уведенням хоріонічного гонадотропіну проводять для диференціальної діагностики первинного і вто­ринного гіпогонадизму. Підвищення секреції статевих гор­монів після уведення препарату підтверджує діагноз вторин­ного гіпогонадизму.

Лікування первинного гіпогонадизму полягає в призна­ченні статевих гормонів (замісна терапія), анаболічних препа­ратів, вітамінотерапії, загальнозміцнювальних і симптоматич­них засобів. При вторинному гіпогонадизмі лікують основне захворювання, проводять курси лікування хоріонічним гона- дотропіном та статевими гормонами. Призначають також анаболоїди, вітаміни, загал ьнозмі днювальні засоби.