ВЕДЕННЯ ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНОГО ПЕРІОДУ

Усі заходи після операції мають бути спрямовані на профілактику і своє­часне виявлення можливих ускладнень.

Одразу після операції хвору переводять у спеціальну палату, де повинна постійно перебувати медична сестра, яка володіє навичками виконання необ­хідних реанімаційних маніпуляцій.

Особливу увагу хворій приділяють у перші 6 год після операції, погодинно вимірюючи артеріальний тиск, визначаючи частоти пульсу й дихання. У разі зниження артеріального тиску', зміни частоти і наповнення пульсу, розладів дихання, виникнення кровотечі та розвитку’ інших ускладнень терміново ви­кликають чергового лікаря.

При черевностінних втручаннях відразу після операції на ділянку після­операційної рани на 3—4 гол накладають важке з метою гемостазу й запобіган­ня розходженню швів передньої черевної стінки при блюванні або кашлю, а також призначають холод на ділянку післяопераційної рани, шо справляє і знеболювальну дію, на ЗО хв через 1,5—2 гол, який відміняють через 2 доби.

Одним із патологічних чинників, шо негативно впливає на перебіг після­операційного періоду, є. біль, для купірування якою через 4—6 год після опе­рації хворій призначають анальгетики (промедол, баралгін та ін.), ін’єкції за потреби повторюють кожні 4—6 гол, через 2—3 доби — раз на лобу (на піч).

У післяопераційний період найголовнішим завданням лікаря є оцінка за­гального стану хворої (температура тіла, пульс, артеріальний тиск, дихання), стану післяопераційної рани, нагляд за своєчасним спорожненням пацієнт­кою сечового міхура і кишок.

Через 8 — 10 год після операції сечовий міхур має бути спорожненим, незважаючи на те шо відразу після операції сечу було виведено через катетер. У разі неможливості самостійного сечовипускання затримку’сечі усувають ме­дикаментозними і рефлекторними засобами (тепле судно, струмінь води) або шляхом катетеризації сечового міхура.

У перші голини після операції хворій для втамування спраги змочують губи вологою серветкою, через 10—12 гол можна дозволити пити переварену воду, настій шипшини без цукру, мінеральну негазовану воду.

З огляду на втрати рідини під час операції у післяопераційний період показана іпфузійна терапія з метою коригувати водно-електролітний і білко­вий обмін та кислотно-основний стан крові. При ньому характер і обсяг інфузійної терапії зумовлені основним захворюванням, особливостями опе­ративного втручання і віком хворої. Інфузійну терапію проводять протягом декількох днів після операції. Кількість рідини, яку вводять, у середньому становить 2—3 л. Добовий діурез при такому об’ємі введеної рідини у серед­ньому — 1200—1400 мл. Об’єх< перелитої рідини зменшують удвічі, якщо у хворої до операції спостерігались явища серцевої недостатності. Для інфу- зійної терапії використовують 5 % розчин глюкози, розчин натрію хлориду та ін. За умови значного обсягу операції вводять поліглюкін, реополіглюкін, білкові препарати (альбумін, протеїн, плазму крові), гемодез. Антибіотики доцільно призначати лише за наявності запальних процесів у малому тазі, після травматичних операцій, при повторних операціях або в разі виникнен­ня небезпеки інфікування.

Серед заходів щодо тромбопрофілактики емболічних ускладнень у ранній післяопераційний період провідне місце нарівні з достатньою гідратацією зай­має активне його ведення (активна і пасивна гімнастика, раннє вставання з ліжка) і застосування (за показниками) прямих і непрямих антикоагулянтів.

Поведінка хворої в ліжку до кінця першої доби має бути активною (гли­бокі вдихи, згинання ніг, зміна положення тіла) з метою профілактики пнев­монії. Призначають дихальну гімнастику, гірчичники, відхаркувальні засоби.

Споживати їжу хворі починають на 2-у добу після операції (нежирний бульйон, некруте яйце, чай, сухарі). З 3-ї доби додають кефір, відварну курку, протертий суп, надалі поступово переходячи на загальне харчування.

На 1-у — 5-у добу після операції міняють пов’язку^- на животі, а шви оброб­ляють спиртом і йодом, через 6—7 діб знімають шкірні шви і виконують гінеко­логічне дослідження, через 9—10 діб за умови «ускладненого перебігу' післяо­пераційного періоду хвору виписують під нагляд дільничного гінеколога.

Після піхвових операцій у післяопераційний період показані постільний режим, анальгетики й антибіотики (за показниками), дихальна гімнастика, регуляція функцій кишечнику' і сечового міхура. При операціях на м’язах тазо­вого дна акт дефекації затримується на 5 діб, що забезпечується ретельним спорожненням кишечнику перед операцією і споживанням рідкої їжі протя­гом перших 5 діб після операції. З 6-ї доби харчовий раціон поступово розши­рюють. однак без включення клітковини.

Догляд за післяопераційною раною на промежині ведеться відкритим спо­собом: піхву обробляють 0,1 % розчином калію перманганату'. На 5-у добу призначають клізму, шви знімають на 6-у добу.

Вставати і ходити хворим після піхвових операцій дозволяють на 7-му добу, а виписують на 12-у. Протягом 3 міс. рекомендують обмежувати піднят­тя важкого (не більше 3 кг). Хворих звільняють від важкої фізичної праці на термін до 6 міс.

У разі затримки сечовипускання слід встановити її причину (рефлектор­на.

Частими ускладненнями післяопераційного періоду є нудота і блювання центрального генезу, як наслідок ацидозу, перитоніту, атонії кишечнику, заго­стрення хронічних захворювань з боку травного тракту і жовчовивідних шляхів. У таких випадках проводять диференціальну діагностику і призначають пато­генетичну терапію.

У багатьох гінекологічних хворих після порожнинних операцій спостері­гається парез кишок, пов’язаний зі зниженою перистальтикою. Таким хворим показане послідовне внутрішньом’язове введення прозерину (1 мл 0,05 % роз­чину), внутрішньовенне — гіпертонічного розчину натрію хлориду (10—20 мл IO % розчину). При гіпотонії шлунка його промивають за допомогою зонда. Широко використовують гіпертонічні клізми.