АНОТАЦІЯ

Маркіна А. М. Адміністративно-правове регулювання надання медичних послуг в Україні. - Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право.

У дисертації наведено розв’язання наукового завдання з розвитку засад й адміністративного інструментарію щодо адміністративно -правового регулювання надання медичних послуг в Україні.

Розкрито зміст медичних послуг як об’єкта адміністративно-правових відносин, визначивши об’єкт адміністративно-правових відносин у галузі охорони здоров’я як конкретне правове відношення, пов’язане з реалізацією публічною адміністрацією зобов’язання щодо забезпечення покращення фізичного і психічного здоров’я населення. Медичні послуги, їх якість, доступність, своєчасність і достатність є одним із чинників належного функціонування загальної системи охорони здоров’я, а тому можуть бути об’єктом відповідних адміністративних відносин. Визначено термін «медична послуга» з адміністративної точки зору та досліджено співвідношення «медичної послуги» та «медичної допомоги».

З’ясовано, що загальні принципи регулювання охорони здоров’я є системою засад, на яких має базуватись основа принципів надання медичних послуг, більше того - в аналізованій сфері провідне місце займають принципи державного управління, які притаманні виключно всім сферам адміністративної діяльності. Також виявлено, що принципи надання медичних послуг і принципи формування ринку медичних послуг певною мірою дублюються, проте медичні послуги мають базуватися на пріоритеті здоров’я конкретного пацієнта, у той час як ринок медичних послуг є елементом конкурентної економіки. Усі принципи в аналізованій сфері класифіковано на організаційні (керівні засади здійснення такої діяльності); технічні (супроводжують процес надання медичних послуг); процедурні (реалізуються під час надання послуги); професійні (вимоги, які розповсюджуються на суб’єктів надання медичних послуг).

Виявлено, що в умовах сучасності гостро стоїть потреба уніфікації та стандартизації надання медичних послуг. Доведено, що якість медичної послуги є суб’єктивним поняттям, однак, незважаючи на це, держава мусить весь час наглядати та контролювати окремі аспекти, що входять до розуміння надання якісної послуги, розроблюючи при цьому єдині уніфіковані та стандартизовані вимоги. 2017 року законодавець закріпив визначення поняття «медична послуга», тим самим увівши його в обіг на якісно-новому рівні - передбачивши правовий захист лікарів із визначенням обсягів їхньої діяльності та критеріїв її якості.

Доведено, що регулювальний вплив норм адміністративного права на суспільні відносини у сфері надання медичних послуг нечасто здійснюється виключно нормами адміністративного права. Загалом він реалізується через публічну адміністрацію. Сучасне розуміння трактування цього терміна зводиться до сукупності публічних органів (державних і недержавних), які діють з метою забезпечення як інтересів держави, так і інтересів суспільства в цілому. Виявлено дворівневу структуру публічної адміністрації в аналізованій сфері, суб’єкти якої зобов’язані створювати всі належні умови для медичних закладів, які безпосередньо надають медичні послуги населенню.

Удосконалено поняття елементів механізму адміністративно-правового регулювання надання медичних послуг в Україні як компонентів єдиного специфічного комплексного утворення, які в сукупності або окремо один від одного (як самостійні об’єкти) доводять процес публічного управління та надання адміністративних послуг у сфері будь-яких дій, пов’язаних із наданням матеріальних чи нематеріальних благ для покращення фізичного і психічного здоров’я населення, до логічного результату, виконуючи своє правове завдання. Відповідно проаналізовано норми та принципи адміністративного права, застосування, реалізацію та тлумачення нормативних актів, юридичну відповідальність, форми, методи та процедури адміністративної діяльності публічної адміністрації в цій сфері як відповідні компоненти.

З’ясовано, що Міністерство охорони здоров’я, здійснюючи свою адміністративну діяльність, опосередковано долучається безпосередньо до врегулювання суспільних відносин у сфері надання медичних послуг, установлюючи основні засади реалізації такої діяльності. Досі триває впровадження нових організаційних засад охорони здоров’я в межах медичної реформи, а тому, поки не створено Нацслужби здоров’я, розглядати форми й методи її діяльності можливо тільки з урахуванням її майбутніх повноважень.

Відтак висунуто гіпотезу, згідно з якою формами і методами діяльності майбутнього ключового суб’єкта публічного адміністрування в аналізованій сфері будуть такі: правотворчі (служба готуватиме розпорядчі акти стосовно оперування бюджетними коштами, які пов’язані з медичним обслуговуванням населення); правозастосовні (мають бути реалізовані приписи нормативно-правових актів, які стосуються функціональних повноважень служби на безперервній основі); правозахисні (основним завданням буде реалізація державних фінансових гарантій стосовно медичного обслуговування пацієнтів, тим самим забезпечуючи належність, якість, достатність і допустимість медичних послуг); контрольні (буде слідкувати за дотриманням приписів договору медичного обслуговування між закладом надання медичних послуг і пацієнтом стосовно їх якості та обсягу); наглядові (здійснюватиме нагляд за додержанням установлених приписів шляхом здійснення відповідних перевірок); профілактичні (буде реалізовувати систему заходів з попередження виникнення несприятливих наслідків, які можуть бути зумовлені неякісним чи несумлінним виконанням обов’язків конкретних суб’єктів); переконання і примусу (займатиметься впровадженням у свідомість громадян та суб’єктів надання медичних послуг настанов про міру належної та допустимої поведінки, а в разі відхилення від такої - застосовуватиме заходи притягнення винних до відповідальності).

Наголошено про необхідність розгляду питань адміністративних процедур і відповідальності в сфері надання медичних послуг відповідно до причинно-наслідкового зв’язку.

Адміністративна процедура насамперед передбачає послідовність здійснення індивідуальних, конкретних управлінських, організаційних і технічних адміністративних дій; вона тісно пов’язана з формами діяльності публічних органів, установлює порядок здійснення останніх і в аналізованій сфері має відповідати загальним вимогам, що стосуються надання адміністративних послуг. Наразі адміністративні процедури у сфері медичних послуг в умовах сьогодення перебувають на етапі становлення у зв’язку з оновленням законодавства та відсутністю конкретних правил діяльності суб’єктів охорони здоров’я під час надання медичних послуг.

Адміністративна відповідальність у сфері надання медичних послуг виникає на підставі вчинення конкретним суб’єктом делікту, покарання за яке передбачено законодавством. У сфері надання медичних послуг адміністративна відповідальність поки ще в основному законі прямо не передбачено, а стосується лише окремих аспектів діяльності суб’єктів її надання. Здійснено класифікацію адміністративної відповідальності у сфері надання медичних послуг залежно від суб’єкта делікту: 1) адміністрації медичного закладу; 2) працівників закладу охорони здоров’я (лікарів); 3) осіб, які організовують забезпечення медичного закладу різноманітними ресурсами; 4) пацієнта.

Наголошено, що наразі гостро стоїть питання відповідальності медичних лабораторій (клініко-діагностичних) за розголошення відомостей про стан здоров’я споживача надаваної ними послуги (пацієнта), адже право на таємницю про стан здоров’я належить до абсолютних прав, оскільки цьому праву кореспондує обов’язок усіх інших осіб, яким стало відомо вищезазначену інформацію, утримуватися від її поширення. КУпАП не вирішує жодним чином цю проблему, а тому потребує доповнення статтею, яка встановить відповідальність за порушення конфіденційності під час надання медичних послуг, а також покарання і за медичні помилки.

Зазначено, що впровадження передового досвіду в управлінський процес сфери охорони здоров’я відіграє одну з ключових ролей у побудові якісної системи надання медичних послуг, а питання методів фінансування медичного обслуговування є ключовим під час оптимізації системи охорони здоров’я населення.

Передбачено, що участь громадськості в розробленні та реалізації державної політики сфери надання медичних послуг є найпріоритетнішим аспектом розбудови системи охорони здоров’я в ЄС. За допомогою різноманітних інституцій держави визначають основні потреби громадян в аналізованій сфері через упровадження різноманітних механізмів залучення окремих верств населення до прийняття основних рішень, проводячи різноманітні консультативні, дорадчі та превентивні заходи. Доцільність створення в Україні окремого державного органу, що опікуватиметься низкою комунікативних і консультативних функцій у стосунках із громадськістю в усіх сферах державного управління, назріла вже давно. Наразі в кожному центральному органі виконавчої влади, що формує та реалізовує політику в певній сфері, існує структурний підрозділ, відповідальний за взаємодію зі ЗМІ та зв’язками з громадськістю.

Запропоновано під удосконаленням адміністративного законодавства у сфері надання медичних послуг в Україні розуміти вироблення теоретичних і практичних напрямків посилення потенціалу для подальшого розвитку цього явища та врегулювання спірних питань, що існують в його межах, через зміну, перероблення, скасування чи створення нормативно-правових актів у сфері охорони здоров’я.

Запропоновано внести зміни й доповнення до Закону України від 19 листопада 1992 р. № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров’я» щодо підвищення адміністративно-правового статусу медичного закладу та безпосередньо лікарів як суб’єктів надання медичних послуг, більш чіткої формалізації процедури їх надання та уточнення категорійного апарату; значного посилення адміністративно-правового захисту пацієнтів через установлення адміністративної відповідальності за лікарську помилку, протидію використанню неефективних ліків, розголошенню відомостей про стан здоров’я пацієнта; а також загалом запропоновано розробити типовий договір надання медичних послуг і новий кодифікований Закон - Медичний кодекс України.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що сформульовані й аргументовані в дисертації теоретичні положення, висновки та пропозиції впроваджено та надалі може бути використано в науково- дослідній сфері - для подальшого теоретичного розроблення питань адміністративно-правового регулювання надання медичних послуг в Україні; у правотворчості - для вдосконалення чинного законодавства в питаннях адміністративно-правового регулювання надання медичних послуг в Україні; у правозастосовній діяльності - для покращення адміністративно-правового регулювання надання медичних послуг в Україні; у навчальному процесі - під час розроблення та викладання навчальної дисципліни «Адміністративне право України», у підготовці відповідних підручників, навчальних посібників, конспектів лекцій.

Ключові слова: адміністративна діяльність, адміністративно-правове регулювання, забезпечення, лікар, медичний заклад, медичні помилки, медичні послуги, модернізація, охорона здоров’я, якість та доступність медичної послуги.