Рифаміцини

Рифаміцини (рифаміцин, рифампіцин, рифапентин, ри факсимін, рифабутин) - група антибіотиків широкого спектра ді класу анзаміцинів, сполук, що містять в своєму складі 17-члец ний ненасичений «анса-ланцюг».

Фармакодинаміка. Рифаміцини мають бактерицидну дію. Механізм антимікробної дії обумовлений пригніченням синте­зу РНК шляхом утворення комплекса із ДНК-залежною полі- меразою. Вибірковість дії відносно бактерій обумовлено низь­кою аффінністю ріфаміцинів до аналогічного ферменту клітин ссавців.

Спектр антимікробної дії. Рифаміцини мають найбільшу активність щодо мікобактерій туберкульозу, атипових мікобак­терій різних типів (за вийнятком M.fortuitum), а також грам- позитивних коків, у тому числі метицилінрезистентних ста­філококів (MRSA) і мультирезистентних пневмококів. Більше 95% піогенних стрептококів, що стійкі до пеніциліну та інших антибіотиків, чутливі до рифаміцинів До рифампіцину чутли­ві грамнегативні коки - N.meningitidis і N.gonorrhoeae (у тому числі бета-лактамазоутворюючі), проте вони швидко набува- стерігається через 2 години після внутрішнього застосування, Фармакокінетичні показники більш стабільні при одноразо­вому прийомі добової дози і тривалості лікування більше 10- 14 днів.

Рифапентин в терапевтичних концентраціях виявляє бак­терицидну активність як проти внутрішньоклітинних, так і проти позаклітинних M.tuberculosis. Рифапентин та 25-дезаце- тилрифапентин (активний метаболіт) накопичуються в макро­фагах людини із внутрішньоклітинним/позаклітинним співвід­ношенням приблизно 24:1 і 7:1, відповідно. Біодоступність після прийому однієї дози 600 мг складає 70%. Після прийому 600 мг максимальна концентрація рифапентина в плазмі досягається через 5-6 год. Міра зв’язування з білками плазми рифапентина і його активного метаболіта 25-дезацетилрифапентина складає 97,7 і 93,2 % відповідно. З сечею екскретується 17% рифапенти­на і споріднених сполук. Період напіввиведення рифапентина складає приблизно 14-17 год.

Рифабутин швидко всмоктується із ШКТ. Біодоступність складає 20%, при вживанні внутрішньо не залежить від прийо­му їжі.

При внутрішньому застосуванні максимальна концентра­ція в крові досягається через 2-4 години. Зв’язування з білками крові становить 85%. Рифабутин добре розподіляється в ткани-

Показання до застосування:

Рифампіцин:

• Туберкульоз різної локалізації (основний препарат, засто- совувати лише у поєднанні з іншими протитуберкульозними! препаратами у зв’язку з швидким розвитком стійкості). «

• Профілактика та лікування атипових мікобактеріозів у ВІЛ-інфікованих пацієнтів (у комбінації з азитроміцином, ципрофлоксацином та ін.).

• Лепра (в комбінованій терапії).

• Важкі форми стафілококової інфекції, викликані MRSA (у комбінації з фузидієвою кислотою, ванкоміцином та ін­шими антибіотиками), у тому числі остеомієліт, пневмонія, і пієлонефрит.

• Легіонельоз (у комбінації з макролідами).

• Профілактика менінгиту у носіїв менінгокока, а також профілактика інфекцій, спричинених Н.influenzae типу В. НІ Не дивлячись на широкі терапевтичні можливості ри-

фампіцина, в кожному випадку слід оцінювати потенційну користь його призначення конкретному пацієнтові і ризик по­ширення стійкості і втрати значення рифампіцина як основно­го протитуберкульозного препарата, якому в даний час немає альтернативи.

Рифапентин:

• легенева форма туберкульозу (у комбінації принаймні з одним із протитуберкульозних препаратів, до якого чутли-! вий збудник).

Рифабутин:

• Туберкульоз різної локалізації, викликаний рифампіци- норезістентними, але чутливими до рифабутину, штамами M.tuberculosis (у поєднанні з іншими протитуберкульозни­ми препаратами).

• Лікування інфекцій, викликаних комплексом M.avium- intracellulare і іншими атиповими мікобактеріями.

• Вигодовування груддю.

• Для рифабутину: вік дітей до 14 років, вагітність, лактація.

• Для рифапентину: вік дітей до 12 років, печінкова і нир­кова недостатність, порфірія.

Попередження:

• На тлі терапії рифаміцинами можливе червоно-пома­ранчеве забарвлення сечі, шкіри, біологічних секретів.

• Клінічний матеріал для культивування мікобактерій і визначення їх чутливості необхідно брати до початку ліку­вання, а також в процесі лікування після двох-триденної перерви в терапії з метою моніторингу терапевтичної відповіді.

• Під час лікування нетуберкульозних інфекцій можли­вий швидкий розвиток резистентності мікроорганізмів; цей процес можна попередити, якщо комбінувати рифамі- цини з іншими хіміотерапевтичними засобами.

• У новонароджених і недоношених дітей рифампіцин ви­користовується лише за життєвими показами у зв’язку з ві­ковою незрілістю ферментних систем печінки.

• 3 обережністю застосовувати при вказівках на захво­рювання печінки в анамнезі. Рифампіцин протипоказаний при важких порушеннях функції печінки у зв’язку із зрос­танням ризика гепатотоксичності.

• Рифапентин не можна комбінувати з препаратами, що належить до групи рифаміцина.

• Пацієнтам, що приймають рифапентин та рифабутин, не слід носити контактні лінзи.

• Під час лікування рифапентином та рифабутином ре­комендується періодично (щомісячно) контролювати кіль­кість лейкоцитів, тромбоцитів у периферичній крові та ак­тивність печінкових ферментів (табл. 3.7.1).

2.7.