ТЕНІАРИНХОЗ

Лат.— taeniarhynchosis. Досить поширений біогельмінтоз. За­хворювання має хронічний характер. Постійною скаргою інвазо- ваних Q відчуття свербежу в ділянці заднього проходу, довільне виповзання члеників паразита з анусу, а також виділення їх під час дефекації.

Захворювання, як правило, супроводжується диспепсичними явищами.

Актуальність. Теніаринхоз поширений майже в усіх регіонах земної кулі. Вражає він переважно населення, що займається тва­ринництвом. Смертельні випадки трапляються дуже рідко. Захво­рювання завдає шкоди здоров’ю людини, а також тваринництву, оскільки значно знижується його продуктивність.

Етіологія. Збудник теніарипхозу (Tacniarhynchus saginatus) — бичачий, або, як його ще називають, неозброєний ціп’як — великий стрічковий гермафродитний гельмінт (цестола) завдовжки 4—7 м. Довге тіло паразита розділяється на головку (сколекс) з м’язови­ми присосками без гачків, шийку, за якою йде тіло (стробіла), що складається з окремих члеників (проглотид). Останні мають гер­мафродитну будову і заповнені великою кількістю яєць, що вмі­щують онкосфери. Дозрілі задні членики виділяються з фекаліями назовні, або ж самостійно активно виповзають з анусу. В зовніш­ньому середовищі, насамперед на випасах, вони можуть розповза­тися по траві. Тварини з’їдають забруднену проглотидами траву і таким чином заражаються теніаринхозом.

Розвиток бичачого ціп’яка відбувається зі зміною хазяїна. Про­міжним хазяїном є велика рогата худоба, в м’язах якої знаходять притулок личинки (фіни, або цистицерки). Остаточним хазяїном є саме людина, в тонкій кишці якої паразитують статевозрілі особи­ни. Тривалість життя бичачого ціп’яка досягає 10 років і більше. Через 3—4 міс .після зараження паразит досягає статевої зрілості ⁴і починається виділення члеників, яке продовжується протягом усього періоду перебування паразита в організмі. ‘

Патогенез.

дразнения слизової оболонки кишки великою масою паразита, що спричиняє спазм кишок і переймистий біль. Велике значення має сенсибілізуюча дія паразита і порушення балансу харчових речо­вин за рахунок споживання їх паразитом.

Сприйнятливість. Імунітет. Сприйнятливість людини до тені- аринхозу висока. Імунні реакції при теніаринхозі вивчені недостат­ньо. Вірогідних даних про можливість повторного зараження би­чачим ціп’яком немає.

Джерело збудника інвазії. Джерелом збудника інвазії є люди­на— остаточний хазяїн, котрий виділяє в навколишнє середовище членики з інвазійними яйцями.

Велика рогата худоба — проміжний хазяїн. У її м’язах містять­ся інвазійні личинки, що ними заражається людина.

Механізм передачі. Передача збудника інвазії відбувається по такому ланцюгу: людина — навколишнє середовище — велика ро­гата худоба — людина. Велика рогата худоба заражається через з’їдання кормів, забруднених члениками бичачого ціп’яка на па­совищах. Людина заражається при вживанні в їжу недостатньо термічно обробленої яловичини, тобто м’ясо-оральним шляхом.

Захворюваність. Захворюваність населення при поганій орга­нізації ветеринарно-санітарного нагляду та за умови вживання в їжу недостатньо термічно обробленої яловичини може досягти значних цифр — до 10%. Сезонність не має особливого значення, але в ендемічних районах захворюваність може зростати в період масового забою худоби.

На теиіаринхоз хворіють дорослі. Діти уражуються лише в ін­тенсивних осередках теніарипхозу. В останні десятиріччя завдяки енергійним протиепідемічним заходам в ендемічних регіонах Узбе­кистану, Таджикистану, Азербайджану та деяких районах Росій­ської Федерації захворюваність па теніаринхоз знизилась у 15— 25 разів. В Україні теніаринхоз практично ліквідований.

Специфічна терапія. Для дегельмінтизації застосовують фено- сал, діхлосал або трихлосал.

Специфічна профілактика не розроблена.

Особливості епідемічного процесу.

Протиепідемічні заходи. Найважливішими з них є виявлення та нейтралізація джерела збудника інвазії, тобто інвазованих би­чачим ціп’яком людей. Виявлення здійснюють методом опитування про виділення члеників та дослідження періанально-ректального зскребка. Онкосфери можна виявити флотаційним методом. Усі ін- вазовані підлягають дегельмінтизації, після якої за ними встанов-

люють диспансерний нагляд на термін до 5 міс. Якщо паразит не видалений повністю, то протягом цього терміну починається стробі- ляція і виділення члеників. Заходи щодо'розриву механізму пере­дачі полягають у недопущенні вживання м’яса, ураженого цистн- церками. Для цього за всіма тушами забитих тварин встановлю­ють суворий санітарно-ветеринарний контроль. Велике значення мають заходи, спрямовані на запобігання зараженню великої ро­гатої худоби теніаринхозом. Для цього не слід допускати до робо­ти біля худоби осіб, хворих на теніаринхоз. З переходом тварин­ництва на промислову основу набуває значення концентрація тва­ринницьких комплексів, куди збудник інвазії може проникати з кормами, вирощуваними на землеробських полях зрошування, на яких онкосфери можуть зберігатися протягом року. Тому на цих полях необхідно дотримуватися санітарно-гігієнічних заходів при поливі стічними водами, а також правил покосу трав, які забезпе­чують загибель яєць гельмінтів під впливом фізико-біологічних чинників.

Епідеміологічний нагляд. Оскільки теніаринхоз належить до зоонозних інвазій, система епідеміологічного нагляду включає сте­ження за рівнем ураженості теніаринхозом як людей, так і великої рогатої худоби. На підставі цих даних прогнозують тенденцію роз­витку епідемічного процесу в конкретному географічному регіоні: відповідно до ступеня загрози розробляють комплекс медичних та ветеринарних заходів, спрямованих на обмеження інтенсивності епідемічного процесу. При виявленні випадків теніариихозу над­силають термінове повідомлення до CEC.