ТЕНЇОЗ

Лат.— taeniosis. Дуже поширений біогельмінтоз. Захворювання має хронічний перебіг з диспепсичним та алергічним "синдромами. У людини можливе паразитування не тільки статевозрілої, але й ларвальної стадії розвитку паразита (цистицеркоз) з локалізацією у різних, у тому числі й життєво важливих, органах.

Актуальність. Теніоз найбільше поширений у регіонах, де роз­винуте свинарництво, у тому числі й в Україні. Небезпечною є ло­калізація цистицерків у головному мозку, що іноді стає причиною смерті, а також ,в органі зору, що може призвести до сліпоти. Со­ціально-економічне значення теніозу визначається нанесенням збитку здоров’ю людини, а також продуктивності свинарництва.

Етіологія. Збудник теніозу (Taenia solium)—свинячий, або озброєний, ціп’як. Це великий стрічкоподібний гермафродитний гельмінт (цсс'іода), що сягає довжини 2 м і більше. Довге тіло паразита починається голівкою з чотирма присосками й вінчиком хітинових гачків; тіло складається з великої кількості, до 1000 й більше, члеників. У мати,і зрілих члеників містяться яйця з OHKO-

сферами, що не відрізняються від яєць бичачого ціп’яка. Членики не мають здатності рухатися й пасивно виділяються назовні ра­зом з фекаліями. Внаслідок цієї біологічної особливості яйця в основному потрапляють в організм тварин, схильних до копрофагії, наприклад, до свиней, котрі є проміжним хазяїном. Розвинуті з яєць личинки, що циркулюють з течією крові в організмі проміж­ного хазяїна, осідають у м’язовій тканині та інкапсулюються (цис- тпцерки або фіни). Людина заражується при вживанні у їжу сви­нячого м’яса. Через 2—2,5 міс після зараження починають виділя­тися зрілі членики. Тривалість життя свинячого ціп’яка— 10 років і більше.

Патогенез. Людина для свинячого ціп’яка є кінцевим хазяїном, у тонкій кишці якого паразитує статевозрілий гельмінт. У патоге­незі захворювання має значення механічна, нервово-рефлекторна та сенсибілізуюча дія паразита.

Із шлунка онкосферп потрапляють у кровоносне русло і з те­чією крові найчастіше потрапляють у головний мозок, орган зору та м’язову тканину. Тривалість життя цистицерків — 3—10 років. Важкість клінічного перебігу визначається локалізацією цисти­церків.

Сприйнятливість. Імунітет. Сприйнятливість до теніозу висока. Імунні реакції при теніозі вивчені недостатньо. При цистицеркозі на імунних реакціях базується діагностика за серологічними тес­тами: ІФА, РЗК, реакція непрямої флуоресценції та пасивної гем­аглютинації.

Джерело інвазії. Джерелом збудника інвазії є людина, у якій паразитує статевозрілий гельмінт. Він виділяє членики, що містять інвазійні яйця, котрими заражується проміжний хазяїн, найчасті­ше свині.

Механізм передачі. Зараження людини відбувається при вжи­ванні в їжу сирого або недостатньо термічно обробленого свинячо­го фінозного м’яса. Можливий фекально-оральний шлях передачі від хворого через забруднені онкосферами руки або харчові про­дукти. Уражена цистицеркозом людина є епідеміологічним глухим кутом.

Захворюваність. Теніоз зустрічається у регіонах, де розвинуте свинарництво, але звичайно він не має масового поширення. Мож­ливий занос інвазії разом із свинячими тушами у благополучні щодо теніозу регіони. В Україні реєструється у вигляді поодино­

ких випадків. Сезонність особливого значення не має. В ендеміч­них районах заражуваність підвищується у період масового забою свиней. Частіше хворіють дорослі сільські жителі.

Специфічна терапія. Дегельмінтизацію проводять філіксаном, атебрином, насінням гарбуза.

Специфічна профілактика не розроблена.

Особливості епідемічного процесу. Інтенсивність або обмеже­ність епідемічного процесу залежить від ступеня ураження цисти- церками свиней та інтенсивності м’ясо-орального механізму пере­дачі. Тут має значення звичка населення вживати в їжу сиру або недостатньо термічно оброблену свинину. В заражейні свиней ма­ють значення умови їх утримання. Поширенню теніозу серед сви­ней сприяє випас їх на територіях, забруднених фекаліями люди­ни. Стійлове утримання свиней обмежує шляхи передачі збудника інфекції.

Протиепідемічні' заходи. Основним заходом при розриві меха­нізму передачі _й є недопущення вживання в їжу м’яса уражених тварин, особливо свиней. Необхідний суворий санітарно-ветеринар­ний контроль усіх забитих свинячих туш на наявність цистицерків чи фінів. Важливе значення мають санітарна освіта населення, а також викорінення звички вживати в їжу сирі та напівсирі страви із свинячого м’яса.

Епідеміологічний нагляд. Теніоз належить до зоонозних інва­зій, тому система епідеміологічного нагляду включає стеження за рівнем ураженості теніозом людей і свиней. На підставі вивчення цих даних прогнозують тенденцію розвитку епідемічного процесу у конкретному регіоні, відповідно до якої розробляють комплекс ме­дичних та санітарно-ветеринарних заходів, спрямованих на профі­лактику теніозу. При виявленні випадку теніозу надсилають тер­мінове повідомлення до CEC.