ЕХІНОКОКОЗ І АЛЬВЕОКОКОЗ

Лат.— echinococcosis, alveococcosis. Біогельмінтози з хронічним перебігом та алергічним компонентом, спричинені проникненням ехінококів або альвеококів в органи та тканини і розвитком там личинок.

Нині вважають, що ці два захворювання — однокамерний ехі­нококоз і альвеолярний ехінококоз — зумовлені .різними самостій­ними видами ехінококів, які розрізняються за деякими морфологіч­ними та біологічними ознаками. Поряд з деякими відмінностями у патогенезі та епідеміології цих захворювань вони мають і багато спільних ознак. Тому вважаємо, що їх доцільно розглядати разом.

Актуальність. Ехінококоз поширений переважно в регіонах з розвинутим пасовищним тваринництвом, особливо вівчарством. В Україні зустрічається в південних областях. Альвеококоз харак-

теризуеться як природноосередкова інвазія. Поширений у багатьох регіонах земної кулі. В Україні зустрічається рідко. Соціально- економічна значимість пов’язана з важкістю перебігу захворюван­ня. При ехінококозі значно знижується продуктивність сільськогос­подарських тварин, в основному овець.

Етіологія. Збудниками ехінококозу та альвеококозу є відповід­но Echinococcus granulosus та Echinococcus moltilocularis. Це дріб­ні гермафродитні цестоди завдовжки 2—6 мм, що складаються з З—4 члеників. Останній членик більший за інші і являє собою матку, наповнену зрілими яйцями. Членики викидаються назовні з фекаліями.

Установлено існування двох підвидів ехінококу: овечого та сви­нячого штамів, біологічні властивості яких визначають особливос­ті епідеміології. Зрілі членики овечого штаму ехінококу рухливі, що зумовлює можливість забруднення навколишнього середовища, зокрема трав’яного покриву. Цим самим створюються умови для зараження травоїдних тварин, найчастіше овець та великої рога­тої худоби. Зрілі членики свинячого штаму ехінококу не мають здатності активно рухатися і залишаються у фекаліях, з якими ви­діляються у навколишнє середовище.

Відмінність ехінококу від альвеококу грунтується на будові ли­чинок паразита. Ехінокок являє собою однокамерний міхур, напов­нений рідиною, на внутрішній зародковій оболонці якого розвива­ються личинки — зародкові сколекси. Личинки альвеококу являють собою конгломерат дрібних міхурчиків, об’єднаних сполучною тка­ниною, у яких міститься невелика кількість рідини.

Патогенез. Опкосфери, потрапивши у систему органів трав­лення проміжного хазяїна (людина або тварина), проникають у товщу слизової оболонки шлунка або кишок, звідки течією крові заносяться у різні органи. Онкосфери ехінококу найчастіше зано­сяться у печінку та легені, але можуть проникати і в інші органи й тканини. У місці їх локалізації розвиваються ехінококові міхур- чики, що ростуть поволі й можуть сягати великих розмірів. Онко­сфери альвеококу заносяться переважно у печінку і розвиваються у багатокамерні кісти, схильні до інфільтруючого зростання і ме­тастатичного розселення.

Сприйнятливість. Імунітет. Сприйнятливість людини до ехіно­кокозу і альвеококозу висока. Імунітет при цих захворюваннях не вивчений. Однак імунні реакції організму людини лежать в основі серологічної діагностики.

Джерело збудника інвазії. Кінцевим хазяїном ехінококу є пред­ставники сімейства собачих, а також кішки та інші хижі ссавці.

Особливе епідеміологічне значення для людини має собака, при спілкуванні з якою людина може заражуватися. Проміжним ха­зяїном крім людини можуть бути домашні та синантропні твари­ни: вівці, кози, велика рогата худоба, свині, олені, гризуни, від яких можуть заражуватися м’ясоїдні тварини (кінцеві хазяїни), з’їдаючи їхні органи. Людина є проміжним хазяїном, вона являє собою біологічний глухий кут і є епідемічно безпечною.

Альвеококоз — природноосередкова хвороба. Основним кінце­вим хазяїном є лисиця та інші дикі м’ясоїдні тварини родини со­бачих.

Механізм передачі. Ехінококозом та альвеококозом людина за- ражується фекально-оральним шляхом. Чинником передачі є руки, забруднені онкосферами при контакті з собакою, інвазованою ехі­нококом, а також фрукти та овочі, забруднені фекаліями хворої собаки. Велика та мала рогата худоба заражується на пасовись­ках при поїданні трави, забруднейої онкосферами ехінококу. За­раження собак здійснюється при поїданні органів тварин, ураже­них ехінококом.

При альвеококозі зараження людини найчастіше відбувається при полюванні на диких пушних звірів (лисиця, песець), особливо при зніманні з них шкірок, забруднених онкосферами альвеококу. Зараження може відбутися при збиранні дикоростучих ягід, за­бруднених екскрементами хворих тварин. Сільськогосподарські тварини при альвеококозі не відіграють епідемічної ролі.

Захворюваність. Ехінококоз серед населення найбільш пошире­ний у районах інтенсивного вівчарства, де вівці та велика рогата худоба перебувають на пасовиськах і охороняються сторожовими собаками. В Україні ехінококоз зустрічається у південному регіоні, у якому ехінококозом значно уражені вівці. Щорічно виявляють до 20—ЗО свіжих випадків ехінококозу у людей. У зв’язку з хроніч­ним перебігом ехінококозу та складністю його виявлення сезон­ності захворюваності не простежується. Хворіють люди різного ві­ку, в тому числі й діти. Уражаються ехінококозом найчастіше ті групи населення, які спілкуються з собаками, особливо приотар- ними. У західному регіоні України ехінококозом значною мірою уражені свині, однак серед людей захворювання практично не зу­стрічається.

Захворюваність на альвеококоз спостерігається найчастіше в ендемічних осередках серед диких тварин і людей, які займаються мисливством чи працюють у звірорадгоспах. Іноді спостерігаються сімейні зараження.

Специфічна терапія. Є спроби лікування вермоксом (мебенда­золом). В основному лікування хірургічне.

Специфічна профілактика не розроблена.

Особливості епідемічного процесу.

Протиепідемічні заходи. Заходами щодо нейтралізації джере­ла збудника інвазії є виявлення собак, хворих на ехінококоз, та дегельмінтизація їх, яку здійснює ветеринарна служба. Неабияке значення має також вилов та знищення бродячих собак.

Важливим є розрив механізму передачі інвазії від проміжного хазяїна кінцевому хазяїну. Це досягається ветеринарно-санітарним контролем за забоєм худоби з обов’язковим знищенням уражених ехінококозом органів. Для запобігання зараженню людини велике значення має дотримання правил особистої гігієни при спілкуван­ні з собаками.

В ендемічних осередках альвеококозу з метою розриву меха­нізму передачі необхідним є виконання правил особистої гігієни робітниками пушних промислів, звірорадгоспів, особами з інших груп ризику. Забороняється давати собакам для поїдання здобуті на полюванні тушки гризунів.

Людина, хвора на ехінококоз або альвеококоз, безпечна для оточуючих. Тому стосовно хворої людини немає необхідності вжи­вати будь-яких протиепідемічних заходів. Діагностика ехінококозу та альвеококозу становить певні труднощі і базується на клініч­них, рентгенологічних даних та результатах серологічних дослід­жень. Найбільш ефективними є реакція непрямої гемаглютинації (РИГА) та імуноферментного аналізу (ІФА), менш ефективною є реакція латекс-аглютинації.

Нині в Україні завдяки проведенню протиепідемічних заходів захворюваність на ехінококоз в ендемічному південному регіоні значно знизилась.

Епідеміологічний нагляд. Ехінококоз належить до зоонозних інвазій, тому епідеміологічний нагляд включає комплекс заходів медичної та ветеринарної служб щодо моніторингу захворюваності людніш, сільськогосподарських та свійських тварин. Залежно від інтенсивності епідемічного та епізоотичного процесів вживають від­повідний комплекс заходів.

При альвеококозі, що являє собою природноосередковий зооноз, звертають увагу на ступінь ураженості промислових пушних зві­рів (кінцеві хазяїни) та гризунів (проміжні хазяїни) цією інвазією

1 залежно від епізоотичної ситуації розробляють комплекс проти­епідемічних заходів. При виявленні випадків ехінококозу або аль- веококозу надсилають термінове повідомлення до CEC.