ОПІСТОРХОЗ

Синоміми: хвороба Виноградова; лат.— Opistorchosis. Хронічне захворювання печінки, підшлункової залози та інших органів, збудником якого є опісторхіс, що належить до числа гельмінтів із класу трематод.

Актуальність. Опісторхоз — природноосередкова інвазія. Най­більші осередки опісторхозу зареєстровано в західній частині Си­біру. Тільки в Тюменській області виявлено понад 400 000 ураже­них опісторхісами людей. Рівень ураженості населення в Україні в різних щодо напруженості осередках коливається в межах 2,2— 28,8 %. Найбільші осередки в Україні виявлено в північно-східній частині Полісся та Лісостеповій смузі. При опісторхозі уражають­ся печінка, підшлункова залоза, жовчний міхур, дванадцятипала кишка та інші органи. Заражені опісторхозом люди в 4—10 разів частіше звертаються за медичною допомогою з приводу різних за­хворювань порівняно з особами, вільними від цієї інвазії, на їх долю припадає в 2—2,5 разу більше днів непрацездатності. Великі фінансові та інші витрати пов’язані з проведенням санітарно-гель­мінтологічної експертизи риби і заходів щодо технологічної оброб­ки ураженої опісторхозом риби.

Етіологія. Збудник опісторхозу (Opisthorchis felineus) — гель­мінт листоподібної форми, має дві присоски. Статевозрілі опістор- хіси паразитують у жовчних протоках, у жовчному міхурі, прото­ках підшлункової залози людини, кішки, собаки, свині, лисиці та інших тварин. Вони виділяють у навколишнє середовище яйця, в яких міститься личинка (мірацидій), покрита війками. Яйця, що потрапили у воду прісноводних водойм, проковтують молюски Bithynia inflata, які є першим проміжним хазяїном-при опісторхозі. У кишківнику молюска мірацидій виходить із яйця, проникає в стінку кишки і потрапляє в тканини молюска, де перетворюється на спороцисту.

2 міс церкарії виходять у воду, де активно рухаються і потрапля­ють на шкіру другого проміжного хазяїна, роль якого виконують деякі види коропових риб: в’язь, линок, короп, плітка, лящ, черво­ноперка, карась та ін. Закріпившись на шкірі риби, церкарії відки­дають хвіст і проникають у підшкірну клітковину та м’язи, де про­тягом 6 тиж формується інвазійна для кінцевого хазяїна стадія

розвитку гельмінта — метацеркарій. Яйця опісторхіса, які не по­трапили у воду прісноводних водойм, гинуть.

У подальшому розвиток паразита відбувається в організмі кін­цевого хазяїна, який заразився після вживання сирої або мало­сольної риби. Метацеркарії, які з’явились у дванадцятипалій киш­ці, проникають по жовчних протоках у жовчний міхур та печінку, а потім у підшлункову залозу по її протоці. Через 2 тиж після зараження паразит досягає статевої зрїлості. В організмі людини опісторхіси паразитують протягом 10—20 років і більше.

Патогенез. У перебігу опісторхозу виділяють гостру і хронічну фази. Основним патогенетичним механізмом гострої фази є сенси­білізуюча дія личинок збудника. Клініка гострої фази варіює від безсимптомних до тяжких форм. При цьому можуть формуватися також некрози печінкової паренхіми. Латентний період інвазії ко­ливається від 10 до 33 днів. Захворювання починається гостро і пе­ребігає з явищами інфекційно-алергічного характеру. В гострій фазі виділяють такі синдроми: гепатобіліарний, холангіогепато- панкреатичний, травний, м’язо-суглобовий, лімфаденопатичний, бронхолегеневий, серцевий, нирковий, астеновегетативний. Спосте­рігаються еозинофілія і лейкоцитоз. Ці зміни тривають 2—4 міс. Порушується функціональний стан печінки, підшлункової залози.

Друга фаза опісторхозу характеризується хронічним рециди- вуючим перебігом. В основі патогенезу цієї фази лежить алергіч­ний, механічний, нервово-рефлекторний вплив гельмінтів, вторин­ний вплив мікрофлори, а також аутосенсибілізація організму змертвілими клітинами епітелію жовчних протоків і жовчного мі­хура.

Сприйнятливість. Усі люди сприйнятливі до опісторхозу. Іму­нітет при опісторхозі вивчено недостатньо.

Джерелом збудника інфекції є хвора людина. Можлива участь в епідеміології опісторхозу котів, собак, свиней та інших видів тварин. Ураженість людей у північно-східних областях України коливається у межах 0,4—61 %, а котів — у межах 19—32 %. У ба­сейнах річок Дніпра, Десни, Ворскли церкарії виявляли у 0,3 — 1,5 % молюсків. Ураженість коропових риб метацеркаріями коли­вається в межах 3—18 %. У напружених осередках опісторхозу в 1 кг грунту знаходили від 5 до 192 життєздатних яєць опісторхісів. При зливах і весняних повенях яйця потрапляють у воду різних водойм, де вони розвиваються до інвазійної стадії спочатку в тілі молюсків, а потім — коропових риб.

Механізм передачі. Заражається людина при вживанні сирої, малосольної, свіжопров’яленої, свіжозамороженої або недостат­ньо термічно обробленої риби. Формуванню осередків опісторхо- зу сприяє укорінена серед деяких груп населення шкідлива звичка вживати в їжу сиру рибу, а також виражена стійкість метацерка-

ріїв, які можуть зберігатися живими у замороженій рибі та її про­дуктах від 6 год (при —ЗО...—40 °С) до 25 днів (при — 3...—12 °С).

Захворюваність. Найбільш напружені осередки опісторхозу за останні роки були виявлені в Україні на території Сумської облас­ті, де ураженість дорослого населення цією інвазією коливається в межах 24—80 %, а дітей— 16—53 %; в Чернігівській області — відповідно 2,7—60 % та 9,3 — 21 %; у Харківській області ураже­ність дорослого населення опісторхісами становила 0,5—12,2 %, у Полтавській— 1,6—36,6 %. В інших областях України останнім ча­сом реєструються випадки в основному завізного опісторхозу. Час­тіше хворіють на опісторхоз жінки. Вираженої сезонності при цій інвазії не спостерігається. Захворюваність міського і сільського населення залежить від промислового та любительського вилову риби.

Специфічна терапія. Для лікування опісторхозу застосову­ють хлоксил за 2—5-денними схемами. Курсову дозу — 2Q0—300 мг на 1 кг маси тіла (не більше 20—22 г для дорослого) —ділять на відповідну кількість днів. Добову дозу призначають на 3—4 прий­мання у вигляді бовтанки на молоці через 1 г після їди. Хлоксил призначають через 2—3 міс після початку захворювання, оскільки молоді особини гельмінта малочутливі до нього. Препарат проти­показаний при розладі функції печінки, серцево-судинній деком­пенсації, вагітності. Повторний курс лікування можливий через 6 міс (усього не більше ніж 4—5 курсів). Екстенсефективпість 1— 2 курсів — 35—45 %, інтенсефективпість — 75—80 %. Ефективність лікування у підгострій фазі (3—8 міс хвороби) —до 83,3 %. Засто­совується також празиквантел (більтрицид), його приймають од­норазово в дозі 50 мг на 1 кг маси тіла.

. Специфічна профілактика не застосовується.

Протиепідемічні заходи. В останні роки збільшився завіз опі­сторхозу в різні регіони нашої країни з ендемічних щодо цієї ін­вазії зон. Це пов’язано з посиленням міграційних процесів насе­лення. Тому важливим є раннє виявлення та знешкодження дже­рел збудника інвазії.

У ранній фазі для виявлення опісторхозу застосовують імуно­логічні методи (РИГА, PEMA), які ефективні також для диферен­ціації гострого і хронічного опісторхозу. Діагноз хронічної фази захворювання грунтується на виявленні яєць у вмісті дванадцяти­палої кишки або у фекаліях.

Із копрологічних методів застосовують методи осідання Телема­на, Горячева, а також Калантар’ян, Фюлеборна з довгочасним відстоюванням і товстий мазок за Като.

Для раннього виявлення хворих на опісторхоз особливу увагу звертають на наявність у них захворювання печінки, під­

шлункової залози і травного каналу. Обстежують на опісторхоз насамперед осіб, що проживають на берегах річок і мають відно­шення до лову риби та її обробки.

Для підтвердження діагнозу застосовують імунологічні методи.

Диспансерне спостереження за особами, які перехворіли, про­водять протягом 6 міс.

Значна роль належить заходам щодо охорони навколишнього середовища (особливо прісноводних водойм) від фекального за­бруднення людиною та різними тваринами (коти, собаки, свині та ін.).

При здійсненні заходів щодо розриву механізму передачі не­обхідно враховувати те, що метацеркарії легко переносить заморо­жування. Разом з тим вони менш стійкі до високих температур та міцного посолу. Метацеркарії гинуть при варінні риби куском че­рез 20 хв, у фрикадельках із рибного фаршу — через 10 хв від по­чатку кипіння. Гаряче коптіння повністю знешкоджує рибу від збудника опісторхозу. Для запобігання зараженню опісторхозом необхідно смажити рибу в жиру в скибках або у вигляді котлет протягом 15—20 хв. Солять рибу при температурі + 16...+ 20 ^oC протягом 14 днів (при витраті солі 270—290 г на 1 кг риби і не менше ніж 14 % від її маси). Таким самим чином солять рибу, яка підлягає холодному коптінню і в’яленню.

Знешкодження зараженої риби замороженням у льодово-сольо­вій суміші не рекомендується, тому що метацеркарії зберігаються в пій живими до 2—4 тиж. В рибі, яку поклали в холодильну ка­меру, метацеркарії гинуть при —23...—25 ^oC через 72 г, при —ЗО ^oC — через 6 г, при —40 ^oC — через 3 г.

Особлива роль у профілактиці опісторхозу належить санітарно- освітній роботі серед населення.

Епідеміологічний нагляд. У системі епідеміологічного нагляду виділяють такі заходи: лікувально-профілактичні, підготовку кад­рів з питань епідеміології та профілактики опісторхозу, санітарно- освітню роботу серед населення. Для здійснення епідеміологічного нагляду застосовують паразитологічні, санітарно-паразитологічні, епідеміологічні, серологічні, картографічні та статистичні методи дослідження.

Одним із основних заходів епідеміологічного нагляду є вияв­лення та знешкодження джерел інвазії, направлення до CEC тер­мінового повідомлення, облік кожного виявленого випадку опістор­хозу та сучасна інформація про них установ охорони здоров’я. Важливу роль при здійсненні епідеміологічного нагляду відводять заходам захисту об’єктів навколишнього середовища від збудника опісторхозу.