Малассезіоз

Малассезіоз (пітіроспороз) - грибкове захворювання шкіри та слизо­вих оболонок у собак, що викликається умовно-патогенними ліпофільни- ми дріжджовими грибами Malassezia pachydenmatis.

Збудник - Malassezia pachydenmatis (Malassezia canis, Pitynosponum pachyden-matis, Pitynosponum canis) - ліпофільні, сап­рофітні дріж-джові гриби, які локалізуються на шкірі, у вушних кана­лах, на слизових оболонках ротової порожнини і прямої кишки, а та­кож у перианальних залозах і піхві здорових собак і кішок (фото 126).

Патогенез. У нормальних умовах між грибом і організмом спосте­рігається своєрідний взаємовигідний синтез - дріжджовий мікроор­ганізм знаходиться в симбіотичних відносинах з умовно-патогенними стафілококами, бере участь у формуванні біологічного бар)єру нор­мальної мікрофлори шкіри. У процесі життєдіяльності бактерії і дріжджі продукують взаємовигідні ростові чинники. Проте для взаємовигідно­го співіснування необхідною є міцна імунна система собаки.

Епізоотологічні дані. Малассезіози відносяться до опортуністич­них мікозів, що виникають на тлі реакцій гіперчутливості, різних де­фектів кератинізації, рецидивуючої піодермії і ендокринних захворю­вань. Виникнення малассезіонного дерматиту можливо за будь-яких дерматологічних захворювань, наслідком яких є руйнування рогово­го шару шкіри (механічне - як реакція на свербіж і/або біохімічне - як результат порушення процесів кератинізації, ендокринних й іму­нологічних патологій).

Захворювання часто реєструється у собак, інші види тварин менш сприйнятливі. Людина може хворіти. До захворювання сприйнятливі собаки з низьким статусом імунної системи, аутоімунними захворю­ваннями, в постопераційний період, за гіповітамінозів та білкового голодування, за низької резистентності шкіри.

Активує розмноження дріжджів порушення природної резистен­тності організму і певні зміни в стані шкірного мікроклімату: зміна секреції сальних залоз, шкірні запальні явища, підвищена пітливість, зокрема в шкірних складках, тривала імуносупресивна або антибак- терійна терапія, демодекоз, гіпотиреоз, атопічний дерматит.

Як правило, найбільша кількість Malassezia pachydermatis локалі­зується в ділянках вушних отворів, між пальцями задніх лап, в області параанальних залоз, прямій кишці й піхві собаки, під пахвами, на хвості. Саме ці ділянки за відповідних умов і уражаються найпершими. Віко­вої і статевої схильності до захворювання не виявлено. Проте відслідковується різна сприйнятливість у різних порід. Найчастіше отити, викликані дріжджами, реєструють у собак із закритим вушним проходом та висячими вушними раковинами: такс, кокер-спанієлів, сеттерів, ши-тцу, болонок, тер’єрів, бассет хаундів, пуделів, лабрадорів. Прослідковується висока схильність до малассезіозу німецьких вівча­рок, шарпеїв, вест-хайленд-уайт-тер’єрів, мопсів. До малассезіозно- го дерматиту схильні гладкошерстні породи собак та собаки з чис­ленними шкірними складками: такса, вест-хайленд-уайт-тер’єр, йорк­ширський тер’єр, англійський бульдог, німецька вівчарка, пекінес.

Малассезіози у собак реєструють протягом усього року. Се­зонність не виражена, але частіше реєструється восени та навесні, за підвищеної температури зовнішнього середовища. При постійному тісному контакті між тваринами можливе перезараження. Захворю­ваність і летальність визначити досить важко, оскільки дані показни­ки залежать від перебігу первинного захворювання.

Збудник не стійкий до дезінфікуючих речовин, швидко гине при застосуванні органічних кислот у звичайних концентраціях.

Клінічні ознаки. Захворювання перебігає гостро, підгостро та хронічно. Розрізняють локальну та генералізовану форми хвороби. Основні форми локального клінічного прояву малассезіозу у тварин: отити; дерматити; ураження шерсті, зі зміною забарвлення на буре; стоматити, кон’юнктивіти, вульвовагініти, акропостити, постити, ба- ланопостити - асоціативно з бактеріозами. Інкубаційний період виз­начити дуже важко, оскільки його продовженість залежить від наяв­ності вторинних захворювань та інших факторів.

Зовнішні отити - найбільш поширена форма прояву шкірного малассезіозу. Клінічні ознаки схожі на отити паразитарної та бактері­альної етіології. Шкіра внутрішньої поверхні вушної раковини почер­воніла, набрякла, за хронічного процесу - потовщена. Основною клінічною ознакою є сильне розчісування та нестерпний свербіж шкіри вух, вушної раковини; погойдування та трясіння головою, порушення координації рухів. На поверхні вушних раковин з’являються розчісу­вання, подряпини, розриви. Заявляється дуже неприємний запах, схо­жий на запах кислої гнилі (дріжджовий). У хворих тварин спостеріга­ються виділення з вух від мізерних до значних. Характер виділень - рідкий, напіврідкий, сухий у формі кірочок темного кольору. Колір ексудату - від світло-жовтого до темно-коричневого (фото 127, 128). Як правило, патологічний процес ускладнюється бактеріальною мікрофлорою, рідко перебігає одночасно з кандидозом.

Розвиток малассезіозного отиту часто відбувається за наявності у тварин алергії на окремі компоненти корму. Часто реєструють у йоркширських тер’єрів, які нерідко страждають кормовою алергією. Локалізація дріжджового грибка у зовнішньому слуховому проході створює передумови для інтенсивного розмноження вушних кліщів.

Малассезіозні дерматити у собак локалізуються в паху, міжпаль- цевих ділянках, у кромки губ. У порід зі складчастою шкірою спосте­рігаються ураження всередині складок, відзначається підвищена сальність шкіри в місцях ураження. Для малассезіозного дерматиту характерні гіперемія, свербіж, розчухи (фото 129, 130).

Шкіра - луската або сальна, сіра або у стані запалення, повністю або частково позбавлена шерсті. За хронічного перебігу хвороби - по­товщена. В осередках колонізації у ряді випадків при малассезіозі со­бак відбувається зміна кольору шерсті. Шерсть набуває бурого відтінку, на дотик стає нетипово жорсткою. При пальпації ураженої шерсті ство­рюється відчуття наявності дрібного порошку. Підвищення жорсткості шерсті не є обов’язковою ознакою. Вражена грибом шерсть може лише змінити колір і набути неприємного специфічного запаху.

В окремих короткошерстих порід, таких як той-тер’єр, карлико­вий пінчер, чихуа-хуа, малассезіозний дерматит проявляється лише зміною забарвлення шерсті і сильним свербіжем.

Якщо патологічний процес локалізується на шкірних складках морди, собака постійно тре її лапами і дряпає кігтями.

У разі локалізації гриба між пальцями собака безперервно обли­зує пальці лап, гризе їх та кусає, збільшуючи мацерацію і площу пору­шення цілісності епідермісу, створюючи тим самим сприятливі умо­ви для розвитку грибів та бактеріальної мікро-флори. Це сприяє інтен­сивному розмноженню збудника, так як слина створює сприятливі умови для існування дріжджів (фото 131).

Малассезіозні кон’юнктивіти та риніти у собак супроводжуються рясними слизовими виділеннями, що залишають коричневі доріжки на шкірі. Слизові оболонки - у стані набряку і запалення.

Вульвовагініти, акропостіти, постити, баланопостити, запалення параанальних синусів за участю грибів роду Malassezia за клінічними ознаками мало відрізняються від таких патологій бактеріальної етіо­логії. Як правило, подібні патології розвиваються асоційовано і рідко проявляються у вигляді самостійних інфекцій. При цьому реєструють­ся слизові виділення, занепокоєння тварин (надмірне вилизування ура­жених ділянок), що пов’язано із сильним свербіжем.

Іншим поширеним наслідком надмірної активізації дріжджових грибів є розвиток вторинної себореї, розпізнати яку можна по жирній лускатій шкірі. На поверхні шерстного покриву собаки з’являються алопеції, відбувається почервоніння окремих ділянок шкіри (ерите­ма), потовщення і гіперпігментація шкірного покриву.

Діагностика. Малассезіа присутні на шерсті майже будь-якого со­баки. Кількість мікроорганізмів визначається за допомогою цитоло­гічного методу діагностування, при якому проводиться підрахунок дріжджових клітин на лейкопластирі.

З уражених ділянок відбирають зішкрібки шкіри. Іноді в важко- доступних місцях (міжпальцевих складках) для відбору матеріалу ви­користовують ацетатну стрічку (скотч). Для діагностики готують тонкі мазки, висушують на повітрі або фіксують над полум’ям горілки і фар­бують барвниками Diff-Quik або за Грамом. У мазках виявляють оваль­ної форми або у формі земляного горіха грам-позитивні дріжджові гриби, що не утворюють міцелію. Гриби фарбуються в синьо-фіоле­товий, світло-червоний, світло-блакитний кольори. Виявлення за до­помогою мікроскопа двох і більше клітин гриба є ознакою початкової стадії інфекційного ураження.

Для уточнення діагнозу можна проводити посіви на специфічних поживних середовищах для грибів.

Якщо під мікроскопом вдалося побачити більше десяти екземп­лярів гриба, то це свідчить про запущену стадію захворювання. Іншим надійним засобом виявлення збудника захворювання є культивуван­ня збудника на поживних середовищах. Якщо в посіві виявлять ріст лише декількох колоній, то результати діагностичного дослідження не матимуть цінності, оскільки така картина характерна для здорової шкіри собаки.

Лікування. Необхідно розуміти, що малассезіоз як правило роз­вивається на тлі окремих порушень. Тому збір анамнезу повинен вклю­чати інформацію про всі захворювання, їх давність, лікування на різних стадіях, тривалість лікування, застосовані схеми.

Особливо уважно слід відноситися до порушень функціонування підшлункової залози, печінки, кишківника, враховувати тривале зас­тосування гормональних препаратів, що мають швидкий короткочас­ний ефект, але суттєво знижують місцевий імунітет та опірність орган­ізму до інфекційних захворювань. Причиною активізації дріжджів може бути тривале безсистемне застосування антибіотиків.

Також необхідно оцінити масштаби ураження.

Заслуговує на увагу аерозольтерапія шляхом зрошення ділянок шкіри аерозолем. Плівкоутворюючі аерозолі на шкірі утворюють тон­ку прозору плівку, що зберігається кілька днів і непроникна для мікро­організмів. У плівкоутворювачі можуть додавати антисептики, антиміко- тики, протиалергічні препарати, репаранти тощо. Метод може викори­стовуватися при мікотичних ураженнях шкіри і слизових оболонок і практично не має протипоказань, за винятком алергії до препаратів.

Для місцевого лікування невеликих ділянок успішно застосовуєть­ся мазь з міконазолом. У важких випадках можна призначити кетоко­назол, флуконазол або ітраконазол у таблетках. Лікування зазвичай проводиться протягом декількох тижнів. Як правило, поліпшення по­чинають проявлятися через 1-2 тижні терапії.

Місцеві обробки:

- шампуні «Нізорал», «Доктор», «Лактадерм»;

- при отитах грибкового характеру: «Отоназол» 1 раз на добу, курс 14 діб, «Аурізон» 1 раз на добу протягом семи днів.

Загальна профілактика зводиться до підвищення неспецифічної резистентності організму собак. Необхідно стежити за гігієною шкірних покривів і своєчасно проводити лікування шкірних захворю­вань.

Лікування малассезіозного дерматиту проводиться за допомогою системних протигрибкових засобів і місцевих протигрибкових шам­пунів. Терапевтичні заходи повинні проводитися не менше трьох тижнів, а якщо першопричина малассезіозного дерматиту була усу­нена, то симптоматичне лікування необхідно продовжувати і далі. У разі рецидиву малассезіозного дерматиту здійснюється підтримуюча терапія, основу якої становить застосування місцевих або системних протигрибкових засобів. Якщо лікування основної хвороби, що вик­ликала неконтрольоване розмноження патогенних мікроорганізмів, не було ефективним, малассезіоз не лікується. Якщо збудник хвороби локалізується в ділянці вушних раковин, слизових шкірних складок, в міжпальцевій ділянці лап, то слід проводити обробку протигрибко­вими препаратами всієї поверхні шкіри. Курс лікування можна вва­жати успішним, якщо цитологія, відібрана через півтора тижні після початку прийому препаратів, показує негативні результати.

7.