Гіпопаратиреоз

Гіпопаратиреоз — захворювання, зумовлене недостатньою функцією прищитоподібних залоз і порушенням виділення паратиреоїди ну.

Етіологія та патогенез. Гіпопаратиреоз розвивається після видалення прищитоподібних залоз.

Клініка. Основними проявами гіпопаратиреозу є напади судом. Судоми розвиваються симетрично в згинальних м’язах. Найчастіше вони спостерігаються в м’язах верхніх кінцівок, зокрема в кистях рук («рука акушера»), а також у м’язах нижніх кінцівок («кінська стопа»), обличчя («риб’ячий рот»), У важких випадках можливий розвиток ларингоспазму, спазму вінцевих судин, пілороспазму. Виділяють гостру, хронічну і стерту форми гіпопаратиреозу.

Крім того, у хворих на гіпопаратиреоз виникають нервово- психічні, вегетосудинні та трофічні порушення.

Діагностика. Діагноз гіпопаратиреозу встановлюють за наявності характерних нападів судом, гіпокальціємії, гіпер­фосфатемії, позитивних діагностичних проб.

Диференціальну діагностику проводять з гіпо- кальціємічним синдромом, епілепсією, гіпоглікемією, істерією, органічними ураженнями ЦНС.

Лікування проводять у два етапи. Купірують напад су­дом. Для цього вводять 10—30 мл 10 % розчину кальцію хло­риду внутрішньовенно. Інколи ін’єкції повторюють 2—3 рази на добу. Під час нападу призначають седативні та спаз­молітичні засоби. У період між нападами призначають солі

кальцію (хлорид, лактат, глюконат), а також паратиреоїдин, препарати кальциферолу (вітаміну D). Іноді проводять хірургічне лікування — імплантують консервовану кістку.