Гіперпаратиреоз
Гіперпаратиреоз — захворювання, зумовлене підвищенням функції прищитоподібних залоз.
Етіологія та патогенез. Захворювання спричинюється аденомою або гіперплазією прищитоподібних залоз.
Унаслідок надмірного виділення паратиреоїдину мобілізуються кальцій і фосфор з кісток, розвивається розм’якшення та деструкція кісткової тканини, що заміщується фіброзною. Паратиреоїдин зменшує виділення із сечею кальцію, що призводить до гіперкальціємії, і підвищує екскрецію із сечею фосфору, що посилює гіпофосфатемію.Клініка. Виділяють первинну (вісцеропатичну, кісткову та змішану), вторинну (ниркову) і третинну форми гіперпаратиреозу. Захворювання починається повільно і малопомітно. Воно проявляється загальною слабістю, болем у кістках, полідипсією, остеопорозом, кістозними утвореннями, деформацією кісток. У хворих часто виявляють брадикардію, на ЕКГ — скорочення інтервалу S—T, у судинах — відкладення кальцію.
У деяких хворих порушуються функції органів травлення, утворюються виразки шлунка і дванадцятипалої кишки. Ураження нирок у хворих на гіперпаратиреоз проявляються симптомами нирковокам’яної хвороби. Кісткова форма характеризується остеопорозом, утворенням кіст і переломами кісток.
Діагностика гіперпаратиреозу досить складна. Це захворювання слід запідозрити за наявності скарг на слабість, біль у кістках, ознак ураження нирок та органів травлення.
Діагноз підтверджують результати лабораторних досліджень (гіперкальціємія, гіпофосфатемія, гіперкальціурія і гіперфосфатурія). Певне значення має підвищення вмісту паратиреоїдину.
Диференціальну діагностику проводять із фіброзною дисплазією, деформівним остеозом (хворобою Педжета), кишковою остеодистрофією, акромегалією, тиреотоксикозом, мієломною хворобою, нирковою остеодистрофією, саркоїдо- зом та ін.
Лікування оперативне. Необхідне тривале диспансерне спостереження за хворими, які перенесли операцію. Рекомендується відновлювальна терапія.
Прогноз, як правило, сприятливий. Відновлення функцій організму після хірургічного лікування відбувається поступово.