ЗЛОЯКІСНІ ПУХЛИНИ ЯЄЧНИКІВ

Частота злоякісних пухлин яєчників становить 25 % від усіх пухлин цих органів, раку яєчників — 10 — 15%.

Середній вік пацієнток різний, залежно від гістотипу пухлини.

Патогенез.

Класифікація за гістотипаміг. серозна нистаденокарцинома (40 %), ендо- метріоїдпа карцинома (15 %), недифсренційована аденокарцинома (15 %), мупинозна нистаденокарцинома (12 %). світлоклітинна карцинома (мезонеф- рома; 6 %), гранульозоклітинна пухлина (5 %), андробластома (2,6 %), мета­статичний рак (2 %), дисгермінома (1 %), тератома (І %), текома (0,3 %), пухлина Бренера (0,1 %).

Кіасифікація за ступенем поширеності:

I        — обмежена яєчниками;

Ia — обмежена одним яєчником, асцит відсутній;

Ib — обмежена обома яєчниками;

Ic — обмежена одним або обома яєчниками за наявності вираженого ас­циту або визначаються ракові клітини в змивах;

II        — уражує один або обидва яєчники з поширенням на ділянку таза;

IIa — поширюється на поверхню матки і (або) маткових труб;

IIb — поширюється на інші тканини таза, включаючи очеревину і матку;

Hc — поширюється, як при стадіях IIa або IIb, однак наявний виражений асцит або визначаються ракові клітини в змивах;

III         — поширюється на один або обидва яєчники з метастазами по очере­вині за межами таза і (або) метастазами в заочеревинні лімфатичні вузли;

IV        — віддалені метастази (за наявності випоту в порожнині плеври мають бути позитивні цитологічні результати, щоб віднести випадки до IV стадії, метастази в печінку).

Клінічна картина залежить від гістотиггу пухлини і стадії захворювання.

Рання стадія.

Пухлини Бренера, гранульозоклітинна пухлина, текома синтезують естро­гени, що клінічно проявляється у дітей симптомами передчасного статевого дозрівання. Хворі репродуктивного віку і в період постменопаузи скаржаться на мено-, метрорагії, підвищення лібідо.

Андробластома продукує андрогени, проявляє ться симптомами дефеміні- занії і маскулінізації. Захворювання починається з аменореї, атрофуються грудні залози, гіпертрофується клітор, зникає, лібідо, відмічається ріст волосся за чо­ловічим типом (гірсутизм).

Дисгермінома розвивається у дуже молодих жінок і дітей. Пухлина пере­важно однобічної локалізації, гормонально-неактивна, для неї характерний типовий лімфогенний шлях метастазування, однак у 25 % випадків виявляють гематогенні метастази в легені або імплантаційні метастази у великий саль­ник, матку і маткові труби.

Тератоми вирізняються швидким ростом метастатичної пухлини, пере­важно двобічної локалізації, клінічно не відрізняються від первинного раку яєчника. Розвиваються на тлі раку шлунка, грудної залози, кишечнику тощо.

Пізня стадія. У хворих виникає асцит, з’являються ознаки ураження різних органів за наявності в них.метастазів.

Діагностика. Клінічний метод грунтується наданих анамнезу: біль різного характеру, збільшення об’єму живота унаслідок розростання пухлинних мас або збільшення кількості асиитичної рідини, кров’яні виділення зі статевих органів, порушення функції кишечнику’, зниження діурезу, відчуття важкості в животі, погіршення апетиту, загальна слабість, задишка, підвищення темпера­тури тіла. Рання клінічна діагностика утруднена у зв’язку з безсимптомним перебігом.

Цитологічні методи застосовують для дослідження випотів з черевної і плевральної порожнин, змивів або випотів з прямокишково-магкового за­глиблення, одержаних шляхом пункції через заднє склепіння, пунктатів з підо­зрілих вузлів, у тому числі і лімфатичних, мазки з поверхні екто- й ендоцерв- іксу, аспіратів з порожнини матки.

Рентгенологічні методи: рентгенограма грудної клітки, шлунка, кишечни­ку, іригоскопія, екскреторна урографія, пневмопельвіографія, лімфографія, комп’ютерна томографія.

Застосовують також і ультразвукове дослідження.

Ендоскопічні методи: рекгороманоскопія і фіброгасгроскопія (за необхід­ності додають біопсію), цистоскопія, лапароскопія.

Виявляють антиген СА-125 (пухлинний маркер) у крові.

Лікування.

Проводять монохіміотерапію і поліхіміотерапію (ефективніша).

Показання до хіміотерапії: ослаблені хворі, попередня багаторазова тера­пія, підтримання ремісії (профілактично).

Хіміотерапію розпочинають на третю добу після операції.

Проводять 2—3 курси первинного лікування з інтервалами не більше ніж 14 днів. Потім призначають профілактичну хіміотерапію — через 2 міс. після первинного лікування і через 4 міс. після першої профілактики, потім — 6 курсів лікування з інтервалами 2 міс. За потреби проводять ще 2 курси з інтервалами 3 — 4 міс. Далі повторюють курси кожні 6 міс протягом 3 років, рахуючи від дня завершення первинного лікування.

Рекомендовано замінювати хіміотерапевтичні препарати, не застосовую­чи один і той самий лікарський засіб упродовж більше ніж двох курсів.

Існує багато схем поліхіміотерапії. Призначають циклофосфамід, фтор- урацил, метотрексат, адріаміцин, гексаметилмеламін, ТіоТЕФ, циклофосфан, вінкристин, цисплатин.

Побічні наслідки хіміотерапії:

а)     безпосередні (проявляються протягом перших діб): нудота, блювання, проноси, гарячка, гіпотензивний синдром;

б)     найближчі (протягом 7—10 днів): мієлодепресія, диспепсичний синд­ром.

в)     віддалені (через декілька тижнів і більше після завершення курсу): тром­боцитопенія, поліневрит, гепатит, міокардит.

Хіміотерапію проводять під обов’язковим контролем рівня лейкоцитів, тромбоцитів, гемоглобіну, креатиніну або сечовини, IHOE. У разі зниження вмісту лейкоцитів до 1,0-1,9 ∙ 10''∕n, тромбоцитів до 50 • ІО’/л показані пере­ливання крові, лейко-тромбо-концентратів, кортикостероїди (до 1 мг/кг) про­тягом не більше ніж 3 — 4 днів за відсутності протипоказань до їх призначен­ня, антибіотики широкого спектра дії.

Гормонотерапію (естроген-прогестинотерапія на додаток до хіміотерапії) призначають хворим віком до 55 років з тривалістю менопаузи не більше ніж 6 років.

Променеве лікування (його призначення — питання дискусійне) само­стійного значення не має, доповнює комбіновану оперативно-хіміотерапев­тичну терапію. Проводять пацієнткам з патологією І — III ступеня пошире­ності після повного видалення пухлинних мас або за наявності незначних за­лишків (до 2 см). Опромінюють повністю живіт і малий таз.