ПОЛОГОВИЙ ТРАВМАТИЗМ РОДІЛЛІ

До пологового травматизму роділлі належать травматичні ушкодження піл час пологів м’яких тканин пологових шляхів: шийки матки, піхви, вульви, про­межини; розходження та розрив симфізу (тазових з’єднань); розриви сечівника (уретри), сечового міхура і прямої кишки.

Розриви слизової оболонки вульви І ПІХВИ

Такі травми бувають мимовільними і насильницькими (при оперативному розродженні).

Клінічна картина. Клінічними проявами розривів слизової оболонки вуль­ви і піхви є кровотечі різного ступеня вираженості наприкінці другого періоду⁷, у послідовий або ранній післяпологовий період. Інтенсивність кровотечі ви­значається її локалізацією (різні ділянки слизової оболонки мають різне кро­вопостачання). Рясну кровотечу спостерігають при травмуванні дітянки кліто­ра. Травма склепінь піхви може супроводжуватися помірною зовнішньою кро­вотечею і значною — в ділянці парамстрія.

Діагностика. Діагноз встановлюють на підставі ретельного огляду зовніш­ніх статевих оріанів і піхви. Огляду підлягають усі породіллі в ранній післяпо­логовий період.

Лікування.

Окремі, ізольовані розриви стінки піхви, малих і великих соромітних губ також зашивають.

Розриви варикозних вузлів вульви і піхви

Лікування оперативне. Однак прошивання ранової поверхні, що кровото­чить, може спричинити ускладнення, тому що проколювання неушкоджених варикозних вен призводить до утворення гематом. Тільки відсепаровування ушкоджених судин з подальшим їх перев'язуванням дає позитивний результат. Якщо не вдається накласти лігатуру на кровоточиві судини, здійснюють тугу тампонаду піхви на 24 год.

Гематоми зовнішніх статевих органів і піхви

Розриви судин без ушкодження шкіри та слизової оболонки вульви і сті­нок піхви призводять до утворення гематом, розміри яких залежать від калібру ушкодженої судини, тривалості кровотечі, часу виявлення гематоми. При знач­ній кровотечі гематома може поширитися в припіхвову, ириматкову клітковину і далі — до при пупкової ділянки, локалізуючись заочеревинно. Гематома може опускатися під шкіру соромітних губ, на сідницю, промежину.

Етіологія. Гематоми пологових шляхів є наслідком не тільки механічного ушкодження стінок піхви під час оперативного розродження. їх утворенню також сприяють підвищена проникність судинної стінки при варикозному розширенні вен нижніх кінцівок і вен зовнішніх статевих органів, піхви, сома­тична патологія породілей (серцево-судинні захворювання, патології нирок, анемії вагітних, авітамінози), порушення гемостазу.

Клягічна картина зумовлена розмірами гематоми.

Можливе нагноєння гематоми, що супроводжується підвищенням темпе­ратури тьта, ознобом, погіршенням загального стану. При нагноєнні гематом розвиваються прогресуючий флеботромбоз і тромбофлебіт вен магки і малого таза, параметрит і навіть генералізована інфекція.

Діагностика ґрунтується на скаргах породіллі, результатах огляду зовнішніх статевих органів і піхви за допомогою дзеркал. Гематома має вигляд пухлино­подібного утворення синьо-багряного кольору, без чітких контурів, еластичної консистенції. Пальпація утворення різко ботюча.

Лікування. Невеликі гематоми лікують консервативно: призначають спокій, холод на ділянк у промежини, кровоспинні засоби.

Невеликі, які проте продовжують збільшуватися, або великі гематоми роз­тинають, лііують судини, що кровоточать, накладають рідкі шви і залишають дренаж. Нагноєну гематому також розтинають і лікують як гнійну рану.

У деяких випадках, шоб зупинити паренхіматозну кровотечу при рідкісних тяжких ушкодженнях слизової оболонки піхви, вдаються до перев’язування внутрішньої клубової артерії або емболізації судин малого таза.

Розриви промежини

Розриви промежини — найпоширеніший вид травматизму роділей.

Класифікація. Розрізняють мимовільні (без зовнішнього впливу) і насиль­ницькі (при акушерських операціях, неправильному веденні пологів) розриви промежини.

— J ступінь — розрив задньої спайки, невеликої ділянки шкіри промежини (не більше 2 см), м’язи промежини цілі;

— II ступінь — ушкодження шкіри промежини, стінок піхви та м’язів про­межини. М’яз — замикач відхідника та пряма кишка цілі;

— III ступінь — окрім розривів шкіри та м'язів промежини відбувається розрив зовнішнього м’яза — замикача відхідника (неповний розрив III ступе­ня); у разі розриву слизової оболонки прямої кишки діагностують повний розрив III стутк ня.

Рідкісним видом є центральний розрив промежини, при якому спостеріга­ють розриви задньої стінки піхви, м’язів тазового дна та шкіри промежини, а задня спайка і зовнішній м'яз — замикач відхідника залишаються цілими. По­логи відбуваються через новоутворений отвір.

Етіологія. Виникнення розривів промежини залежить від анатомо-функ- ціонального стану пологових шляхів і такгики ведення пологів. Розривів пере­важно зазнає висока, малопіддатлива, нееластична промежина родіть старшого віку, які народжують уперше, рубцево-змінена промежина після попередніх пологів. В етіології розривів промежини мають значення швидкі і стрімкі йо­лопі, позгинальні вставлення голівки, тазові передлежання, великий плід, не­правильне виконали я прийомів захисту промежини, утруднення при виведен­ні плечового пояса, оперативні втручання та ін.

При розриві промежини можлива кровотеча різного ступеї гя вираженості.

Діагностика. Після пологів здійснюють огляд пологових шляхів, В асептич­них умовах розводять великі ■ малі соромітні губи й уважно оглядають промежи­ну, піхву. За допомогою дзеркал оглядають шийку матки, уточнюють висоту розриву слизової оболонки піхви, ступінь ушкодження промежини. За підозри на розрив промежини III ступеня вводять палець у пряму кишку і, натискаючи на передню стінку, визначають наявність ушкоджень кишки і м’яза — замикача відхідника.

Лікування. Цілість промежини відновлюють під місцевою чи провіднико­вою анестезією розчином новокаїну або під загальним наркозом. Промежину починають зашивати з верхнього кута розриву, потім послідовно зверху вниз накладають на край стінки піхви шви до формування задньої спайки. Голку варто проводити під всією рановою поверхнею, оскільки можуть залишитися “кишені”, у яких накопичується кров. Такі гематоми перешкоджають первин­ному загоєнню рани.

При розривах промежини 11 ступеня спочатку накладають шви на верхній кут рани, потім з’єднують розірвані м’язи промежини, а потім уже накладають шви на слизову оболонку піхви до задньої спайки і на шкіру. Таким чином, при розриві промежини І ступеня накчадені шви розташовуватимуться в один поверх, при II ступені — у два поверхи.

При розриві промежини III ступеня стінку прямої кишки ушивають вузлу­ватими швами, занурюючи їх в отвір кишки.

При зашиванні центрального розриву промежини спочатку⁷ розрізають но­жицями тканини, які залишилися неушкодженими в ділянці задньої спайки, і в такий спосіб переч ворюють його на розрив промежини II ступеня. Потім рану зашивають у звичайний спосіб.

Післяопераційне ведення полягає в обробленні шв-в промежини тричі на добу і після кожного акіу сечовипускання та дефекації. Після туалету шви просушують стерильним марлевим тампоном ча обробляють розчином калію перманганату або І % спиртовим розчином брильянтового зеленого. Швидшо­му загоєнню рани сприяє ультрафіолетове опромінення промежини.

Профілактика. З метою профілактики розривів промежини під час пологів здійснюють її розсічення — перинеотомію або епізіотомію. В основі профілак­тики розривів промежини лежить правильна тактика ведення пологів при ви- веденн¹ голівки і плечового пояса.

Розриви шийки матки

— І ступінь — розрив шийки матки завдовжки не більше ніж 2 см;

— II ступінь — розрив завдовжки понад 2 см, який не досягає склепіння піхви;

— III ступінь — розрив шийки матки, який досягає склепіння піхви або який переходить на верхній ВІДДІЛ ПІХВИ.

Етіологія і патогенез. Незначні бічні надриви шийки матки є фізіологічни­ми. Вони виникають практично в усіх роділь при перших пологах. Ц’ надриви можуть перетворюватися на розриви за наявності патоморфологічних змін у тканинах шийки матки (статевий інфантилізм, рубці, запальні процеси тощо), аномалій пологової діяльності, великого плода, насильницької гравші при оперативному розродженні.

Клів>чна картина. Розриви шийки матки проявляються кровотечею, що по­чинається відразу після народження плода. Інтенсивність кровотечі залежить від калібру ушкодженої судини (від незначної до рясної).

Діагностика. Діагноз розриву шийки матки встановлюють при огляді ший­ки матки за допомогою дзеркал.

Лікування. Розриви шийки матки зашивають вузловими швами. Для заши­вання шийку матки вікончастими щипцями підтягують до входу в піхву і від­водять у бік, протилежний розриву. Перший шов накладають трохи вище від місця розриву. Якщо верхній кут рани на шийці матки візуально не визна­чається, варто припинити огляд шийки матки в дзеркалах і виконати ручне дослідження порожнини мазки для встановлення цілості її стінок.

Розриви шийки матки небезпечні ще й тому, що не тільки спричинюють кровотечу, а й виступають джерелом післяпологових виразок і висхідної інфек­ції в піс.іяпологовпй період. У процесі загоєння незашитого розриву шийки матки утворюються рубці, які сприяють вивороту шийки мазки (ектропіон), розвитку псевдоерозій та інших фонових для раку шийки матки станів.

Профілактика. З метою профілактики розривів шийки матки проводять своєчасну підготовку шийки матки до пологів у роділь старшого віку при пер­ших пологах, у вагітних з тенденцією до переношування. Широко застосовують спазмолітичні засоби, аналгезію під час пологів. Технічно правильно наклада­ють акушерські щипці з дотриманням усіх умов і правил.

Під час пологів варто запобігати ущемленню шийки матки між голівкою плода І лобковим симфізом. З ПОЯВОЮ кров'янистих виділень ІЗ ПОЛOΓOBILX шляхів у другий період пологів лікар виконує піхвове дослідження і заправляє передню іубу шийки матки за голівку плода.

Розриви магки

Частота розривів матки — 0,1—0,05 % випадків від загальної кількост. по­логів. Серед причин материнської смертності розриви матки займають одне з провідних місць. Кожен випадок розриву матки в роділлі або породіллі підля­гає розбиранню для з’ясування обставин, які призвели до тяжкого акушерсько­го травмування.

Класифікація. В акушерській практиці найбільшого поширення набула кла­сифікація М.О. Рєпіної (1984).

За патогенезом:

1)      мимовільний розрив матки:

—       при морфологічних змінах міометрія;

—       при механічній перешкоді народженню плода;

—       при поєднанні морфологічних змін міометрія та механічної перешкоди народженню плода;

2)       насильницький розрив матки:

—       чистий (при розроджувальних піхвових операціях, за наявності зовніш - ньої травми);

—       змішаний (при різних поєднаннях грубою втручання, морфологічних змін міометрія та механічної перешкоди народженню плода).

style='font-size:10.0pt;line-height:105%; font-style:italic'>За клінічним перебігом:

1)      загрозливий розрив матки;

2)      розрив матки, що розпочався;

3)      розрив матки, що відбувся.

За характером ушкодження:

1)      неповний розрив матки (не проникний у черевну порожнину);

2)       повний розрив матки (проникний у черевну⁷ порожнину).

За локалізацією:

1)       розрив у нижньому сегменті матки:

—       розрив передньої стінки;

—       бічний розрив;

—       розрив задньої стінки;

—       відрив магки від піхвових склепінь;

2)       розрив у тілі матки.

—       розрив передньої сі інки;

—       розрив задньої стінки;

3)       розрив у дні матки.

Етіологія і патогенез. В патоіснезі розриву матки основне місце займає поєднання гістопатологічного фактора з механічним. Патологічні зміни м’язів магки є сприятливим чинником, а механічний фактор — вирішальним. Від переважання того чи того фактора залежать особливості патогенезу і клінічної картини розриву.

За теорією Л. Бандля (1875) розрив матки є наслідком перерозтягнення нижнього сегмента, пов’язаного з механічною перешкодою для народження плода (вузький таз, великий плід, неправильні вставлення голівки, неправиль­ні положення плода, фіксовані в малому тазі пухлини яєчника або матки, значні рубцеві зміни шийки матки).

За теорією Я. Вербова (1911—1913) серед причин розривів матки виділя­ють морфологічні зміни стінки матки. При затяжних пологах відбувається значне порушення енергетичного метаболізму, яке супроводжується нагромад­женням токсичних сполук, що ушкоджують тканини (біохімічна травма мат­ки). М’язи матки стають в’ялими, легко рвуться. Розрив матки відбувається на тлі ослаблених скорочень або дискоординованої пологової діяльності.

До причин неповноцінності міометр^;я належать інфантилізм і вади роз­витку матки (матка бідна на м’язову тканину, низькоетасгична), рубцеві зміни у зв’язку з абортами, ускладнений перебіг попередніх полоіів, інфекційні про­цеси, Найпоширенішою причиною неповноцінності м’язового шару матки є рубець після попереднього кесаревого розтину, особливо в разі прикріплення плаценти в ділянці рубця.

Клінічна картина. Клініка картина загрозливого розриву матки:

name=bookmark1213>1)      інтенсивна пологова діяльність, часті інтенсивні болісні перейми, пога­не розслаблення матки поза переймами;

2)     роділля неспокійна, збуджена; скарги на вічутгя страху, сильний біль у животі й попереку, що не припиняється, незважаючи на введення спазмолітиків;

3)      матка перерозтягнута, стоншена в ділянці нижнього сегмента, болюча при пальпапії;

4)      при повному відкритті маткового вічка границя між тілом матки і ниж­нім сегментом (контракшйне кільце) зміщується до рівня пупка і займає косе положення. Матка набуває вигляду пісочного годинника;

5)      круглі зв’язки матки напружені, сечовипускання болісне, прискореш або відсутнє внаслідок розвитку синдрому стиснення сечового міхура;

6)      пальпація частин плода утруднена у зв’язку з напруженням матки;

7)      при диспропорції плода і таза роділлі визначають позитивну ознаку Вас­те на;

8)      відсутнє просування частини плода, що передпежить;

9)      утворюється пологова пухлина на голівці плода, що поступово заповнює ділянку малого таза роділлі;

10)     набрякання шийки матки, піхви і зовнішніх статевих органів;

11)     передчасне, раннє вилипя навколоплідних вод.

Клінічні симптоми загрозливого розриву матки при морфологічних змінах міометрія наростають поступово і характеризуються;

1)     патологічним перебігом прелімінарного періоду;

2)      слабкістю пологової діяльності, відсутністю ефекту від пологостимуляції;

3)      надмірною пологовою діяльністю після слабкості пологових сил у від­повідь на пологостимулюватьну терапію;

4)      можливим больовим синдромом (постійний біль і локальна болісність після переймів у ділянці рубця на матці або нижнього сегмента, постійний біль невизначеної локалізації після переймів, який іррадіює в крижову ділянку; частіше — відсутність болю);

5)      передчасним, раннім вилиттям навколоплідних вод;

6)      клінічними проявами інфекційного процесу під час пологів (хоріонам- нюніт, метрит);

7)      інтранатальною ппоксією, антенатальною загибеллю плода.

У зв’язку зі збільшенням кількості випадків абдомінального розродження почастішали випадки розривів матки по лі нії рубця після перенесеного кесаре­вого розтину. Ь аспекті л іагностики неповноцінності маткового рубця важливе значення мають такі ознаки, як: 1) гарячка в післяопераційний періоді 2) на­гноєння післяопераційного шва, загоєння його вторинним натягом; 3) корпо- ральний кесарів розтин; 4) поява під час вагітності болю в животі; 5) дані УЗД, які вказують на стоншення (< 0.5 см) та нерівномірність рубця. До факторів, які вказують на можливість розриву матки по лінії рубця, належа гь розташу­вання плаценти по передній стінці матки, невеликий (до двох років) інтервал між перенесеним кесаревим розтином і теперішньою вагітністю, поєднання рубця на матці з вузьким тазом, поперечним і косим положенням плода, не­правильними вставленнями голівки.

Цинічна картина загрози розриву матки по рубцю в нижньому сегменті після перенесеного кесаревого розтину включає такі симптоми.

1)     біль унизу живота в ділянці рубця під час вагітності, в останньому її триместрі, а на початку пологів — між переймами;

2)     болісні перейми на тлі об’єктивно слабких скорочень матки;

3)      слабка або дискоординована пологова діяльність, що не підлягає ко­рекції;

4)     підвищена болючість в одній з ділянок рубня на матці при пальпації, стоншення, симптом ніші;

5)      затримка просування плода при повному відкритті.

Клі нічна картине розриву матки, що розпочався, подібна до такої при за­грозливому розриві матки. Однак перейми набувають судомного характеру, з’являються кров'янисті виділення з піхви, у сечі — кров. Виникають симпто­ми гіпоксії плода, порушуються ритм і частота серцебиття.

Кліючна картина розриву матки, що відбувся:

1)     момент розриву матки супроводжується відчуттям сильного раптового кинджального болю, іноді відчуттям того, що “в животі щось розірвалося”. Роділля скрикує, хапається за живіт;

2)     пологова діяльність раптово припиняється (тиша в пологовій залі);

3)     змінюються контури і форма матки, з’являються симптоми подразнення очеревини;

4)     плі і виходить з порожнини матки і промацується під шкірою поруч із маткою;

5)     серцебиття плода не вислуховується;

6)     можливі кров’янисті виділення зі статевих органів. Однак переважно кровотеча відбувається в черевну порожнину. Ступінь кровивтрати і характер розриву матки визначають картину геморагічного (і травматичного) шоку.

Певні труднощі при діагностиці становлять неповні розриви матки в ниж­ньому сегменті на τ.∣ιi збереження цілості очеревини. Однією з головних ознак такого розриву є виникнення заочеревинних гематом у прилеглих до матки ділянках. З’являються симптоми внутрішньої кровотеч:.

Летальність при розривах матки, що відбулися, досягає 80 %, причиною чого є гемораї ічнжй і травматичний шок.

Іноді симптоми розриву матки можуть бути не настільки яскраво вираже­ними. Тому якщо в процесі другого періоду пологів з’являються кров’янисті виділення незрозумілого генезу, народжується мертвий плід (або плід у стані тяжкої асфіксії) і раптово погіршується стан роділлі, терміново проводять ре­тельне ручне дослідження стінок матки.

При цьому варто звернути увагу на кровотечу зі статевих органів, відсут­ність ознак відокремлення плаценти, біль при пальпації матки, можливі нудо­ту, блювання, симптом перекритого дна матки (дно матки не контурується), виявлення при пальпап¹’’ ребра матки болючого утворення (гематома).

Основні принципи надання невідкладної допомоги. У разі виникнення загрози розриву матки:

—      припиняють пологову діяли гість;

—      проводять негайне розродження.

Пологову діяльність припиняють шляхом уведення токолітиків та введен­ня роділлі в наркоз. Наркоз має бути досить глибоким, щоб наступні аку­шерські маніпуляції не призвели до скорочення перерозтягнутої матки і не спровокували її розрив.

У разі загрози розриву матки по лінії рубця неіайно виконують кесарів розтин.

При розриві матки, що відбувся, так само негайно проводять череворозтин на тлі лікування гемораіічного шоку і повноцінного знеболення. Після розтину черевної порожнини здійснюють її ревізію, видаляють мертвий плід. Потім оглядають матку, особливо судинні пучки по обидва боки, тому що нерідко матка розривається по бічній стінці в місці перетинання м’язових волокон. Виявляють обсяг ушкодження, їх локалізацію, глибину розривів, стан нижньо­го сегмента матки, звертаючи увагу на структуру стінки. Ретельно оглядають прилеглі органи (сечовий міхур), які можуть бути ушкодженими при насильни­цьких розривах матки. Обсяг операції (зашивання розриву, ампутація, екстир­пація матки) залежить від тривалості розриву матки, характеру змін стінки матки, віку породіллі, наявності інЛекпїї. Типовою операцією при розриві мат­ки, що відбувся, є її екстирпація. Показаннями до органозберігальних операцій є неповний розрив матки, лінійний розрив із чіткими краями, відсутність оз­нак інфікування, збережена скоротлива здатність матки.

При масивній крововтраті з порушенням згортання крові виконують перев’язування внутрішніх клубових артерій. При великій травмі та значній крововтраті перев’язування внутрішніх клубових артерій виконують до початку основного етапу операції.

За відсутності досвідченого спеціаліста, який може виконати перев’язування внутрішніх клубових артерій, операцію починають з накладення клем на ос­новні судини по ребру матки.

У післяопераційний період проводять протишокову, інфузійно-траисфузій- ну та антибактеріальну терапію, профілактику тромбоемболічних ускладнень.

При тяжкому стані породіллі операцію проводять у два-три етапи, з опе­раційною паузою після зупинення кровотечі, під час якої тривають реаніма­ційні заходи щодо усунення шоку.

Профілактика. Для запобігання розривам матки виявляють і вчасно госпі­талізують вагітних з групи ризику⁷ в допологове відділення. У стаціонарі Lx ре­тельно обстежують і визначають тактику розродження: плановий кесарів роз­тин або ведення пологів через природні пологові шляхи. Групу ризику станов­лять вагітні з рубцем на маті, з кількома ускладненими пологами в анамнезі, кітькома абортами або ускладненим абортом, вузьким тазом, великим плодом, неправильним положенням плода.

Виворіт матки

Рідкісним видом пологової травми є виворіт матки, що буває мимовільним і насильницьким. Акушерський виворіт матки, як правило, буває насильниць­ким. Він виникає при неправильних діях лікаря або акушерки в третьому пе­ріоді пологів: потягуванні за пуповину плаценти, що не відокремилася, засто­суванні прийому Kpe де—Лазаревича щодо виділення посліду та ін.

Шляхом натиснення на дно розслабленої гіпотонічної матки можна легко спричинити її виворіт, що часто ускладнюється травматичним шоком. При цьому⁷ з піхви звисає пухлиноподібне м’яке яскраво-червоного забарвлення утворення, на якому іноді локалізується плацента. Лікування полягає у вправ­ленні матки під наркозом. У разі неефективності маніпуляції та за наявності ділянок некрозу в стінках матки, які виникають у зв’язку з різким порушенням кровопостачання органа після вивороту, а також інфікування застосовують хірургічні методи лікування (видалення матки).

Розходження і розриви симфізу

У період вагітності в кістках і суглобах таза відбувається набрякання, роз­пушення, серозне просочування з’єднань зв’язкового апарату⁷ таза. Особливо ці зміни виражені в лобковому симфізі. Розходження кісток лобкового симфі­зу⁷ іноді відзначають під час спонтанних пологів великим плодом, у вагітних з вузьким тазом, частіше при оперативному розродженні (акушерські шинці, плодоруйнівні операції, витягання плода за тазову⁷ частину). Така ситуація виникає і внаслідок розривів зв’язкового апарату лобкового симфізу (рідше — крижово-клубового).

Виділяють три ступеня розривів симфізу за величиною розходження лоб­кових кісток (фізіологічне розходження — до 0,5 см): І ступінь — 6—9 мм, II — 10—20 мм, III ступінь — понад 20 мм. Величину⁷ розходження вимірюють на рентгенограмах.

Клініка. Породілля скаржиться на біль у ділянці симфізу, що посилюється при розведенні ніг, зігнутих у колінних і кульшових суглобах, займає, вимушене положення TLia — лежачи на спині з розведеними стегнами при трохи зігнутих колінах (симптом М.М. Волковича). Пальпаторно тканини набряклі, виявляють заглибину⁷ між лобковими кістками, що розійшлися. Пальпація болюча.

Лікування. При легких ступенях ушкодження симфізу рекомендують змі­нювати положення тіла в ліжку⁷ — по черзі лежати то на лівому, то на правому⁷ боці. На спині допустимо лежати до 2 год на добу. На ділянку великого верт­люга накладають плоску подушку з піском масою 3—5 кг. Положення тіла лежачи на боці рекомендують для зближення кісток симфізу й утримання його в правильному положенні. Можна також використати “гамак”, що під впли­вом маси тіла стискає таз із боків. Якщо при ушкодженні симфізу утворилася гематома, проводять також і консервативне лікування. Нагноєння гематоми вимагає хірургічного втручання. У разі формування у симфізі псевдосуглоба (гусяча хода) показане ортопедичне лікування.

Післяпологові фістули

Розрізняють міхурово-піхвові, шийково-міхурові, сечівниково-піхвові, се­човідно-піхвові, кишково-піхвові фістули. Фістули виникають унаслідок на­сильницького ушкодження суміжних органів інструментами при травматично­му оперативному втручанні, тривалого стиснення тканин між голівкою плода і тазом роділлі, з некрозом і настутіним відторгненням ділянок тканин сечо­вивідних шляхів, прямої кишки і піхви. Тривале стиснення тканин пологового каналу спостерігають у разі невідповідності розмірів голівки плода розмірам таза вагітноі (анатомічно або клінічно вузький таз, аномалії вставлення і перед- лежання, великий плід). Особливе значення мають затяжні пологи, що пов’я­зано зі слабкістю пологової діяльності. Прямокишково-піхвова фістула може сформуватися при неправильному ушиванні розриву промежини III ступеня (якщо лігатура проходить через пряму кишку).

Характерними клінічними ознаками фістул є нетримання сечі і виділення її через піхву (сечостатеві фістули), а також відходження газів і калу через піх­ву (кишково-піхвові фістули). Поява цих ознак у перші години після оператив­ного розродження вказує на те, що фістули спричинені травмуванням, на 6— 9-й день — некрозом тканини внаслідок стиснення.

Огляд піхви за допомогою дзеркал і дослідження за допомогою катетера дають змогу встановити локалізацію і розміри фістул. Для діагностики вико­ристовують цистоскопію та інші спеціальні методи дослідження. Щоденний догляд включає туалет статевих органів, змащування шкіри зовнішніх статевих органів і слизової оболонки піхви антисептичними маслами, емульсіями. Че­рез 3—4 міс. після пологів показане хірургічне лікування.