<<
>>

АНОМАЛІЇ ОРГАНІВ СЕЧОВОЇ СИСТЕМИ

Аномалії органів сечової системи становлять близько 40 % випадків усіх аномалій. Причому в жіїюк вади розвитку сечової системи спостерігаються в 2 — З рази частіше, ніж у чоловіків.

Аномалії розвитку сечових органів часто по­єднуються з вадами розвитку статевої системи, що зумовлено спільністю їх ембріонального розвитку (мезонефрос, парамезонефричні протоки).

Аномалії розвитку нирок. Розрізняють аномалії кількості (агенезія, аплазія, додаткова нирка, подвоєння ниркових мисок і сечоводів), положення (дисто­нія (перехресна, торакальна, поперекова, клубова і тазова), зрощення нирок, підковоподібна нирка), аномалії структури ниркової паренхіми (губчаста нир­ка, полікістоз нирки, мультилокулярна кіста нирки).

Підковоподібна нирка — одна із найпоширеніших вад, яка полягає у зро­щенні нижніх полюсів нирок. Виникнення цієї вади пов’язане з порушенням процесу сходження і ротації нирки. Підковоподібна нирка нерідко схильна до травмування у зв’язку з низьким розташуванням, гідронефротичних транс­формацій внаслідок аномального розташування мисок і судин, розвитку сечо­кам’яної хвороби та запальних змін, зумовлених порушеннями уродинаміки. Діагноз встановлюють на підставі результатів комп’ютерної томографії, екск­реторної урографії, ультразвукового сканування, ниркової ангіографії. Ліку­вання включає проведення пластичної операції, спрямованої на нормалізацію пасажу' сечі і розсікання перешийка.

Дистопію нирки діагностують досить часто. При перехресній дистопії нирки S- або L-подібної форми, змішені в протилежний бік. Сечоводи розташовані на протилежному боці, схрещені між собою. Нерідко дистопована пирка буває поодинокою. Причина дистопії — порушення ембріогенезу. Значний ризик ста­новлять тазова дистопія, при якій нирки можуть сприйматися як кіста яєчника, тубооваріальна пухлина, позаматкова вагітність.

Клінічно тазова дистопія про­являється болем у ділянці придатків матки, стисненням сечового міхура і пря­мої кишки, дизурією. Дистопія нирок нерідко ускладнюється пієлонефритом. гідронефрозом і сечокам'яною хворобою. При двобічних аномаліях розвиваєть­ся хронічна ниркова недостатність і стійка артеріальна гіпертензія.

Діагностика полягає у проведенні ізотопного сканування (сцинтиграфії), екскреторної урографії. аортографії. Для виключення можливого ушкодження дистопованої нирки під час гінекологічних операціях слід виконувати уроло­гічне обстеження при будь-якій передбачуваній пухлині черевної порожнини і заочсревинного простору, рекомендують катетеризувати сечоводи перед хірур­гічним втручанням.

Гіпоплазія нирки — аномалія без виражених клінічних проявів. Якщо вада супроводжується порушенням судинної будови нирки і є причиною артеріаль­ної гіпертензії, то гіпоплазовану нирку видаляють.

Губчасті нирки характеризуються кістозною дилатацією збірних канальців. Серед клінічних симптомів — біль у ділянці попереку, піурія, гематурія. На екскреторних урограмах визначаються дрібні кістозні утворення біля верхівок пірамід. Надалі в цих місцях формуються мікроліти. Лікування спрямоване на усунення інфекції і каменеутворення.

Ло.йкістоз нирок — спадкове захворювання, що передається за домінант­ним типом і пов’язане з порушенням розвитку нирок в ембріональний період. При цьому ниркова тканина заміщується кістами, оточеними незначним ша­ром збереженої паренхіми. Клінічно проявляється тупим болем у ділянці по­переку, швидкою стомлюваністю, гематурією, артеріальною гіпертензією. Не­рідко приєднується пієлонефрит, нагноювання кіст, запальний процес, сечо­кам’яна хвороба. При пальпації визначаються збільшені, щільні і горбисті нирки. Діагностиці сприяють ультразвукове сканування, екскреторна урографія, нир­кова артеріографія.

При декомпенсації ниркової функції показаний гемоді­аліз. Вагітність загострює запальний процес і протипоказана, особливо при виснажених резервах функціонуючої ниркової тканини.

Розрізняють природжені прості (солітарні) кісти нирок і набуті. Ця пато­логія характеризується безсимптомним перебігом. Кіста, як правило, виходить із кіркової речовини нирки, не сполучається з чашечко-мисковою системою і може містити до декількох літрів рідини. Основний симптом — відчуття важ­кості і біль у поперековій ділянці, вибухання передньої черевної стінки при великих розмірах пухлини. До рідкісних ускладнень відносять кровотечу', роз­рив. прорив і нагноєння кісти. Оглядовий рентгенівський знімок, екскреторна урографія, селективна ниркова артеріографія, черезшкірна пупкційна кісто- графія, ультразвукове сканування і комп’ютерна томоірафія сприяють вста­новленню діагнозу. Показаннями до оперативного лікування служить нагноє­ння, підозра на малігнезанію кісти, больовий синдром, поєднання кісти з нефро­літіазом, артеріальна гіпертензія, зумовлена наявністю кісти. Виконують резекцію нирки або черезшкірне склерозування ниркових кіст. Переривання вагітності показане в разі наростання артеріальної гіпертензії чи погіршення функції нирок.

Аномалії розвитку сечоводів. Розрізняють аномалії кількості (подвоєння сечоводіїз. аплазія, гіпоплазія), структури (нейром’язова дисплазія, дивертику­ли, уретероцеле), ходу (ретрокавальний сечовід, ектопія вічка сечовода, ова- ріоварикоцеле).

Уретероцеле — розширення дистального відділу сечовода, що виступає в просвіт сечового .міхура. У деяких випадках пя аномалія буває двобічною і, як правило, поєднується зі стенозом вічок сечоводів. При цьому часто розви­вається урстеролітіаз з атрофією паренхіми нирки. До провідних симптомів належать біль у попереку, піурія і дизурія. У період вагітності порушується пасаж сечі і приєднується запальний процес.

Діагностиці сприяє цистоскопіч- не дослідження, УЗД, екскреторна урографія. Лікування проводять до настан­ня вагітності і полягає воно у висіканні урстероцеле і створенні а.нтирефлюк- сного бар’єра. Ендовезикальні методи лікування (черезуретральна меатотомія або електрорезекція) становлять певну небезпеку у зв’язку' з можливістю роз­витку міхурово-ссчовідного рефлюксу і гнійного пієлонефриту.

Ектоповане вічко сечовода може розташовуватися на задній стінці сечівни­ка. у піхві або у шийці матки. Для цієї вади характерне постійне витікання сечі на тлі збереження самостійного сечовипускання. Можуть спостерігатися біль у поперековій ділянці, піурія і рефлюкс. Діагноз встановлюють на підставі даних огляду піхви, уретроцистоскопії вічка, уретеропієлографії, вагінографії, через- шкірної антеградної пієлоуретрографії, ангіографії, ультразвукового досліджен­ня, комп’ютерної томографії. Оперативне лікування полягає у накладанні уре- теропистонеостоми, післопієлоанастомозу, уретеропієло- і уретероуретероана- стомозу. При двобічній ектопії можлива кишкова деривація сечі. Цю ваду, як і деякі інші (мегауретер, ахалазія сечовода, ретрокавальне розташування сечо- вола), бажано усунути до настання вагітності.

До поширених аномалій належить іакож оваріоварикоцеле — патологічний стан, шо є наслідком варикозно-розширеної лівої яєчникової вени і прояв­ляється болем, дизурією, гематурією. Симптоматика носить циклічний харак­тер і залежить від менструального цикл. Діагноз встановлюють за допомогою УЗД, лопплєрометрії, ангіографії. Хірургічне лікування полягає у перев’язу­ванні патологічно розширеної яєчникової вени.

Аномалії розвитку сечового міхура. Екстрофія сечового міхура — найтяжча вада розвитку сечової системи. Виявляють дефект передньої стінки сечового міхура, відсутність сечівника, розщеплену соромітну щілину, наявність замість лобкового симфізу сполучної тканини.

Ця аномалія нерідко поєднується з ано­маліями розвитку статевих органів. Корекцію вади слід здійснювати в ранньо­му дитячому віці шляхом пересадки сечоводів у кишечник (операції Суботіна, Міхельсона) і закриття дефекту передньої черевної стінки шматками шкіри з живота, твердою мозковою оболоною чи відрізками кишки.

До найпоширенішої патології сечової протоки (урахуса) належать персис- туючий урахує, кісти урахуса, пупковий урахусний синус, дивертикули ураху­са. Незарощення урахуса (персистуючий урахус) характеризується наявністю епітеліального ходу між верхівкою сечового міхура і пупком і супроводжується виділенням із пупка інфікованої сечі (“мокнучий пупок”). Діагноз підтверд­жується результатами фістулографії. Лікування полягає в оперативному вида­ленні урахуса і відновленні цілості сечового міхура.

Утворення кіст урахуса пов'язане з облітерацією вічок сечової протоки в сечоміхуровому і пупковому кінцях. Клінічно проявляється тупим болем у надлобковій ділянці і наявністю овоїдного утворення над лобковим підвищен­ням. Діагностиці сприяє УЗД, магнітно-резонансна томографія.

Усі форми аномалій урахуса підлягають хірургічному лікуванню, яке по­лягає в тотальному висіканні сечової протоки.

До аномалій розвитку сечівника відносять гіпоспадію, епіспадію. аплазію та його подвоєння.

Аплазія сечівника. Вхід у сечовий міхур має вигляд воронкоподібного ка­налу діаметром до 2 см. Лікування — оперативне. Сечівник формують зі стінки сечового міхура.

Гіпоспадія (відсутність задньої стінки сечівника) супроводжується нетри­манням сечі і буває трьох типів: а) частково відсутня задня стінка сечівника; б) відкриття у піхву повністю розщепленого сечівника; в) відкриття у піхву сечівника проксимальніше від дівочої перетинки.

Enicnadin (відсутність передньої стінки сечівника) супроводжується роз­щепленням клітора, малих соромітних губ і незарошенням лобкового симфіза. Розрізняють три клінічні форми: кліторну. субсимфізарну і ретросимфізарну. Якщо при цій аномалії збережене самостійне сечовипускання, проводять вуль- вопластику, нетримання сечі усувають методом уретросфінктеропластики (спо­соби Янга, Міхельсона, Трегуба).

Дивертикули сечівника розташовуються переважно на задній стінці сечів­ника, їхній діаметр не перевищує 2—3 см. Клінічно проявляються болем і дизурією, гематурією і піурією.

Аномалії нирок і сечовивідних шляхів слід коригувати в дитячому' чи юнаць­кому віці, щоб усунути естетичні незручності та запобігти розвиткові запаль­ного процесу в нирковій тканині.

<< | >>
Источник: Акушерство і гінекологія: У 2 кн. — Кн. 2: Гінекологія: підручник / Кол. авторів; за ред. В.І. Грищенка, М.О. Щербини. — K.: BCB “Ме­дицина”,2011. — 376 с. + 8 ст. кольор. вкл.. 2011

Еще по теме АНОМАЛІЇ ОРГАНІВ СЕЧОВОЇ СИСТЕМИ:

- Акушерство и гинекология - Анатомия - Андрология - Биология - Болезни уха, горла и носа - Валеология - Ветеринария - Внутренние болезни - Военно-полевая медицина - Восстановительная медицина - Гастроэнтерология и гепатология - Гематология - Геронтология, гериатрия - Гигиена и санэпидконтроль - Дерматология - Диетология - Здравоохранение - Иммунология и аллергология - Интенсивная терапия, анестезиология и реанимация - Инфекционные заболевания - Информационные технологии в медицине - История медицины - Кардиология - Клинические методы диагностики - Кожные и венерические болезни - Комплементарная медицина - Лучевая диагностика, лучевая терапия - Маммология - Медицина катастроф - Медицинская паразитология - Медицинская этика - Медицинские приборы - Медицинское право - Наследственные болезни - Неврология и нейрохирургия - Нефрология - Онкология - Организация системы здравоохранения - Оториноларингология - Офтальмология - Патофизиология - Педиатрия - Приборы медицинского назначения - Психиатрия - Психология - Пульмонология - Стоматология - Судебная медицина - Токсикология - Травматология - Фармакология и фармацевтика - Физиология - Фтизиатрия - Хирургия - Эмбриология и гистология - Эпидемиология -