3АХВОРЮВАННЯ ОРГАНІВ СЕЧОСТАТЕВОЇ СИСТЕМИ, ЇХ ПРОФІЛАКТИКА

Найбільш поширеними захворюваннями органів сечостатевої системи у дітей раннього та дошкільного віку є цистит, пієлонефрит, вульвагініт.

Цистит - запалення сечового міхура.

Найчастіше спостерігається інфекційне запалення сечового міхура.

У виникненні циститу у дітей важливу роль відіграють також аномалії сечівника (його звуження, клапани тощо).

Запалення сечового міхура може виникнути раптово, проте частіше воно розвивається поступово. З’являється відчуття печіння та свербежу в ділянці сечовипускального каналу та промежини під час сечовипускання.

При гострому циститі основна ознака - часте та болюче сечовипускання (через 20-40 хв.), причому виділяється невелика кількість сечі (20-30 мл). З’являється біль внизу живота, в ділянці промежини або іоловки статевого члена, що зумовлено наповненням сечового міхура і розтягненням його стінки. Часто біль виникає на початку і під час сечовиділення. Сильний біль може рефлекторно зумовити спазм сфінктера сечівника і припинення сечовиділення. При цьому сеча затримується (частіше це спостерігається у маленьких дітей).

Сеча каламутна, містить гній. Іноді в кінці сечовипускання сеча забарвлюється кров’ю. Спостерігається напруження м’язів передньої черевної стінки. Температура тіла нормальна. Підвищення температури тіла при циститі свідчить про поширення інфекції за межі сечового міхура, найчастіше - на сечовивідні шляхи. Тривалість х короби -10-15 діб.

У дітей раннього віку запалення сечового міхура може зумовлювати пієлонефрит.

При хронічному циститі сечовипускання не таке часте, малоболіснс, сеча каламутна.

У дітей молодшого віку, особливо під час вірусної інфекції, може пуги так званий геморагічний цистит: сеча червона, здається, що..імісіь сечі виділяється кров. Часте сечовипускання триває 1-2 и іби. Про запалення свідчать дані лабораторного дослідження сечі. І емнература тіла, як правило, не підвищується.

Уретрит - запалення слизової оболонки сечівника (частіше І Оіюрсйної етіології). З’являються слизисті, потім слизисто-гнійні ни н.тення, сильне свербіння, печіння та біль, особливо під час ■ • човипускання.

І Іри хронічному уретриті біль незначний або його немає.

При циститі рекомендують щадну дісту. Вилучають прянощі, ин ірі, солоні, смажені страви та копчення. Обмежують кількість і ін іих фруктів та овочів.

Рекомендують пити багато рідини. Це сприяє розрідженню сечі і промиванню сечового міхура.

При гострому циститі на ділянку нирок і сечового міхура накладають збуджувальні компреси температури 20-22 °С, приймають сидячі ванни (температура води ЗО °С) з розтиранням ділянки сечового міхура.

До зникнення гострих явищ дитині призначають постільний режим. Важливо, щоб ноги дитини та нижня частина тіла були в теплі. Більшу частину часу дитина має лежати на спині - в горизонтальному положенні рівномірно зігрівається шкіра спини, а це сприяє рефлекторному розширенню судин нирок та поліпшенню в них кровообігу.

їжа повинна відповідати віку дитини. Забороняють продукти, що містять подразні екстрактивні речовини, а також гострі та смажені страви. Кількість рідини збільшують. Треба стежити за кількістю спожитої рідини та виділеної за добу сечі. Різке збільшення маси тіла вказує на затримку рідини в організмі.

Профілактика циститу полягає в тому, що дівчаткам щоденно вранці та ввечері потрібно підмиватися теплою перевареною водою у напрямку від статевих органів до заднього проходу. Щоб запобігти виникненню попрілостсй у дитини, треба обмивати шкіру пісйя кожного сечовипускання.

Пієлонефрит - запалення ниркової тканини та ниркових мисок уразі попадання в них мікроорганізмів.

Пієлонефрит спричинюється бактеріальною мікрофлорою (кишкова паличка, протей, стрептококи, стафілококи тощо), яка потрапляє в нирки через сечівник або із сечового міхура у разі їх запалення. Рідше мікроби поширюються гематогенно (особливо цс характерно для дітей грудного віку).

Найчастіше хворіють діти перших З років життя, переважно дівчатка. У старшому віці пієлонефрит як самостійна хвороба спостерігається рідко.

При гострому пієлонефриті температура тіла підвищується до 40°С, з’являються озноб, надмірна пітливість. Унаслідок інтоксикації спостерігаються слабкість, головний біль, нудота, блювання, порушення апетиту та сну. З’являються біль у животі, серцебиття. Можливі знепритомнення, судоми, менінгіальні симптоми.

Змінюється склад сечі, в ній виявляють велику кількість лейкоцитів і бактерій, еритроцити. Кількість сечі зменшується. Характерні біль у попереку і внизу живота, особливо під час сечовипускання, нетримання сечі.

Хронічний пієлонефрит починається гостро або непомітно. Під час загострення можуть бути симптоми гострого пієлонефриту, але виражені меншою мірою. Спостерігають слабкість, незначне підвищення температури тіла, зниження апетиту, блідість шкіри та слизових оболонок, темні кола під очима, пастозність повік, часті позиви до сечовипускання, біль і відчуття холоду у ділянці нирок, занепад сил, головний біль. Клінічні прояви хронічного пієлонефриту у дітей досить різноманітні. З розвитком ниркової недостатності посилюються блідість і сухість шкіри, часто бувають нудота та блювання, носові кровотечі. Хворі худнуть, наростають прояви анемії.

У період загострення призначають постільний режим. У міру згасання клінічних проявів захворювання руховий режим розширюють.

Дитині треба давати багато рідини, якщо немає схильності до її затримки.

Разом із сечею виводиться велика кількість солей калію, тому.Ю раціону необхідно вводити багаті на калій продукти (печена картопля, ізюм, абрикоси, курага, кавуни, смородина чорна, шипшина, іслснь петрушки, дині, баклажани, гарбузи).

Незамінними у харчуванні є молочні продукти (молоко, кефір, ряжанка, сир, сметана, вершкове масло).

Обмежити вживання бобових, редьки, шпинату, часнику, цибулі, і ави, шоколаду. З дієти вилучають солоні, смажені та гострі страви, приправи,бульйони.

Дітей грудного віку з вираженою інтоксикацією переводять на юзоване харчування, а у разі штучного вигодовування призначають і ін ломолочні суміші. За рахунок уведення рідини кількість їжі ■монтують на 1/3.

Після одужання харчування має бути повноцінним.

У гострий період, коли підвищена температура тіла, виражені симптоми інтоксикації та розлади сечовипускання, треба дотримувати постільного режиму. Рівномірно зігрівати тіло дитини (але не перегрівати). Особливо стежити, щоб були теплими ноги.

Після кожного сечовипускання і дефекації потрібно ретельно проводити туалет зовнішніх статевих органів і ділянки ануса.

Профілактика пієлонефриту полягає у дотриманні раціонального гігієнічного режиму, нормалізації відтоку сечі. Потрібно своєчасно проводити санацію вогнищ хронічної інфекції, оберігати дитину від простуди, контактів з інфекційними хворими.

Під час стійкої ремісії рекомендують систематичні заняття лікувальною фізкультурою для зміцнення м’язів живота, стегон, попереку та промежини, оскільки це поліпшує функціональний стан сечової системи. Дітям дозволяють рухливі ігри, плавання, ходіння на лижах. Через 6 міс з моменту припинення запального процесу рекомендується санаторно-курортне лікування (Трускавець).

Вульвіт - запалення зовнішніх статевих органів.

Виникає внаслідок дії механічних, термічних, хімічних подразників, глистів (гостриків), інфекцій.

Гострий вульвіт починається з відчуття печії, що посилюється під час сечовипускання, ходьби. З часом з’являється свербіж. Слизова оболонка червоніє та набрякає, вкривається гнійно- фіброзним нальотом. Часто збільшуються пахові лімфатичні вузли. Іноді з’являється біль у ділянці піхви, внизу живота, у крижово- поперековій ділянці.

У хронічній стадії біль стихає. З’являються гноєподібні виділення зі статевих шляхів. У разі хронічного перебігу хвороби спостерігаються свербіж та печія в ділянці піхви й зовнішніх статевих органів. Слизова оболонка червоніє (плямами), внутрішня поверхня малих статевих губ шорстка, статеві губи набрякають. З’являється мокнуча екзема.

Вульвовагініт нерідко спостерігається у дівчаток. З’являються свербіж, надмірні виділення, що швидко набувають гнійного характеру. Іноді бувають садна з нальотом у вигляді плівки. Нерідко спостерігається склеювання статевих губ. Перебіг хвороби тривалий. Вульвовагініт може розвиватися як ускладнення дифтерії, скарлатини, кору.

Нерідко у маленьких дівчаток з’являються виділення з піхви внаслідок того, що глисти (гострики) заповзають туди з прямої кишки через відхідниковий отвір і спричинюють запалення її слизової оболонки. В такому разі треба лікувати й глистяну інвазію.

Трихомонадний вульвовагініт спостерігається у будь-якому віці, але найчастіше у дітей перших місяців життя. Джерелом інфекції є мати, хвора на трихомоноз. Трихомонадний вульвовагініт у дівчаток має гострий перебіг. З’являються значні рідкі гнійні, пінисті виділення з піхви.

Лікування хворих на вульвовагініт повинно бути комплексним. Рекомендують приймати вітамін А, сухі дріжджі. До дієти вводити моркву, червоний солодкий перець, зелену цибулю, плоди шипшини, обліпихи, часник, редьку, вишні, калину.

При гострій стадії призначають постільний режим. Лікування дитини проводиться дитячим гінекологом. Як правило, при ретельному дотриманні призначень лікаря настає видужання.

К'андидозні вульвагініти (молочниця) спричиняються грибками роду кандида.

Основними проявами кандидозного вульвагініту є набряк і почервоніння піхви, поява білуватих щільних ділянок, густі, білого кольору виділення, свербіж у ділянці зовнішніх статевих органів.

Лікування проводиться дитячим гінекологом з врахуванням стану слизової оболонки зовнішніх статевих органів.

Профілактика вульвовагінітів полягає в дотриманні особистої гігієни (щоденне купання, ретельне обмивання статевих органів). Потрібно зміцнювати реактивність організму, адже через часті інфекційні захворювання, порушення обміну речовин (ожиріння, алергічні реакції, тощо), наявність глистів, мікрофлора, що '.находиться у піхві і стає патогенною, сприяють виникненню '.анального процесу. Для підвищення опірності організму потрібно проводити санацію інфекційних вогнищ, загартовувати організм.

1. Які особливості сечовидільної системи дитини сприяють розвитку інфекційних-запальних захворювань?

2. Чому необхідна ретельна гігієна статевих органів у дитячому віці?

3. Які найбільш поширені захворювання сечовидільної системи зустрічаються у дітей раннього і дошкільного віку?

4. Які прояви найбільш поширених захворювань статевої системи у дітей?

5. Які профілактичні заходи проводяться з попередження захворювань сечостатевої системи у дітей?

Підготовити план санітарно-освітньої роботи з батьками про гігієну статевих органів у дітей, проявах і профілактиці їх захворювань.

Провести на цю тему бесіду з батьками дітей прикріпленої групи або оформити санбюлетень.

5.9.