ДИФТЕРІЯ ГЛОТКИ

Оториноларинголог зобов'язаний знати клініку, епідеміологію та профілактику дифтерії. При всіх формах ангіни він має проводити ди-ференційний діагноз із дифтерією глотки.

З 1990 року відмічено різке підвищення захворюваності на диф­терію.

Збудником дифтерії є корінебактерія дифтерії (Corinebacterium diphthe-riae, паличка Лефлера). Збудник дифтерії був вперше винайдений Г.Клеб-сом у 1883 році у зрізах дифтерійних плівок, а у 1884 році Ф.Лефлер виділив його у вигляді чистої культури. Збудники дифтерії поділяються на токсигенні та нетоксигенні штами. Єдиним джерелом інфекції є людина (хворий, ре-конвалісцент, здоровий бактеріоносій). Тривалість перебування збудника в організмі реконвалісцента 2-7 тижнів (може сягати 90 діб). У більшості ви­падків - до 20-25 днів. Ведучий механізм передачі — повітряно-крапель­ний, можливе зараження через побутові предмети, іграшки. Дуже рідко — через їжу. Інкубаційний період - від 2 до 10 днів. Вхідними воротами для інфекції частіш за все є слизова оболонка піднебінних мигдаликів, рідше — інших відділів глотки, носа, гортані, ще рідше — очей, статевих органів (вульви, вагіни) або ураженої поверхні шкіри.

Дифтерія — гостре антропонозне токсико-інфекційне захворювання, для якого характерні місцеве фібрінозне запалення слизових оболонок, явище загальної інтоксикації та ураження серцево-судинної і нервової систем.

Основним фактором патогенності є екзотоксин корінебактерії диф­терії. Його дія обумовлена пригніченням біосинтезу клітинного білку. У місцях локалізації збудника під дією токсину виникає гіперемія, набряк, а потім і коагуляційний некроз епітелію. При цьому розвивається стаз крові у капілярах та підвищення проникності стінок судин, що призво­дить до пропотівання ексудату, який містить фібриноген.

Лімфогенне розповсюдження екзотоксину викликає ураження регіонарних лімфовузлів, їх набряк, а при токсичних формах — набряк тканин підщелепної ділянки та шиї. Поширеність набряку є крітерієм ступеню важкості токсикозу.

Гематогенним шляхом токсин розноситься у різні органи. Наслідком цього є розвиток міокардита, поліневріта, паралічів, нефрозу та інших ускладнень.

При дифтерії ротоглотки токсикоз має найбільшу вираженість. Диф­терія ротоглотки становить 90% усіх локалізацій діфтерії у дорослих хворих.

За ступенем токсикозу виділяють такі форми дифтерії: субтоксичну, токсичну, гіпертоксичну та геморагічну. Основним крітерієм для оцінки важкості захворювання є не поширеність та характер змін у глотці, а ви­раженість загального токсикозу та характеру ускладнень.

Субтоксична форма дифтерії може бути локалізованою та пошире­ною. При локалізованій формі запальний процес не виходить за межі мигдаликів, при поширеній — процес сягає за їх межі. Локалізована форма може бути катаральною, плівчастою, острівцевою. При поши­реній формі плівки розповсюджуються на м'яке піднебіння та піднебінні дужки. Після відторгнення нашарувань залишається ерозія, яка злегка кровоточить, але швидко епітелізується.

Субтоксичні форми дифтерії можуть бути не діагностовані лікарем, а через 1—2 тижні після перенесеної ангіни може виникнути параліч м'якого піднебіння або інші ускладнення. Такі випадки є найбільш не­безпечними з епідеміологічної точки зору.

Для токсичної форми дифтерії глотки характерною рисою є виник­нення частого, слабкого наповнення, аритмічного пульсу, який є озна­кою токсичного ураження серця. Збільшується площа дифтерійних на­шарувань, вони переходять у носоглотку, гортань та трахею. Відбу­вається збільшення лімфатичних вузлів. З'являється набряк підшкірної клітковини шиї, який у важких випадках може сягати ключиць.

При геморагічній формі дифтерії спостерігаються крововиливи у слизову оболонку та покриви шкіри, а дифтерійні нашарування, просо­чені кров'ю, набувають коричневого кольору.